Релігієзнавство. Посібник PDF Друк

Релігієзнавство: Навч. Посібник з хрестоматією. Автори : Л.Г.Дротянко , О.А.Матюхіна, Н.В.Іщук та ін..  За ред. Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіної. – К.: НАУ, 2004.




П Е Р Е Д М О В А

Сучасний світ може розвиватись і існувати лише на засадах терпимості, взаєморозуміння, гуманізму, екуменізму. Тільки розуміння, знання існуючих у світі цінностей, способів життя дадуть можливість майбутнім спеціалістам оптимально орієнтуватись у світі. І тут неоціненну роль відіграють філософські науки, зокрема, релігієзнавство.
Навчальний посібник з релігієзнавства призначений всім, хто вивчає та викладає релігієзнавство, для поглиблення, систематизації, закріплення знань, набуття навичок самостійного опрацювання та осмислення матеріалу. В сучасних умовах переходу до кредитно-модульної системи навчання вища освіта передбачає збільшення обсягу самостійної роботи студентів за допомогою навчальної та наукової літератури. На виконання цих завдань і спрямований зміст даного посібника.
Він складається з двох частин: перша частина включає методичні рекомендації до опрацювання тем курсу “Релігієзнавство”; друга – хрестоматію, що містить уривки з найважливіших першоджерел.   У першій частині посібника, відповідно до вимог кредитно-модульної системи, подано плани семінарських занять, ключові поняття кожної теми, методичні поради, питання для самоконтролю, теми самостійних робіт, словник термінів. До кожної теми наводяться цитати з першоджерел з конкретними завданнями щодо їх осмислення студентами.. Друга частина посібника – хрестоматія - має на меті ознайомити студентів із фрагментами оригінальних сакральних текстів різних релігій світу. До хрестоматії також включено фрагменти історичних документів; теологічних трактатів, що містять інформацію про віровчення, культ  цих релігій. Хрестоматія дає можливість користувачам посібника зрозуміти особливості сакральних текстів різних релігій, їх проблематику, виробити навички самостійного опрацювання та осмислення.
Посібник розроблений колективом викладачів кафедри філософії Національного Авіаційного Університету  у складі: Л.Г.Дротянко, О.А.Матюхіної , В.О.Нечипоренко, М.М.Рогожи, Н.М.Сухової, Р.А.Черноног за редакцією Л.Г.Дротянко та О.А.Матюхіної.
Посібник призначений для студентів та викладачів вищих навчальних закладів і може бути використаний як при підготовці до семінарських занять, так і для організації самостійної та індивідуальної роботи студентів згідно з вимогами кредитно-модульної системи навчання.

М О Д У Л Ь І
Тема 1
РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ЯК ГАЛУЗЬ
ГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ

“Немає миру між народами без миру між релігіями. Немає миру між релігіями без діалогу між релігіями. Немає діалогу між релігіями без вивчення основ релігії.”
Ганс Кюнг
План
1.    Релігієзнавство як наука. Предмет релігієзнавства.
2.    Основні релігієзнавчі концепції.
3.    Структура релігієзнавства.
4.    Конфесійна карта світу.

Ключові поняття: релігієзнавство, світогляд , пантеїзм, деїзм, духовність.

Релігієзнавство – галузь гуманітарного знання, філософська дисципліна, яка вивчає феномен релігії. Релігія з найдавніших часів є предметом філософської рефлексії. У Стародавньому Світі, Середньовіччі, навіть у Новий час феномен релігії досліджували філософія і теологія. Як окрема наука, завданням якої стало вивчення генезису та сутності релігії, її впливу на людину і суспільство та історичного розвитку релігій, релігієзнавство сформувалося у ХІХ ст. Для дослідження почали використовуватись не лише філософські, а й наукові методи пізнання. В зв’язку з застосуванням різних методів дослідження, впливу різноманітних філософських вчень в рамках релігієзнавства виникло багато різних підходів, тенденцій, які по-різному інтерпретують релігійні явища  чи релігію як таку. Різні підходи до явища релігії, виділення як об’єктів дослідження різних її аспектів стало причиною утворення окремих релігієзнавчих наук: історії релігії. соціології релігії, психології релігії та ін.. В цілому релігієзнавство в ХХІ ст.. є комплексом наук, які досліджують релігію як явище людського буття в усіх її багатоманітних проявах як  в житті особи, так і на різних етапах розвитку  суспільства.   

Під час  опрацювання першого питання слід розкрити:
– історію дослідження релігій; формування такої науки, як релігієзнавство, починаючи від описів вірувань різних народів у істориків Стародавнього Світу Геродота, Тацита та ін.; перших спроб пояснення причин виникнення релігії у Біблії, в працях Ксенофонта, Лукреція Кара до її оформлення як окремої науки в ХІХ ст.;
– діяльність і науковий доробок Е. Тайлора, англійського етнографа, який вважається одним із засновників релігієзнавства;
– особливості та загальні тенденції кожного етапу розвитку релігієзнавства у культурно - історичному контексті; співвідношення релігієзнавчого, богословського та атеїстичного знання для кожного з етапів формування релігієзнавчої думки;
– основні тенденції розвитку релігієзнавства у світі і в Україні, перспективи розвитку релігієзнавства в ХХІ ст.;
– предмет релігієзнавства, навести його визначення, подані в рекомендованій літературі, показати різницю  між предметом  релігієзнавства та богослов¢ям.
Розглядаючи друге питання про основні релігієзнавчі концепції: теологічну, філософську, антропологічну, соціологічну, біопсихологічну, феноменологічну, необхідно звернути увагу на:
- теологію - історично першу форму релігієзнавства . Основний зміст понять  “теологія” і “богослов¢я"  виникає із спроби пояснити загальні положення тієї чи іншої релігії, перекласти образи, що містяться у священних книгах і постановах соборів, у догматичні формули, зробити їх зрозумілими загалу віруючих. Це наука про Бога в католицькій та протестантській традиції, наука про прославлення Бога у православній традиції. Богословсько-теологічна концепція виходить з прийняття релігійного віровчення як початкової і незаперечної істини. Ця концепція в кінці ХХ ст. знайшла свій яскравий прояв у працях видатного православного богослова О. Меня.. Кінцева мета богословсько–теологічних концепцій – доказ вічної цінності релігії для кожної людини та людства взагалі;
– відмінності між  теологічними та філософськими релігієзнавчими концепціями. Філософська методологія  при осмисленні релігії вимагає виходу за межі релігійного досвіду, пояснення релігії, як і інших явищ світу, з позицій розуму, виявлення її загальних принципів і законів. Критичний підхід є характерним для філософських релігієзнавчих концепцій;
- різні підходи до релігії в межах філософії: з позицій релігійної філософії,  деїзму та пантеїзму, матеріалістичної філософії. Розкрити особливості різних філософських релігієзнавчих концепцій на прикладі поглядів їх видатних представників;
- біологічну концепцію, представники якої, зокрема Г. Джеймс, розглядають релігійний досвід як такий, що є притаманним всім людям, збільшує духовну силу людини. З погляду Г. Джеймса, твердження про існування  релігійної дійсності має сенс, оскільки її визнання має наслідки, які емпірично досліджуються. Релігійна дійсність, з точки зору Г. Джеймса, існує, бо її визнання дає реальні наслідки в реальному житті;
- соціологічну концепцію, згідно якої релігія розглядається як соціальний інститут, що формується людьми з метою задоволення соціальних потреб, як стверджує Е. Дюркгейм, або   як явище культури, спосіб надання сенсу соціальному діянню (М. Вебер);
- марксистську концепцію, що розглядає релігію як винятково суспільне явище, джерелом якого є економічне життя суспільства і відповідні йому відносини. К. Маркс підкреслював, що людина створює релігію, а не релігія людину. Характерною для цієї концепції є гіпотеза про можливість зникнення релігійного відображення світу, прийняття його як тимчасового явища;
- феноменологічну концепцію. Видатний представник сучасної феноменології релігії М. Еліаде  виходить з положення, що всі історичні прояви релігійності є реалізаціями одного і того ж  самого руху людської свідомості, яка прямує до виходу за межі змінної, тимчасової дійсності;  що символічне і міфічне  осмислення світу є постійним елементом людського буття, завдяки якому людина пізнає  сакральну реальність і пристосовується до неї;
- лінгвістичну концепцію,  представники якої ( Ж. Дюмезіл та ін.) дають пояснення явища релігії на основі досліджень релігійної мови в широкому розумінні, ґрунтуючись на положенні, що релігійні вирази  виникли на основі  іншої, ніж емпірична, реальності;
- методи дослідження релігії. Слід звернути увагу, що у науковому релігієзнавстві широко застосовується історичний метод, котрий передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також урахування взаємодії  між закономірностями історії так і певними своєрідними обставинами. В релігієзнавстві активно використовується порівняльно-історичний метод: як стосовно етапів розвитку однієї релігії, так і стосовно різних релігій, що існують одночасно, але на різних етапах розвитку;
– співвідношення релігії з науковим пізнанням. Чи протистоять релігія та наука? Розгляд цих питань є дуже важливим, бо він спрямований на формування поглядів і переконань молоді у сфері духовного. Адже духовність – специфічно людська риса, вона виявляється в багатстві внутрішнього світу особи, її ерудиції, інтелекті, емоціях та моральності. Відповіді на ці питання яскраво проявляються в житті визначних вчених і впливі на них релігії.
Вивчаючи третє питання, слід розглянути:
- структуру релігієзнавства. Релігія є явище складне, різнопланове, і в процесі дослідження накопичились величезні за обсягом та різнорідні за змістом знання, що їх охоплює цілий комплекс релігієзнавчих дисциплін: філософія релігії, історія релігії, соціологія релігії, психологія релігії та ін.;
- філософію релігії, яка  застосовує теорії буття і філософської антропології до явища релігії. Предметною сферою філософії є осмислення реальності під кутом зору світоглядних проблем, тому вона акцентує увагу на вивченні світоглядного боку релігії. для філософів найбільш суттєвим є те, як вирішується у релігії питання походження світу, суспільства, людини, як повязані релігія та мораль;
–  розвиток такого напряму релігієзнавства, як історія релігії. Вона звертається до первісної культури та проблем походження релігії, на матеріалі антропології та етнології досліджує елементарні форми релігії й пропонує вважати початком всіх релігій анімізм – віру в духів (Е.Тайлор), тотемізм – культ пращурів (Л. Морган,  Дж. Фрезер). Широкого розвитку дістають порівняльно-історичні студії релігії (М. Мюллер), відокремлюються історичні типи релігій, все ґрунтовніше ставиться питання про взаємовідносини релігії та культури. Ця проблема визначає головний напрям історичних досліджень релігії в ХХ столітті (К.Кереньї, Р.Песталоці, Л.Леві–Брюль, К.Леві-Стросс та інші);
– соціологію релігії, що виникла як самостійна релігієзнавча дисципліна на межі ХІХ–ХХ ст.. (М. Вебер, Е. Дюркгейм, Б. Малиновській). Вона розробляє методи аналізу взаємодії релігії та суспільства. Основи підходу щодо релігії як соціального феномену було закладено О. Контом, Г. Спенсером, К. Марксом. У подальшому класичні підходи розвинули в соціології релігії П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Белл, Н. Луман та ін.;
– психологію релігії, розвиток якої починається наприкінці ХІХ ст. Предметом цієї релігієзнавчої дисципліни   є дослідження ролі релігії в психічному житті людини, вивчення релігійного життя людей, звернення до їх внутрішнього світу та до суб’єктивних переживань. Основи психології релігії розроблялись Дж. Лубом, Є. Старбуком, У. Джеймсом. Значний вплив на розуміння релігії справив психоаналіз (З. Фрейд, К. Юнг, Е. Фромм);
– нові релігієзнавчі дисципліни: географію релігій, семіотику та феноменологію релігії (Р. Отто, М. Еліаде, Ж. Вааденбург). Слід звернути увагу на переміщення центру релігієзнавчих досліджень в культурологію. Філософське осмислення релігії вписується в більш загальний (на відміну від дисциплінарного) контекст філософії культури. Аналогічним чином богословська рефлексія тяжіє до розгляду релігії в контексті теології культури (П. Флоренський, П. Тілліх). У межах такого підходу релігія починає розглядатися як символічна система, що існує поряд з іншими та у взаємодії з ними здійснює загальні функції культури своїм специфічним чином;
– внесок релігієзнавства у вивчення людини, її життєвого світу, в розвиток філософської антропології, філософії культури, соціальної філософії. Вплив філософії на розвиток релігієзнавства (філософія життя А. Бергсона, філософія культури Е.Касірера, філософська антропологія М. Шелера, лінгвістична філософія Л. Вітгенштейна, структуралізм К. Леві–Строса).
У процесі вивчення четвертого питання, користуючись матеріалами підручника “Географія релігій” ( С.В. Павлов , К.В. Мезенцев), інших джерел, в яких аналізується поширення тих чи інших (світових та пізніх національних) релігій у сучасному світі, треба визначити:
– які конфесії є найпоширенішими у світі в цілому;
– які з них домінують в окремих регіонах, а які мають обмежений ареал існування;
–    як змінюється географія релігій у наш час.
–   
–    Після вивчення матеріалу теми  Ви повинні:
ЗНАТИ:
–    що таке релігієзнавство, його предмет;
–    історію виникнення і основні етапи розвитку релігієзнавства;
–    основні релігієзнавчі концепції;
–    методи дослідження релігії 
–    структуру релігієзнавства, предмет окремих релігієзнавчих дисциплін;
–    географію релігій в сучасному світі.
ВМІТИ:
–    розрізняти теологічні та філософські релігієзнавчі концепції;
–    визначати відмінності різних підходів до  феномену  релігії;
–    пояснити зв’язок релігієзнавчих концепцій і окремих релігієзнавчих дисциплін;
–    окреслити  географію релігій в сучасному світі     
РОЗУМІТИ:
–    причини  виділення релігієзнавства в окрему науку;
–    взаємозв’язок  релігієзнавства і філософії;
–    причини багатоманітності  релігієзнавчих концепцій;
–    зв’язок окремих релігієзнавчих дисциплін між собою;
–    роль релігієзнавства у дослідженні духовного світу людини;
–    основні тенденції розвитку релігієзнавства в сучасному світі;


Практичні завдання
1. Прочитайте цитати і визначте, прибічниками яких теорій походження релігії є їх автори:
“Таким чином, людина сама міститься в понятті бога, і те, що вона міститься в цьому понятті, може бути виражено таким чином, що єдність бога і людини полагається в християнській релігії. Цієї єдності не треба розуміти поверхово, а саме так, що бог виявляється лише людиною, і людина також виявляється богом, але людина виявляється богом лише настільки, наскільки вона переборює природність і кінцевість свого духа і підноситься до бога.”
Г. Гегель.

“Сутність і свідомість релігії вичерпуються тим, що полягають в суті людини, її свідомості та самосвідомості. В релігії нема власного, особливого змісту”.
Л. Фейєрбах

2. Прочитайте цитату і визначте її провідну думку:
“Весь устрій природи свідчить про існування розумного Творця, і жоден розсудливий дослідник при серйозному роздумі не може хоча б на мить відійти від віри в первинні принципи істинного теїзму та релігії”.
Д. Юм

3. Чи погоджуєтеся ви із наведеним нижче висловом? Обґрунтуйте свою точку зору:
“... І філософія сама є служінням Богу, як і релігія, бо вона є не що інше як та сама відмова від суб’єктивних домислів та гадок у пізнанні Бога. Відповідно, філософія тотожна релігії, відмінність полягає в тому, що філософія здійснює це власним методом”.
Г.В.Ф. Гегель
Питання для самоконтролю
1.    Що вивчає релігієзнавство?
2.    У чому полягає відмінність релігієзнавства та богослов’я; релігієзнавства та атеїзму?
3.    Охарактеризуйте богословсько-теологічну концепцію О. Меня.
4.    Яка релігієзнавча концепція, на ваш погляд, найбільш повно розкриває сутність і походження релігії?
5.     Що вивчає філософія релігії? Чим відрізняється філософія релігії від релігійної філософії?
6.    Назвіть основні структурні розділи релігієзнавства.
Теми рефератів
1.    Предмет та історія релігієзнавства.
2.    Релігійна філософія та філософія релігії: спільне та відмінне.
3.    Роль психоаналізу в розвитку психології релігії.
4.    Соціологія релігії. Предмет та методологія.
5.    Лінгвістичні методи в релігієзнавстві.
6.    Розвиток релігієзнавства в Україні: минуле та сучасність.
Словник термінів
Антропоцентризм – погляд, згідно з яким людина є центром та вищою метою Всесвіту; органічно входить до системи релігійного мислення в разі визнання надприродного початку і створення людини вищими силами.
Атеїзм – погляд, що виходить із визнання природного світу єдиним і самодостатнім, а існуючі релігії – створеними людьми; форма вільнодумства в критиці релігії; елемент західної секуляризованої культури і цивілізації.
Бог – у релігійних поглядах найвища, наймогутніша і найдосконаліша істота, яка виступає як об’єкт культу. Уявлення про нього (або них) варіативне в різних типах релігій та культур, у більшості з них людина визнається творінням божим.
Деїзм – релігійно-філософське вчення, в основі якого лежить уявлення про безособового бога, котрий створив світ, але не втручається в життя природи і людей. Зміст такої свідомості розуміється як наочно-образні форми. За характером свого формування воно значною мірою має індивідуально-особистісний характер.
Пантеїзм – вчення про єдність Бога і світу, ідеального і матеріального начал; згідно з цим світ і людина розчинені у вищому, а Бог присутній у всьому.
Релігійна свідомість – на концептуальному рівні існує у формі систематизованого і кодифікованого віровчення. Зміст його сформульовано у священних книгах (Біблії, Корані та ін.), затверджено релігійними організаціями у вигляді незмінних, канонізованих формул (догматів), визнання яких в усталеному вигляді є неодмінною умовою праведної віри.
Трансцендентальне (лат. transcedere – переступати) – всезагальні, надчуттєві властивості буття, що пізнаються специфічними засобами (інтуїція, медитація тощо).
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство: Підручник / за ред А. М. Колодного – К.: Світ знань, 2000. – С. 17–51.
2)    Религиоведение: Учеб. Пособ. / под ред. И. Н. Яблокова – М.: Гардарики, 1998. –     С. 9–25.
3)    Релігієзнавство: Підручник / за ред. В. І. Лубського. – К.: Четверта хвиля, 2000. – С. 17–40.
4)    Релігієзнавство: Навч. Посіб. / за ред. С.А.Бублика. – К.: Юрінком, 2000. –  С. 5–27.
Додаткова література
1)    Гудима А. М.  Релігія і людська гідність. – К.: Знання, 1987.
2)    Мень А. История религии. В поисках Пути, Истины и Жизни. – М.: Мирос, 2002.

Тема 2
СУТНІСТЬ І СОЦІАЛЬНА ПРИРОДА РЕЛІГІЇ
Весь хід речей повинен мати предметом ствердження і величі релігії; люди повинні мати в самих собі почуття, що відповідають її вченню; в кінці кінців вона повинна бути осереддям усіх прагнень, щоб той, хто пізнав її вчення міг зрозуміти всю природу людини зокрема, і всю внутрішню історію людства взагалі.
Блез Паскаль

Релігія, що несе звістку про смерть Бога, може бути засобом спасіння від грубості матерії, схованкою від бруду політичної агітації.
Фрідріх Ніцше


План
1.    Релігія як форма суспільної свідомості, її елементи та структура.
2.    Функції релігії та її роль у житті суспільства.
3.    Походження релігії: богословське та наукове пояснення.
4.    Історичні типи і форми релігії.

Ключові поняття: релігійна свідомість, релігійний культ, релігійні організації та інститути, міф, анімізм, фетишизм, магія, церква, секта, деномінація.

Через феномен релігії відбувається усвідомлення людиною однієї з форм свого суспільного буття. Поняття "релігія", з латинської означає благочестя, святиня, предмет культу. Це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов'язані із відношенням її до Абсолютного. Релігія народжується з потреби орієнтуватися в житті і розуміти його. Певною мірою вона виступає як потужний антидепресант людства. Як суспільно-історичний феномен. який виник з появою людства і функціонує серед людей,  релігія має  складну структуру, виконує ряд функцій в суспільстві.
Опрацьовуючи перше питання, слід розкрити:
– сутність релігії як форми суспільної свідомості. Релігія як система вірувань та релігійних інститутів, що відправляють релігійні культи, є породженням розуму й діяльності людини. Тому релігію слід розглядати також і як феномен культури, присутній у різних народів (або окремих націй), і цим, передусім, визначається таке розмаїття релігій;
– релігію як культурно-історичний феномен, що є глибинною компонентою духу людини, тим великим і таємничим джерелом, з якого народжуються вірування, міфи, сакральні тексти, найвеличніші інтуїції, прозріння, одкровення, інсайти, взагалі -- динамічні імпульси і біоритми найвищого життя. Релігія не випадково зберегла роль консолідатора суспільства – вона вкорінена в соціумі через свою здатність відгукуватися на глибинні потреби людини;
– те, що релігія є суттєвою складовою суспільного життя, виступає важливим чинником виникнення і розвитку суспільних відносин. Так званий зовнішній контроль за поведінкою людини доповнюється більш досконалим, внутрішнім самоконтролем, скерованим на найвищі моральні цінності людства. Трансцендентний Абсолют (Бог), з одного боку, і совість як соціальний контролер, з іншого – створюють силове поле, яке й утримує особу в межах норм, вироблених культурою вже не одне століття. Таким чином, релігію розглядають не тільки як іманентну людині даність, а й як дієвий суспільний чинник, значимий для особи і суспільства в цілому.
Розглядаючи структуру релігії, слід звернути увагу на те, що в сучасній науковій літературі існує декілька способів структурування релігії. Так, одні автори як основні складники релігії виокремлюють релігійну свідомість, діяльність, інститути й організації; інші вважають, що структуру релігії становлять доктрина, міф, естетичні цінності, ритуали; треті, яких більшість, у релігійній структурі виокремлюють релігійну свідомість, релігійні погляди та уявлення, релігійний культ, релігійні організації. Бажано зупинитися на третьому, оптимальнішому визначенні релігійного комплексу. Предметом релігійної віри є надприродне. Люди, яким властивий релігійний тип свідомості, вірять у виключний характер надприродних істот або сил, і, зокрема, не застосовують до них звичайних критеріїв емпіричної вірогідності. Уявлення про існування надприродного – це результат довгого розвитку людської свідомості і культури в цілому;
– розглядаючи питання про взаємодію різних рівнів релігійної свідомості, вчені вирізняють: повсякденну релігійну свідомість і концептуальну (теоретично оформлену). Особливу увагу слід зосередити на двох рівнях релігійної свідомості: теоретичному (концептуальному) та буденному. Детальніше треба розглянути особливості кожного з цих рівнів.
У процес вивчення другого питання, бажано звернути увагу на:
– виявлення у функціях релігії (світоглядній, компенсаторній, регулюючій, комунікативній, культуро-транслюючій тощо) способів, рівнів та напрямів релігійного впливу на соціум;
– взаємозвязок функцій релігії між собою та з іншими формами суспільної свідомості, а саме з політикою, наукою, мораллю, мистецтвом.
Опрацьовуючи третє питання, доцільно розглянути:
– пояснення походження релігії з різних точок зору. Богословська концепція походження релігії ґрунтується на божественному походженні релігії, що існує вічно й істотно впливає на історію суспільства;
– особливості наукового і філософського підходу до проблеми походження релігії в контексті культурно-сторичного досвіду людства;
– особливості дослідження проблеми походження релігії різними релігієзнавчими дисциплінами.
Вивчаючи четвертє  тання, яке є завершальним при розгляді даної теми і ґрунтується на розумінні попередніх питань, слід звернути увагу на те, що:
–    історичні типи й форми релігії склались і розвивались протягом історії людської культури. За етнічною ознакою та рівнем розвитку релігії поділяють на родоплемінні (які включають такі форми, як: анімізм, фетишизм, магія тощо; головним об'єктом поклоніння є духи), національні (склалися на ранніх етапах розвитку етносів (народностей) та переважно у межах окремої держави; об'єктом релігійного поклоніння є боги, які мали владу і над природними об'єктами, й над людським суспільством) та світові (історичний тип релігій, які подолали етнонаціональні межі, набули міжнаціонального характеру й постали прийнятними і відкритими для всіх народів). Світовими вважаються: буддизм, християнство та іслам. Всі світові релігії мають у собі гуманістичні моменти, що сприяє творчій активності і самовдосконаленню людини. Всіх їх поєднує саме гуманістична орієнтація. Віра в надприродне стає вірою в людину як тільки найвищою цінністю стає божественне в людині.
–    Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:
ЗНАТИ:
-    що таке  релігія, її елементи та структура;
-    функції релігії та її роль у житті суспільства;
-    концепції походження  релігії;
-    історичні типи і форми релігії;
-      що є предметом релігійної віри.

ВМІТИ:
-    розрізняти релігію як феномен і інституційну форму її існування;
-    розрізняти окремі елементи релігії;
-    розрізняти світові, національні та родоплемінні релігії;
-    розрізняти церкви від сект та деномінацій.

РОЗУМІТИ:
-    -в чому полягає необхідність та неминучість виникнення релігії;
-    як взаємопов'язані функції релігії з іншими формами суспільної свідомості, а саме з політикою, економікою, наукою, мораллю тощо;
-    чим зумовлені науковий і філософський підходи у своєму визначенні релігії;
-    як пов'язані між собою два рівня релігійної свідомості: теоретичний (концептуальний) та буденний.


–   


Практичні завдання
1.    Ознайомившись з нижче наведеними уривками, покажіть, чи може релігійна віра бути сліпою. Обгрунтуйте свою відповідь:

"Людина створена вірою; яка в неї віра, така й вона".
Бхагавад-Гіта

"Віра є здійснення того, що очікуєш і впевненість у невидимому".
Посл. до євреїв Св. Апостола Павла (11:1).

"Людина, яку ще нічого не дивує, живе ще в стані тупості... Дивування з'являється лише там, де людина, що відірвалася від безпосереднього, первинного зв'язку з природою і від найближчого голо практичного відношення до речей вождеління, духовно виходить за межі природи і свого власного одиничного існування і тепер відшукує і вбачає в речах всезагальне, в собі суще і те що перебуває".
Г.В.Ф. Гегель

"На первісному рівні люди боялися чаклунів, сьогодні ми зі страхом дивимося на мікроби. Там всі вірять у духів, а ми у вітаміни. Раніше люди були одержимі дияволом, тепер вони не менш одержимі ідеями і т.д."
К.Г. Юнг

2.    Спробуйте самостійно побудувати сенс атеїстичного дослідження феномену релігії, який був би антитезою до нижченаведених уривків:
"Релігію можна розглядати з різних точок зору: з філософської і наукової (з моральної і естетичної, антропологічної і сторичної), може бути філософія релігії, наука про релігію (міфологія та т.і.), історія релігії, але ще є релігійна точка зору на релігію...
Цінність нерелігійного дослідження релігій дуже відносна і умовна, оскільки зрозуміти тайну будь–якої релігії можна тільки релігійно. В дослідженні релігії не тільки об'єкт але й суб'єкт повинен бути релігійним, суб'єкт повинен переживати релігійні цінності. Нерелігійний субєкт робить мертвим і пустим релігійний об'єкт свого дослідження. На релігію не можна дивитися з боку, – з боку майже нічого не видно..."
М.Бердяєв

"Релігія – спосіб бачення життя, інтерпретація буття, вказування сенсу, мети і цінності існування людини. Не маючи безпосереднього доступу до "останніх підстав", людина в доповнення до "досвіду життя", хаосу і непередбаченості існування, людина змушена звертатися до "найвищих порядків", цілісного бачення буття...
Релігія – це основа і стрижень культури: немає релігії, немає культури. Сам світовий процес є релігійним, з релігійним відчуттям повинні його сприймати і спостерігати, брати участь в ньому своєю працею...
Релігійні відчуття, релігійні потреби людини вкорінені в самих глибинних пластах несвідомого: намагаючись довести їх істинність або неправдивість засобами розуму – прояв людського невігластва. Це так само якби вимірювати глибини людської психіки метрами і годинами..."
І.Гарін

"Люди релігійні тому, що вони люди, тому, що їм психологічно необхідна віра – і тим більше, чим сильніше вона зруйнована. Без віри людина ще не зовсім людина і сама якість цієї людяності визначається тим, в що вона вірить і який її бог."
Б. Рассел
Питання для самоконтролю
1.    Дайте характеристику структурних елементів релігії.
2.    У якому зв'язку перебувають складові елементи релігійного комплексу.
3.    Назвіть характеристики релігії, які засвідчують її історичну природу.
4.    Що засвідчує невідокремленість релігії від тканини суспільного життя?
5.    Яку роль відіграє релігія в змінах суспільного життя?
Теми рефератів
1.    Релігія як форма суспільної свідомості.
2.    Філософські концепції походження релігії.
3.    Релігія як культурно–історичний феномен.
4.    Функції релігії в суспільстві.
Словник термінів
Деномінація – проміжна ланка між сектою і церквою, що перебуває на стадії становлення.
Догмати – основні положення віровчення, які визначаються як вічні, незмінні, абсолютні, божественні істини, обов'язкові для всіх релігійно віруючих. Основні догмати християнства викладені в "Символі віри".
Доктрина – вчення, філософська чи наукова теорія.
Конфесія – релігійний напрям, який має чітку структуру, власне віровчення, що відрізняє його від інших релігійних церков і установ.
Культ – зовнішній вияв поклоніння божеству, сукупність прийнятих у тій чи іншій релігії обрядів, свят, ритуалів.
Ритуал – сукупність обрядів, що супроводжують релігійні дії, їх зовнішнє оформлення; церемонія, церемоніал.
Сакральний (лат. священний) – сукупність істин віри, мовних формул, речей, споруд, дій, що входять в систему релігії.
Секта – релігійне об'єднання, що відокремилось від панівного в країні напряму.
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство: Підручник /За ред. А.М.Колодного. –К.: Світ знань, 2000. – С.295–343.
2)    Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Вілбор, 1997. – С. 17–37.
3)    Основы религиоведения: Учебное пособие /Под ред. И.Н.Яблокова. – М.: Высшая школа, 1998. – С.13–37, 49–72.
4)    Релігієзнавство: Підручник /за ред. М.М.Заковича. – К.:Вища школа, 2000. – С.23–34.
5)    Релігієзнавство: Навчальний посібник /За ред. С.А.Бублика. –К.:Юрінком Інтер, 1998. –С.27–78.
6)    Релігієзнавство: Навчальний посібник. –К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. –С.32–40.
Додаткова література
1)    Васильев Л.С. История религий Востока: Учеб. пособ. –М.: Кн. Дом "Университет", 1989. – С.6–19.
2)    Мень А. История религии: В поисках Пути, Истины и Жизни. По книгам протоиерея Александра Меня. – М.: Мирос, 1994. – С. 7–62.
3)    Малерб М. Религии человечества. – М., СПб: Рудомино, Университетская книга, 1997. – С.529–585.
Тема 3
РАННІ ФОРМИ РЕЛІГІЙНИХ ВІРУВАНЬ ТА
ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ



Бог не для того створив безліч релігій, щоб ми об’єднали їх в одну... Світ, який складається з одного Раю, єдиного блага, універсальної віри, “правильної” релігії, не проіснував би і миті – в нього не було би рушійних сил.
Ігор Гарін

Релігії, подібно до інших людських  інститутів, еволюціонували таким чином, щоб забезпечити краще виживання та більший вплив їх прибічників. Плюралізація та “розмитість” релігійних вірувань пов’язані  не з міфологічним розмаїттям релігійного символізму, але із зростаючим розумінням того, що віра представляє собою “механізм виживання”.
Едвард Уілсон





План
1.    Первісні релігійні вірування. Умови виникнення та характеристика основних форм первісних вірувань.
2.    Етнічні релігії. Закономірності появи та особливості віровчення і культу. Типологія етнічних релігій.
а) релігія Стародавнього Єгипту;
б) релігії Греції Та Риму;
в) іудаїзм;
г) індуїзм.

Ключові поняття: фетишизм, тотемізм, табу, анімізм, магія, шаманізм, анімалізм, аніматизм, релігії Стародавнього Єгипту, релігійна реформа, культ героїв, Веди, індуїзм, брахманізм, реінкарнація, триварга, шиваїзм, вішнуїзм, тантризм, джайнізм, сикхізм, Яхве, Танах, Талмуд, караїми, хасиди.

Релігія зростала разом з людиною; ускладнювалася із розвитком її свідомості і світосприйняття. Історично першою формою релігій є первісні релігії, до яких належать фетишизм, аніматизм, анімізм, тотемізм, магія, шаманство. Первісні релігії  були притаманні первісному суспільству. Для них були характерні нерозвинені віровчення і культ, в подальшому вони стали  ґрунтом для складніших релігійних форм.  Етнічні релігії виникли під впливом суспільних трансформацій у межах окремих суспільств. Вони відрізняються догматичною і культовою різноманітністю, а також тісним зв’язком із культурою окремих регіонів (іудаїзм, індуїзм). Еволюція первісних та етнічних релігій зв’язана з соціально-економічними, гносеологічними, історичними факторами розвитку суспільства. 
Тому важливо простежити найважливіші етапи  розвитку релігії: первісний лад і зародження ранніх форм релігії; соціальну ієрархізацію та виникнення етнічних релігій; появу світових релігій; антропологічну революцію ХХ ст.. і входження в культурний простір неорелігій.
Необхідно охарактеризувати кожний з цих типів релігій; а також виявити їхні специфічні риси, історичне тло, на якому вони виникли, внутрішні та зовнішні чинники їхнього розвитку. Під час вивчення кожного з питань теми слід дотримуватися такої послідовності.
По–перше, дати дефініцію типу релігій, що вивчається (наприклад, охарактеризувати ранні релігії чи національні релігії тощо).
По–друге, визначити час та умови виникнення даного типу релігії (наприклад, час та умови виникнення етнічних релігій).
По–третє, дати характеристику окремих історичних типів і форм релігій (наприклад, фетишизму, анімізму тощо).
Вивчаючи перше питання, слід розкрити:
– як формувалось релігійне світобачення, а також час і умови появи первісних релігій. Звернути увагу на динаміку розвитку і ускладнення релігійної свідомості. Доцільно описати сутність і основні форми релігій, а саме: фетишизм, аніматизм, анімізм, тотемізм, шаманізм, магію та їхню роль у первісному суспільстві;
– механізми виникнення фетишизму, його звязок і відмінності від аніматизму та анімізму. При вивченні аніматизму і анімізму потрібно простежити закономірності розвитку первісних уявлень про потойбічний світ і безсмертя душі. Вивчаючи тотемізм, варто з’ясувати, яким чином це явище пов’язане з релігійними табу первісного суспільства;
– різновиди і різні типи класифікації магії (біла та чорна, виробнича, любовна, застережна, лиходійна тощо). Зробити висновок про співвідношення релігії та магії у первісному суспільстві;
– зміну становища шамана у первісному суспільстві, формування прошарку професійних служителів культу, а також етапи розвитку шаманізму. Варто проаналізувати вплив системи релігійних табу на формування елементарних норм моралі первісного суспільства;
– звернути увагу та виокремити елементи архаїчних релігій, що увійшли до складу етнонаціональних та світових релігій, виділити та описати риси первісних культів з проявами яких ми маємо справу у повсякденному житті.
Розглядаючи друге питання, необхідно звернути увагу на:
– аналіз етнічних релігій, який доцільно проводити по зазначеній вище схемі. Окремо слід розглядати поділ етнічних релігій на народні та національні; окреслити відмінності між цими типами релігій. Обов’язковими є питання теми про релігії Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції та Риму, іудаїзм, індуїзм.
Досліджуючи релігію Стародавнього Єгипту, слід:
– окреслити історичні та соціокультурні засади її формування;
– визначити особливості та основні риси давньоєгипетської релігії, її зв’язок з ранніми релігіями, зокрема з тотемізмом;
– простежити еволюцію давньоєгипетської релігії від зооморфізму (бик Апіс, корова Ісіда, баран Хнум тощо) до антропоморфізму (Амон-Ра, Озирис, Ізіда, тощо) та охарактеризувати пантеон богів цієї релігії;
– розглянути єгипетську космогонію та культи космічних сил, їхній зв’язок з міфологією цього періоду;
– визначити, яке місце посідав інститут жрецтва у давньоєгипетському суспільстві. Охарактеризувати культ смерті та уявлення єгиптян про потойбічне життя (“Книга мертвих”);
– зробити висновок про внесок духовної культури Стародавнього Єгипту у світову культуру.
Вивчаючи давньогрецьку релігію та релігію Стародавнього Риму, слід:
– звернути увагу на історичні передумови виникнення цих релігій та основні етапи їхнього розвитку. Важливо розглянути пантеон богів Стародавнього Середземномор’я та його головні постаті. Для давньогрецької релігії це: Зевс, Аполлон, Артеміда, Афіна, Гермес, Посейдон, Аїд; для релігії Стародавнього Риму це: Юпітер, Марс, Квірін тощо;
– проаналізувати ієрархію богів та їхній поділ на головних та другорядних, а також основні міфологічні сюжети. Визначити місце героїв у релігіях стародавнього Середземномор’я;
– охарактеризувати основні космогонічні сюжети, притаманні цим релігіям. При розгляді культу належить звернути увагу на календарні свята та обряди. Зокрема, на свята, присвячені головним і другорядним богам. Визначити, яку роль відігравали містерії у давньогрецькому релігійному культі;
– зробити висновок про причини зникнення цих релігій та їх значення для духовної культури людства.
Вивчаючи віровчення і культ іудаїзму, слід звернути увагу на:
– основні положення віровчення: віра в єдиного Бога Яхве та в прихід месії і есхатологічні перспективи світу, а також у безсмертя душі та святість Танаху і Талмуду. Слід розкрити зміст та структуру зазначених вище священних книг іудаїзму;
– характеристики іудейського культу та головних свят і обрядів цієї релігії: шабат (суботу), Песах (паску), Йом-Кіпур (судний день), Рош-га-Шана (новий рік) Сімхат-тори (радість Тори) тощо. Звернути увагу на систему релігійних заборон і приписів в іудаїзмі, використовуючи загальну типологію цієї релігії (ортодоксальний, реформований, консервативний).
Необхідно також:
–  :визначити особливості поширення цієї релігії у світі. Розглянути основні етапи розвитку іудаїзму, а також явища сектантства в цій релігії;
– розглянути історію іудаїзму в Україні;  особливості віровчення караїмів;  загальну характеристику хасидизму та особливості поширення його в Україні.
Характеризуючи індуїзм, слід розглянути:
– процес становлення індуїзму, соціокультурні умови виникнення цієї релігії та основні етапи її розвитку (протоведичний період та ведичний періоди, період Упанішад, період Веданти);
– зміст і основні сюжети священних текстів індуїзму: Вед, Брахманів, Упанішад. Доцільно охарактеризувати основні положенням Вед та епічних поем “Махабхарата” та “Рамаяна”;
– основи індуїстської космогонії та бачення світу індуїстською релігією. Індуїстський пантеон богів та місце Брахми, Шиви, Вішну (тримурті) в ньому. Боги та герої в індуїстській міфології. Вчення про дхарму, карму, сансару як спільну рису індуїзму, буддизму й джайнізму. Вчення індуїзму про три цінності – триваргу;
– культ індуїзму та місце у ньому мантри. Індуїстські свята на честь богів Рами, Крішни, Шиви, Дурга-пуджа (свято світильників), паломництво Кумбхамела та індуїстські обряди: народження, весілля, друге народження, поховальний обряд тощо. Індуїзм та сучасна кастова система в Індії: проблеми співіснування;
– особливості поширення індуїзму в сучасному світі.

Після вивчення матеріалу теми ви повинні

ЗНАТИ:
- історичні особливості виникнення релігії;
- закономірності еволюції релігії та їхню типологію;
- особливості та характерні риси ранніх та етнічних релігій;
- особливості ранніх форм релігійних вірувань: фетишизму, аніматизму, анімізму,     магії, шаманства, тотемізму;
-   особливості релігій Стародавнього Єгипту;  Стародавньої Греції та Риму;
-  основні положення віровчення індуїзму;
- іудаїзм, його віровчення, основні напрями;
- історію іудаїзму в Україні.

ВМІТИ:
-  розрізняти різні типи і форми релігій;
- виявляти особливості окремих релігійних систем;
- виявляти, яким чином окремі елементи цих релігій вплинули на формування інших релігійних систем;
- пояснювати, яким чином ці релігії вплинули на формування духовної культури певних регіонів.

РОЗУМІТИ:
- чому виникла релігія, яким чином її розвиток зв’язаний із розвитком суспільства;
- чим викликаний процес ускладнення релігійних систем під час переходу від однієї історичної епохи до іншої;
- як пов’язані між собою релігія і міфологія;
- роль і місце ранніх і етнічних релігій у формуванні релігійного світогляду

Практичні завдання
1. Проаналізуйте наведений фрагмент з твору Е. Тайлора. Як він пояснює вплив анімізму на формування уявлень про богів?
“Мабуть, уявлення про людську душу, яке склалось у розумі цих людей, стало зразком чи типом, згідно з яким складались не лише уявлення про інші душі нижчого розряду, а й про духовні істоти взагалі, починаючи від крихітного германського ельфа, що грає у високій траві, до небесного творця і правителя світу, великого духа північноамериканський індіанців.”
Е. Тайлор

2. Яку релігійну категорію індуїзму описує Катха - Упанішада?
“Коли вмираючий звільняється від усіх бажань, той, хто перебуває в його серці, стає невмирущим і досягає Брахмана. Коли розсікаються всі вузли, які обплутують його серце в цьому світі, вмираючий стає невмирущим. Таке вчення”.
Катха-Упанішада

3. Що є метою послідовника йоги: володіти собою чи панувати над світом ?
“Людина досягає самореалізації і називається йогом (містиком), коли вона повністю задоволена своїм становищем завдяки здобутим знанню і розумінню. Така людина досягає духовної рівноваги і повністю володіє собою. Вона не бачить різниці між галькою, каменем і золотом”.
Бхагавад-Гіта

4. Дослідіть наведені нижче фрагменти з “Принципів іудейської віри” і визначте: іудаїзм є політеїстичною чи монотеїстичною релігією.
“Принципи іудейської віри
1. Є Бог-Творець – причина усього існуючого.
2. Є тільки один Бог, і він неподільний.
3. Бог безтілесний.
4. Бог абсолютно вічний, нічого не існувало до нього.
5. Лише Бог гідний поклоніння. Не можна поклонятися ні ангелам, ні зіркам, ні чомусь іншому, що нижче Бога.
Мойсей Маймонід
Питання для самоконтролю
1.    Охарактеризуйте основні форми первісних релігій.
2.    Які елементи первісних релігій стали складовою  християнства?
3.    З якими “побутовими” проявами первісних культів ми стикаємося у повсякденному житті?
4.    Охарактеризуйте закономірності виникнення етнічних релігій.
5.    У чому полягає відмінність між народними та національними релігіями? Які з відомих вам релігій належать до першої, а які  - до другої групи?
6.    Користуючись наведеними вище цитатами, дайте коротку характеристику індуїзму та іудаїзму.
Теми рефератів
1.    Архаїчні вірування у сучасній духовній культурі людства: студентська магія.
2.    Лікувальна магія: історія та сучасність.
3.    Шаманство: основні ритуали та прийоми.
4.    Фетиші та фетишизм у сучасному суспільстві.
5.    Священні тварини як предмет поклоніння в давньоєгипетській релігії.
6.    Давньогрецька космогонія.
7.    Каббала – містичне вчення іудаїзму: головні принципи і основи віровчення.
8.    Обряди і свята іудаїзму.
9.    Хасидизм в Україні.
10.    Символіка індуїзму.
Словник термінів
Аніматизм – уявлення про безособову Силу, яка одухотворяє природу і впливає на життя людини.
Анімізм – система стародавніх релігійних вірувань, які пов’язані з вірою у існування душ та духів.
Амулет (талісман) – предмет, який має магічні сили, здатний захистити від нещастя чи принести удачу.
Ахімса – незаподіяння шкоди живим істотам, одне з головних понять в етиці індуїзму, джайнізму, буддизму.
Галаха – перелік приписів іудейської релігії, які пояснюють як правильно виконувати заповіді; галахою називають і кожний такий припис окремо.
Зороастризм – релігія, яка виникла на території Стародавнього Ірану в VІІ–VІ ст. до н.е. Головна ідея зороастризму – залежність світового ладу від боротьби добра і зла, світу і темряви, життя і смерті.
Ідол – людиноподібна фігура з дерева, каменю, кістки, металу, яка символізує те чи інше божество.
Іудаїзм – національно-державна релігія євреїв, яка виникла у ІІ тис. до н.е. Її особливостями є підкреслений монотеїзм та ідея богообраності єврейського народу.
Каббала – середньовічне релігійно-містичне вчення, поширене серед прибічників іудаїзму.
Камлання – ритуал спілкування шамана з духами.
Магія – сукупність релігійних уявлень та обрядів, пов’язаних з вірою у надприродну силу, яка здатна чудодійно впливати на стан подій у житті людини.
Мантри – (інд.) – магічні формули, які найчастіше  включають ім’я одного з богів.
Метемпсихоз – вчення про переселення душ.
Містерії – таємні ритуали, в яких брали участь тільки посвячені; існували у різних народів.
Сикхізм – релігія , що виникла у ХІ ст. в Індії. На противагу індуїзму визнає єдиного не персоніфікованого Бога і проголошує рівність всіх людей.
Синтоїзм – національно–державна релігія Японії, яка склалася в VІ–VІІ ст. Основою синтоїзму є поклоніння численним богам і камам – духам предків, тварин, рослин, явищ природи.
Талмуд – (іуд.) – збірка Усної Тори, яка включає в себе Мішну і Гемару; у вузькому значенні – тільки Гемару.
Танах – (іуд.) – збірка священних текстів, які включають в себе Тору, Пророків, Писання.
Тора – (іуд.) – перші п’ять книг Танаха.
Табу – система ритуальних заборон.
Тотемізм – система релігійних уявлень про кровний зв’язок між групою людей (родом) і тотемом – міфічним предком роду.
Фетишизм – віра в надприродні властивості предметів, поклоніння фетишам.
Шаманство – одна з первісних форм релігії, яка ґрунтується на вірі у можливість спілкування людини з духами.
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред. А. М. Колодного. – К.: Світ Знань, 2000. – С. 343–359, 616–628.
2)    Васильев Л.С. История религий Востока: Учеб. пособ. – М.: Кн. дом.” Університет” , 1998. – С.29–48, С.184–204.
3)    Всемирная энциклопедия: Религия/ Под. ред. М.В. Адамчика. - Мн.: Соврем. лит., 2003.
4)    Мифы народов мира: Энциклопедия в 2 т.- М.: Сов. Энциклопедия, 1992.
5)    Токарев С. Ранние формы религии. М.: Политиздат, 1990.– С.12–48
6)    Шевченко В.М. Словник-довідник з релігієзнавства.- К.: Наук думка, 2004.
Додаткова література
1)    Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. – М.:  Вестник, 1995.
2)    Каниткар В. П. (Хемант) У. Оуен Коул Индуизм. М.: Фаир-Пресс, 2001.
3)    Крывелев И. История религии:  в 2 т. – М., 1985.
4)    Малерб М. Религии человечества. - М.:Рудомино,1997.
5)    Пилкингтон С.М. Иудаизм.-  М.: Фаир-Пресс, 2002.
6)    Рассоха И.Н. Языческие религии и мифы народов мира.- Х.: Торсинг, 2002.

7)    Фрэзер Д.Д. Золотая ветвь: исследование магии и религии. 2-е изд. – М.:Политиздат, 1986
8)    Хик Дж. Пятое измерение. Мистические и духовные учения от древнейших времен до наших дней.- М.: Фаир-Пресс, 2002.
9)    Религии мира.  Ч. 1, 2.- М.: Аванта, 2000.
.

Тема 4

СВІТОВІ РЕЛІГІЇ: БУДДИЗМ, ІСЛАМ
Хто завершив свою мандрівку, безтурботний, вільний від усього,
І хто усі відкинув пута – страждання пломінь в ньому гасне
Спокійний дух його, спокоєм дихають слова і вчинки
Той, хто таким є вільним і спокійним – досягнув мудрість досконалу.
Дхаммапада


Користуйся п’ятьма дарованими тобі благами, поки вони в тебе є: юністю, поки не наздогнала старість, здоров’ям, поки не здолали хвороби, багатством, поки не впав у бідність, дозвіллям, поки вільний від праці і життям, поки не прийшла смерть.

Пророк Мухаммед

-   
-   

План
1.    Буддизм
а) історія виникнення буддизму, Сиддхартха Гаутама – засновник буддизму;
б) віровчення та культ буддизму. Священні книги;
в) основні напрями буддизму: хінаяна, махаяна, ламаїзм.
2.    Іслам
а) історія виникнення ісламу. Мухаммед – життя і діяльність;
б) віровчення, культ. Коран – священна книга ісламу;
в) основні напрями ісламу;
г)іслам в Україні.
3.    Буддизм та іслам у сучасному світі

Ключові поняття: карма, дхарма, сансара, реінкарнація, "чотири шляхетних істини", "восьмеричний шлях спасіння", нірвана, боддхісатва, іслам, передвизначення, шаріат, шахада,  джихад, умма.

-                  Щоб зрозуміти сучасний світ, тенденції його розвитку, необхідно ознайомитись з особливостями найбільш поширених і впливових в сучасному світі релігій – зокрема буддизму та ісламу.
Буддизм- найстарша з світових релігій, що виникла у  УІ ст.. до е н.е. в Північній Індії.Засновник – Сиддхартха Гаутама, який після просвітлення став називатись Буддою (Просвітленим). Поширена в країнах Південно-Східної та Центральної Азії, налічує в наш час близько 354 млн. послідовників. Буддизм – це не тільки   релігія, а свого роду  спосіб мислення, який так само пристосовується до багато чисельних магічних обрядів тантричного  ламаїзму, так і до суворого, наповненого глибоким змістом споглядання японського дзен. Одна з головних вимог буддизму - ненасильництво, пошана до життя в будь-якому його прояві. Для буддизму є характерною віротерпимість, толерантність, здатність співіснувати, переплітатись з будь-якими іншими релігійними віруваннями, що не приводить до втрати сенсу буддизму, а, навпаки, сприяє його поширенню в світі. Багаточисельність напрямів буддизму, форм культу наочно демонструють стару для буддизму, але нову для Європи ідею – культ є лише формою звертання до Бога, а не сутність віри. Буддизм звернений  до всього людства без будь-яких обмежень і тому відноситься до світових релігій.
-               Іслам- наймолодша по часу виникнення світова релігія (УІІ ст..), до якої належить близько 1,2 млрд. послідовників в більш ніж 120 країнах світу. Засновник – Мухаммед (579–632). Це суворо монотеїстична релігія, яка є духовною, ідеологічною основою мусульманської культури та цивілізації, що охоплюють  більшість країн Сходу та Африки. З точки  зору віровчення ісламу всі віруючи належать до однієї общини (умма), що вкорінює в їх свідомість відчуття єдності всіх мусульман. Особливе місце в ісламі займає Коран- священна книга, яка є для мусульман Словом Божим, істиною в останній інстанції, вищою нормою в релігійному, духовному, моральному , політичному і побутовому житті людства. Мусульманський світ стає все більш помітним фактором сучасної політики.
Розглядаючи перше питання, слід розкрити:
– суспільно–історичні передумови виникнення буддизму та його ідейні джерела: Веди і філософський коментар до Вед – Упанішади; віровчення брахманізму, особливо такі його положення, як карма, дхарма і сансара, реінкарнація. Виділити спільні риси індуїзму та буддизму. Характер буддизму як негативної реакції на елітарність, ритуалізм брахманізму; як відповіді на засадниче питання: як досягти звільнення від колеса перевтілень всім, а не лише членам касти брахманів. Буддизм, (  як пізніше християнство та іслам) сформувався як вчення про шлях досягнення спасіння кожною людиною, незважаючи на стать, націю, касту чи суспільне становище;
– особистість засновника буддизму Сиддхартхи Гаутами, історію його життя й діяльності. Зміст буддизму як вчення про людину, яка самостійно, без Божественного Одкровення, тільки шляхом власних роздумів досягла вищої мудрості і відкрила шлях спасіння для себе й інших. Підкреслити, що виклад життя Будди є складовою  віровчення буддизму, розкриває шлях, який має пройти людина для усвідомлення істини. Будда – не надприродна істота, а мислитель і вчитель. Особливо  слід звернути увагу на чотири зустрічі Сиддхартхи, що стали поштовхом до пошуку істини і вибору серединного шляху, відкинення крайнощів гедонізму чи аскетизму;
– основи віровчення буддизму – "чотири шляхетні істини", які проголосив Будда у своїй першій проповіді після досягнення “просвітлення”. Вчення Будди не прагне вирішити долю людини чи походження світу, а тільки відповідає на питання, як досягти спасіння. Це досягнення  йде через усвідомлення шляхетних істин та дотримання етичних вимог, “восьмеричного шляху спасіння”. У вченні Будди домінують риси філософсько-етичної концепції, а не релігії. Умовою спасіння проголошується не поклоніння надприродному, а слідування певним етичним нормам. Єдиним прагненням буддизму є досягнення Нірвани шляхом дотримання моралі й оволодіння своїм тілом та свідомістю. Але ідея спасіння є ідею власне релігійною, а не філософською. Розглядаючи вчення буддизму, важливо відокремити його риси як філософсько-етичного вчення, так і світової релігії, їх інтегральний зв’язок;
– зміст вчення Будди, викладений у священній книзі буддизму – Трипітака, що складається з трьох основних частин:
1) Віная-пітака, в якій викладено статут і правила для чернечих громад;
2) Сутра-пітака – власне зміст вчення буддизму;
3) Абідхарма-пітака – філософські коментарі та тлумачення положень вчення. Трипітака канонізована на Першому буддійському соборі у місті Раджагріха (Індія). Тексти збереглися  мовами палі й санскрит та у перекладах на тибетську й китайську мови. В цілому буддійський канон складає 54 книги, відредаговані на VІ буддійському соборі 1954–1966 р. р.;
– таку особливість буддизму, як відсутність централізованої структури, церковної ієрархії, мирне співіснування декількох напрямів. Основою віровчення всіх напрямів є “чотири шляхетних істини” та “восьмеричний шлях спасіння”, вони відрізняються між собою лише інтерпретацією основних ідей та культом:
-    а) хінаяна (мала колісниця спасіння)  це первісний буддизм в усій його індивідуальності та суворості. Основна ідея – лише ченці і черниці можуть досягти Нірвани шляхом особистого вдосконалення, медитації. Миряни, допомагаючи чернечим громадам, накопичують добрі справи, які в наступному житті можуть допомогти їм стати ченцями і досягти Нірвани. Будда шанується як людина, великий вчитель;
-    б) махаяна (велика колісниця спасіння). Виникла ще в ІV ст. до н. е., засновником вважається Нагарджуна. Головна відмінність від хінаяни – віра в можливість досягнення Нірвани для всіх, а не лише для ченців. Спасіння стає колективною справою, де провідну роль відіграють боддхісатви – святі, що досягли осяяння, але не пішли в Нірвану, а залишились допомагати іншим досягати спасіння. Махаяна почитає Будду і боддхісатв як істоти надприродні, молитви до яких допомагають досягти спасіння. Сформувалось вчення про загробний світ;
-    в) тантричний буддизм, або ваджраяна (діамантова колісниця спасіння). Основна ідея – можливість швидкого досягнення Нірвани шляхом засвоєння від наставників таємного вчення і дотримання складних магічних ритуалів, особливу увагу слід приділити провідному різновиду тантричного буддизму – ламаїзму, який сформувався у Тибеті у VІІ–ХІV ст. н. е., особливостям його церковної ієрархії, віровчення та культу. З усіх напрямів буддизму власне ламаїзм включає всі елементи релігії: вшанування Будди як Бога, творця світу; ієрархію надприродних істот будд і боддхісатв, ідамів та ін.; вчення про загробний світ; складну ієрархію духовенства; пишний культ.:
Висвітлюючи питання, слід показати характерні особливості кожного з напрямів буддизму; особливості їх віровчення, культу.
Розглядаючи друге питання, треба звернути увагу на:
– суспільно–історичні умови виникнення ісламу та його джерела: іудаїзм та християнство. Іслам сформувався в період об’єднання окремих бедуїнських племен в етнічну спільність і тому в ньому яскраво проявляється етноутворююча функція релігії. Одним із джерел ісламу були і релігійні уявлення бедуїнських племен, їх вплив особливо відчутний у культі ісламу. Важливо зазначити, які власне ідеї іудаїзму та християнства були сприйняті й розвинені ісламом;
– особистість засновника ісламу Мухаммеда, історію його життя та діяльності. Про особистість Мухаммеда, його діяльність маємо значно більше історичних відомостей, ніж про Будду та Христа, і це дає можливість проаналізувати, які риси є спільними для засновників світових релігій, які унікальними і наскільки особистість засновника впливає на зміст самої релігії;
– зміст віровчення ісламу, такі його особливості, як: суворий монотеїзм, неантропоморфне уявлення про Аллаха, заборона уявляти його в конкретному людському вигляді, догмат про передвизначення, який визначає значний фаталізм мусульманства. Розглядаючи догмати ісламу про загробний світ, загробне воздаяння, уявлення про надприродні істоти, слід порівняти їх з вченням буддизму, іудаїзму. Особливу увагу треба звернути на вчення про джихад – священну війну в ім’я віри, особливості трактування цього догмату в минулому і сучасності;
– “п’ять стовпів” віри, дотримання яких є обов'язковим для всіх мусульман. Включають як догмати, так і культові приписи. Слід проаналізувати, які з них належать до віровчення, а які – до культу або до суспільної практики. Розглянути особливості мусульманського культу: молитви, правила їх здійснення; свята в ісламі;
– віровчення ісламу, що базується на священній книзі Коран. Коран шанується як вічна свята книга, надана Аллахом Мухаммеду через Одкровення. Необхідно розглянути зміст, будову Корану, історію його запису. Коран є джерелом мусульманського віровчення і права, тому склались певні традиції його тлумачення. Доповненням Корану служить Сунна – збірник хадисів- переказів про вчинки та вислови пророка Мухаммеда. Доцільно звернути увагу на зміст Сунни, її місце в мусульманському віровченні;
– особливістю ісламу є детальна регламентація життя мусульман. На авторитеті Корану базується мусульманське право – шаріат. Слід розкрити особливості шаріату, його роль в житті мусульманських країн, а також релігійні і моральні обов’язки мусульманина згідно з шаріатом. Шаріат детально регламентує обов’язки людини щодо ближніх; кровних родичів; стосунки в родині, особливо вивищуючи главу родини – батька, якому має коритись родина; визначає права і обов’язки дружини і дітей;
– наявність декількох напрямів в ісламі: сунізму, шиїзму, ісмаїлізму та ін. Розкрити особливості кожного  з цих напрямів, їх віросповідні та культові відмінності. Звернути увагу на відносини між різними напрямами, їх ставлення одне до одного.
Готуючи відповідь на трете питання, треба розглянути:
– зміни у віровченні й культі буддизму та ісламу в наш час; показати, наскільки проявляється в цих релігіях характерний для сучасності процес модернізації:
– діяльність буддійських релігійних організацій у сучасному світі. Треба звернути увагу на причини поширення буддизму в країнах Європи та США;
– проблему ісламського фундаменталізму. Відмінності ісламу як релігії та ісламського фундаменталізму як політичної течії; причини його поширення в країнах ісламу, особливості прояву в сучасному світі. Розглянути, як трактують поняття джихаду сучасні мусульманські богослови та ісламські фундаменталісти;
–    роль ісламу в сучасному світі  як чинника міжнародної політики.
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:
ЗНАТИ:
-    умови і причини виникнення буддизму; ісламу;
-    основні етапи розвитку буддизму від філософсько-етичного вчення до релігії;
-    основні положення віровчення буддизму;
-    своєрідність кожного з напрямів буддизму, особливості віровчення та культу;
-    історію розвитку ісламу;
-    основні положення віровчення ісламу, складові  культу;
-    особливості кожного з напрямів ісламу.
ВМІТИ:
охарактеризувати особливості світових релігій на прикладі буддизму та ісламу;
-    розкрити сутність буддизму; ісламу;
-    показати, чим віровчення ісламу відрізняється від віровчення буддизму;
-    визначити своєрідність кожного з напрямів буддизму; ісламу;
-    визначити зміст поняття “ісламський фундаменталізм”;
-    окреслити причини поширення буддизму в країнах Європи та США в ХХ ст..
-    РОЗУМІТИ:
-    чим буддизм; іслам у своїх поглядах на людину, сенс її буття відрізняються від інших релігій;
-    причини виникнення у буддизмі; ісламі різних напрямів та течій;
-    роль Корану в ісламі;
-     місце буддизму, ісламу в сучасному світі.

Практичні завдання
1.  Прочитавши наведений уривок, поясніть, який шлях, згідно з віровченням буддизму, веде до Нірвани:
“... Досконалий /.../ уникнув крайнощів і знайшов Серединний Шлях. Завдяки цьому людина може одночасно бачити, як і пізнати правду. Шлях цей веде до покою, дає змогу відрізняти, приводить до пізнання, до Нірвани.
Дхаммапада.
2. Уважно прочитайте наведену нижче цитату, скажіть: Будда вважається вчителем чи вічним і всезнаючим Богом?
“Тоді Благословенний промовив: “Знай, Васитха, що Татхагата (Будда) народжується час від часу в світі. З’являється як Повністю Просвітлений, маючи всі благословення і цінності, багатий на мудрість і доброту. Знає досконально всі світи і є неперевершеним поводирем заблукавших смертних, навчаючи богів і людей. Його розуміння Всесвіту є таким, ніби оглядав його обличчя в обличчя”.
Тевигга Сутра.
3. Згідно  з наведеною нижче цитатою дотримання якої етичної норми є головним для буддиста?
“Жодного зла не треба чинити; добро здобувати крок за кроком, думку свою очищаючи без спочинку – ось наука Пробуджених (до істини)”.
Дхаммапада.

4. Які догмати мусульманського віровчення згадуються в  наведеній нижче цитаті ?
“О люди Книги! Не виходьте за межи у своїй релігії!
О народе Книги! Не виходь за межи у своїй релігії
І не кажи про Бога нічого, крім правди!
Месія, Ісус, син Марії, є тільки посланцем Бога;
І Його Словом, яке склав Марії;
І Духом, що походить від Нього.
Вірте ж у Бога і його посланців і не кажіть “Три!”
Припинить! Так буде краще для вас!
Бог-Аллах – це тільки один Бог!
Коран. Сура ІV "Жінки"

5. Спираючись на наведені нижче цитати, поясніть, дотримання яких культових норм є обовязковим для мусульманина:
Муйаз Ібн Джабал сказав: “Спитав раз Пророка: “Який аспект віри є найважливішим?” Пророк відповів: “Повинен любити людей з любові до Бога і використовувати уста свої для розмови про Бога”. – “А що ще?” – спитав далі. Пророк відповів: “Повинен бажати, щоб інші люди мали все те, що ти бажаєш для себе, замість цього не бажали того, чого ти собі не бажаєш”
Сунна.
Абу Хурайра повідомляє: Один Бедуїн звернувся до Пророка: “Дай мені приклад, яким чином досягти неба?” Він йому відповів: “Виконуй свої обов’язки, молись, плати закят /милостиню/, постись у місяць рамазан”. Бедуїн тоді сказав: “Життя моє в  руці Бога”. /Муслім/
Сунна.
Питання для самоконтролю
1.    Які поняття, ідеї буддизм успадкував від індуїзму?
2.    Наведіть “чотири шляхетних істини” буддизму.
3.    У чому полягають відмінності віровчення хінаяни та махаяни?
4.    У чому полягає своєрідність ламаїзму порівняно з іншими напрямами буддизму?
5.     Назвіть соціально-економічні, політичні, релігійні передумови виникнення ісламу.
6.    Охарактеризуйте стовпи ісламу. Це правила віровчення чи культу?
7.    Порівняйте основні догмати іудаїзму, християнства та ісламу. Що в них спільного і що відмінного?
8.    Які відмінності основних напрямів ісламу?
9.    Чому іслам поєднує у собі риси релігії і політичної ідеології?
10.     Порівняйте етичне вчення буддизму та ісламу.
Теми рефератів
1.    Буддизм: релігія чи філософсько-етичне вчення?
2.    Етичне вчення буддизму.
3.    Хінаяна і махаяна: порівняльний аналіз.
4.    Ламаїстські свята та обряди.
5.    Буддійська філософія.
6.    Мухаммед – пророк, мислитель, політичний діяч.
7.    Право і мораль в ісламі.
8.    Роль ісламу в сучасному світі.
9.    Ісламський фундаменталізм як релігійно- політичний рух.
Словник термінів
Архат (санкрит, пали – “гідний) в буддизмі хінаяни – людина, що досягла звільнення, остання стадія перед відходом до Нірвани.
Боддхісатва – в буддизмі махаяни – людина, яка має можливість відійти у Нірвану, але через співчуття залишається, щоб допомогти спасінню всіх живих істот. Об’єкт поклоніння як, наставники і благодійники людства. Виконують в буддизмі ту саму функцію, що святі в християнстві.
Далай-лама (тибет.- лама-океан) – титул глави ламаїстської церкви у Тибеті, який шанується як земне втілення боддхісатви Авалокітешвари. До 1959 р. - світський глава держави Тибет.
Закят – обов’язкова милостиня в ісламі, один з “п’яти стовпів віри”. Звичайно становить 1/40 частину доходів і підлягає розподілу серед бідних.
Імам (араб.- той, хто стоїть попереду) - той, хто керує молитвою в мечеті. В шиїзмі імам – правдивий нащадок пророка Мухаммеда. Шиїзм визнав 12 імамів, непогрішимих і досконалих. Останній з них був “скритим” у XIX ст. і повернеться в кінці світу, як вважають шиїти.
Іслам (араб.- покірність) – одна з світових релігій. Виник на початку VII ст.. Засновник – пророк Мухаммед. Віруючих називають мусульманами (від араб. муслім – покірний). Інша назва іслама – мусульманство.
Лама (тибет.- вищий, небесний) – спочатку титул вищого духовенства у ламаїзмі, з часом – назва ченців у ламаїзмі. Шануються віруючими як “представники Будди” на землі. Поділяються на ряд ієрархічних ступенів.
Мечеть (араб. масджид – місце поклоніння) – культова споруда в ісламі, де здійснюються богослужіння і проголошуються проповіді. Мечеті поділяються на соборні чи п’ятничні, де відбуваються святкові богослужіння по п’ятницях, також сільські і квартальні. Протилежна від входу стіна мечеті завжди орієнтована в сторону Мекки. В її центрі є ніша, прикрашена текстами з Корану – міхраб, що вказує напрямок, куди мають звертатись обличчям мусульмани під час молитви.
Мулла (араб. мавла – вчитель) – служитель культу в ісламі.
Мусульманин (араб. муслім – покірність) – послідовник ісламу.
Намаз (перс. молитва) – п’ятикратна щоденна молитва в ісламі, що здійснюється на світанку, опівдні, в другій половині дня, при заході сонця і на початку ночі. Молитві обов’язково передує омовіння. Намаз здійснюється в будь-якому чистому місці на молитовному килиму. В п’ятницю молитва опівдні проводиться в мечеті.
Нірвана (санскр.- заспокоєння, згасання) – в буддизмі стан відрешеності від життя, в якому більше діє закон карми і не відбуваються перевтілення, мета буддизму. Через позбавлення прагнень досягнення стану, який не є ні буттям, ні небуттям, зникнення всього, що має відношення до світу явищ.
Панчен–лама (тибет.- лама–дорогоцінність) - друга за значенням після далай–лами особа в ієрархії ламаїзму. Шанується як земне втілення будди Амітаби.
Сансара (санскр. – мандрівка) – індуїстський і буддійський термін для визначення плинності всього, що існує. Трансформація комплексу матеріальних і духовних елементів, що складають людську особу, переселення душ в нові тіла.
Сангха – община віруючих в буддизмі, що заснована Буддою і включає чотири категорії: ченців, священнослужителів, мирян-чоловіків і мирян-жінок.
Ступа – святилище, де зберігаються реліквії Будди й інших видатних осіб буддизму. Місця поклоніння.
Хадж (араб. паломництво) один з п’яти обов’язків мусульманина, паломництво до Мекки в місяць ау-ль-хиджжа. Хадж має здійснити раз в житті кожен мусульманин, якій має достатні для цього кошти.
Хадіс (араб. – оповідання) – коротке оповідання про вислови, вчинки пророка Мухаммеда, передані його послідовниками. В сунізмі  хадіси складають Сунну – “святий переказ” ісламу.
Шаріат (араб. – припис, закон) – зведення прав в ісламі, розроблене на основі Корана і Сунни. Поєднує норми державного, спадкового, карного, цивільного і сімейного права, також приписи судочинства.
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство. За ред. Колодного А. М. – К.: Світ Знань, 2000.– С. 368–371,379–385.
2)    Лубський В.І., Бурлак С.М. та ін. Релігієзнавство. - К.: Академія, 2000.– С. 181–211, 307–343.
3)    Малерб М. Религии человечества. – М.: Рудомино, І997.– С. 172–201,250–262.
4)    Павлов С В., Мезенцев К.В. Географія релігій. - К.: АртЕк, І998.– С. 63–76,137–152.
5)    Померанц Г., Миркина З.  Великие  религии мира. – М.: РИПОЛ, 2001.– С.198–234,242–282.
6)    Радугин А. А. Введение в религиоведение.– М.: Центр, 1999.– С.100–110,187–197.
7)    Релігієзнавчий словник. – К. : Четверта хвиля, 1996.
8)    Ходькова Л. П. Релігієзнавство. - Львів.: Афіша, 2001.– С 117–130,205–224.
9)    Черній А .М Релігієзнавство. - К.:  Академвидав, 2003. – С.113–128, 171–193, 252.
Додаткова література
1)    Буддизм. Словарь- М.: Республика, 1992.
2)    Васильев И. А. История религии народов Востока. – М.: Кн. дом. “Університет” , 2001.
3)    Еремеев Д.  И. Ислам: образ жизни и стиль мышления. – М.: Политиздат, І990.
4)    Религии мира: В 2 т.- М.: Аванта, 2002
5)    Ислам на территории бывшей Российской империи:. Энциклоп. словарь. – М.: Вост. лит–ра  РАН, І998.
6)    История религии. Под ред. И. Н. Яблокова -в 2т -. М.: Высшая школа.-2002
7)    Кочетов А. Буддизм. – М.: Наука, І983.
8)    Кочетов А. Ламаизм. – М.: Наука, 1973.
9)    Крывелев И.А. История  религий. В 2-х.т.т.-М.: Мысль, 1988.
10)    .Парнов Е. Боги лотоса. – М.: Изд.-во полит. лит., 1980.
11)    Рукая Максуд. Ислам. – М.: ФАИР- ПРЕСС, 1999.
12)    Токарев С. А. Религия в истории народов мира. – М.: Политиздат, І976.
13)    Ханиф Сюзанн. Что должен знать каждый об Исламе и мусульманах.- К.: Молодь.1988.
14)    Эррикер Клайв. Буддизм. – М.: ФАИР- ПРЕСС, 2000.

М О Д У Л Ь ІІ.
Тема 5
ХРИСТИЯНСТВО ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ.
НОВІТНІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ



На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово      було Бог.
Євангеліє від св. Іоанна


Таким чином, завдяки християнській релігії абсолютна ідея бога була усвідомлена в своїй істинності; в цій ідеї і людина відповідно з своєю справжньою природою, даною  у  визначеній інтуїції сина, знаходить саму себе. Людина, яка розглядається як кінцева для себе самої, і в той же час і образ божий і джерело безкінечності в ній самій, вона  е самоціль, має сама в собі безкінечну цінність і призначена для вічності.
Г. Гегель

План
1.    Виникнення християнства. Історичні та ідейні джерела.
2.    Біблія – походження, структура, культурно–історична цінність.
3.    Основні напрями християнства:
а) православ’я;
б) католицизм;
в) протестантизм.
4.    Новітні релігійні течії.

Ключові поняття: одкровення, месія, спокутня жертва Христа, воскресіння, благодать, таїнства, церква, спасіння, єресь, неорелігії.

Християнство – друга за часом виникнення світова релігія, що сформувалась в I ст. н.е. в Палестині. Поширена в країнах Європи, Америки, Північній Азії, Австралії, Новій Зеландії, нараховує  в наш час понад 2 млрд. послідовників. (1/3 населення земної кулі). Засновник -  Ісус Христос, який усіма послідовниками християнства шанується як Син Божий.
Релігійним витоком християнства було іудейське сектантство. Поширення серед євреїв месіанських очікувань про настання нових, щасливих часів дали той ґрунт в якому укорінилось християнство. Проповіді Ісуса Христа були звернені не просто до всіх людей, а до кожної людини окремо. У них він закликав до глибокої моральної зміни через заповідь “люби свого ближнього, як самого себе”. Християнство орієнтує людину не на пошук земних благ, а на радикальне зцілення душі.
В цій темі розглядаються основні питання походження християнства, перетворення його в панівну релігію римської імперії, аналізуються його джерела.
Священною книгою, основою віровчення та культу християнства є Біблія, яка  включає Старий і Новий  Заповіт. Біблія є однією з найвизначніших пам’яток світової культури, яка міцно вросла в духовність і культуру багатьох народів світу.
Історично в християнстві склалися три напрямки : православ’я (православних 10-15 %), католицизм (католиків 50-60 %) та протестантизм (протестантів 20-25%)Поділ християнства на православ’я й католицизм відбувається в 1054р. У ХVI ст. в результаті широкого релігійно-політичного руху – Реформації виникає протестантизм.
Розділяючи основні принципи віровчення, ці три галузі християнства мають догматичні, канонічні богослужбові й організаційні особливості.
Розквіт новітніх релігійних течій припадає на другу половину ХХ ст. і пояснюється як загальною духовною кризою сучасної цивілізації. так і зменшенням впливу традиційних релігій. Новітні релігійні течії не обмежені одним віровченням, а спрямовані на релігійний синтез: поєднують у собі елементи багатьох релігій, астрологію, окультизм; також використовують деякі  концепції сучасної філософії,  тощо.

При підготовці першого питання слід розкрити:
– суспільно–історичні передумови виникнення християнства, зокрема об’єднання шляхом завоювань країн Середземномор’я в єдине ціле – Римську імперію. Об’єднання людей різних національностей, вірувань в єдине політичне ціле;
– ідейні джерела християнства, до яких відносяться: іудаїзм, що дав новій релігії її основу – Старий Заповіт. Християнство продовжило, розвинуло такі догмати іудаїзму як віра в єдиного Бога, віра в прихід месії, загробне воздаяння, дотримання моральних правил як необхідної умови спасіння. Ще одним з джерел є вчення месіаністичних сект іудаїзму, зокрема, есеїв; поширення східних релігій, таких як мітраїзм, культ Озіриса та ін.; ідеалістичні філософські вчення античності: стоїцизм, неоплатонізм, вчення Філона Олександрійського про Логос – посередника між Богом і людьми;
– особистість засновника християнства Ісуса Христа, історичність якого визнана сучасними релігієзнавцями, зміст його вчення. Він є центром усіх напрямків християнства, сенс їх існування, засновник, приклад для наслідування. Віра у воскреслого Христа, Сина Божого лежить в основі християнства. Описане в Новому Заповіті життя Христа є одночасно складовою частиною віровчення християнства, розкриває шлях, який має пройти людина для досягнення життя вічного;
– формування християнської догматики, культу, організації церковних громад. Проаналізуйте моральний ідеал християнства – зміст Одкровення: “Бог є любов”; ранню історію християнства з І по Х ст. н.е. Зверніть увагу на роль перших семи Вселенських соборів у оформленні християнського віровчення та культу. Прослідкуйте основні етапи утворення організаційної структури християнства, його перетворення на державну релігію Римської імперії.
При розгляді другого питання необхідно звернути увагу на:
– структуру Біблії, Старий Заповіт, Новий Заповіт, з яких книг вони складаються;
– історію походження книг Біблії, час їх формування, запису. Коли, якими мовами були вперше записані книги Біблії; канонічні та неканонічні книги Старого і Нового Заповіту;
– зміст Старого Заповіту, провідні ідеї Старого Заповіту з точки зору іудаїзму, християнства. Роль Старого Заповіту у віровченні та культі іудаїзму та християнства;
– характерні особливості біблійних текстів, їх алегорично–символічний стиль;
– Новий Заповіт – християнську частина Біблії та джерело до історії християнства, зміст Нагорної проповіді, її особливості порівняно зі змістом Декалогу із Старого Заповіту;
– роль Біблії в розвитку філософії, мистецтва, літератури, її місце в євроамериканській цивілізації; Біблія як код культури;
– роль Біблії у розвитку української культури, її переклади і видання в Україні.
При підготовці третього питання слід розглянути:
– історію виникнення, розвитку, догматичні, культові особливості різних напрямів християнства, їх місця в сучасному світі;
– багатоманітність напрямів, течій раннього християнства, причини цієї багатоманітності. Догматичні і культові розбіжності віддзеркалювали відмінності у суспільно – історичних, культурних, етнічних умовах формування різних напрямів християнства;
– різницю у розвитку Східної та Західної частин Римської імперії, умов функціонування в них християнської церкви, культурних пріоритетів як причини формування двох різних напрямів християнства – католицизму та православ’я;
– догматичні, культові, організаційні відмінності західного і східного гілок християнства ;
– основні причини, приводи конфлікту між західним та східним християнством, організаційний розкол І054 р. на католицьку та православну церкви.
Розгляд пункту "а" третього питання – „православ’я” варто починати з характеристики православ’я як східної гілки християнства. Висвітлюючи питання, слід звернути увагу на:
– вплив візантійської культури на православ’я, тому що саме в Візантії відбувалось формування богословських основ православ’я та його церковного устрою;
– структуру православ’я, яке не має єдиного центру, а складається з 15 рівноправних автокефальних церков, устрій окремих православних церков, роль патріархів. Важливо звернути увагу на таку форму стосунків між церквою і державою, як цезаропапізм;
– особливості православного віровчення, зокрема, які книги Біблії вважаються канонічними в православ’ї, чим православний "Символ віри" відрізняється від католицького, постанови яких Вселенських соборів, твори яких отців церкви є базовими для православної догматики;
– роль православ’я в сучасному світі.
При розгляді пункту "б" третього питання – "католицизм" необхідно, як і при розгляді попереднього пункту, розпочати з характеристики католицизму як однієї з гілок християнства і розкрити:
– особливості віровчення католицизму, зокрема, трактування догмату про походження Святого Духа, його зв’язок з положенням про незалежність духовної влади від світської, вчення про "запас добрих справ" та чистилище, розвинутий культ Богородиці, догмат про її тілесне вознесіння;
– особливості культу католицизму, зокрема обрядності семи таїнств, свят, літургії. Звернути увагу на модернізацію культу з врахуванням особливостей національних культур згідно рішень II Ватиканського Собору;
– сутність культу святих в католицизмі, в тому числі канонізацію нових святих, здійснену в час понтифікату Іоанна–Павла II;
– особливості організаційного устрою католицької церкви, перш за все статус Папи Римського – як намісника Ісуса Христа на землі, догмат про його непогрішимість в справах віри і моралі. Статус Ватикану як теократичної держави, його роль в церковному і міжнародному житті, організація Римської курії, спеціалізованість діяльності жіночих і чоловічих чернечих орденів;
– причини зростання ролі католицької церкви в сучасному світі, активізацію її політичної ролі, місіонерської, благодійницької діяльності;
– соціальну доктрину католицизму, ставлення католицької церкви до ролі праці в житті людини, до глобальних проблем сучасності, пропоновані методи їх вирішення.
При підготовці до відповіді на пункт “б” третього питання – "протестантизм" треба перш за все висвітлити:
– причини, суспільно–політичні передумови Реформації, її наслідки, порівнюючи з першим розколом християнства в 1054 р.;
– особливості віровчення протестантизму, зокрема спільні догмати, характерні для більшості напрямків протестантизму: догмат про "спасіння вірою", заперечення особливого статусу духовенства, роль праці у досягненні спасіння, значення Біблії як єдиного джерела Одкровення, опори особистої віри та ін.;
– спрощення культу в протестантизмі, демократизацію церковного устрою;
– особливості віровчення, церковного устрою окремих протестантських церков: лютеранської, англіканської, кальвіністської, баптистської, адвентистської; церкви п'ятидесятників, такої пізньої течії протестантизму, як "Свідки Єгови";
– роль протестантських церков у сучасному світі, пожвавлення місійної діяльності.
У четвертому питанні слід з’ясувати такі аспекти:
– причини виникнення новітніх релігійних течій, активне релігієтворення як прояв демократизації суспільства у XX ст., свідчення інтенсивності духовних пошуків;
– характерні риси неорелігій як явища духовного життя людства у ХХ ст. і початку ХХІ ст;
– типологію новітніх релігійних течій, її різні варіанти, з характеристикою кожного з типів неорелігій;
– особливості віровчення, культу, історію утворення, діяльності, особистість їх засновників;
–    функції неорелігій у сучасному світі. Важливо звернути увагу на синтетичний і харизматичний характер більшості новітніх релігійних течій.

Практичні завдання
1.    Ознайомившись з нижче наведеним уривком, дайте відповідь, які причини зумовили швидке поширення християнства:
“Бо я передав вам найперше, що й прийняв, – що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився він Кифі, потім і дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам братам, що більшість з них живе й досі, а дехто й спочили".
Перше послання св. Павла до коринтян, І5:3–6

2.    Прочитайте уважно наведену нижче цитату та дайте відповідь на питання, яка норма християнської моралі в ній вважається найголовнішою?
"Коли є у нас що–небудь особливе і... святе в переказах народної думки, то це саме покора, прагнення духовної рівності, ідея соборності свідомості".
В. Соловьов

3.    Ознайомившись з нижче наведеними уривками, поясніть, які догмати протестантизму представлені у них:
“II. Про гріх перворідний. Церкви наші навчають /.../ що по гріхопадінню Адама усі люди народженні на світ природним шляхом – народжуються з гріхом, тобто без боязні Божої, без довіри до Бога і з злими прагненнями, що те каліцтво, чи природне зараження дійсно є гріхом, що викликає вічне засудження і смерть на тих, хто не народиться наново через хрещення і Духа Святого /.../.
ІV. Про виправдання. Церкви наші вчать, також, що люди не можуть бути виправдані перед Богом власними силами, заслугами чи діями вчинками, але бувають виправдані даром для Христа через віру, коли вірять, що залучені до благодаті і що їм відпущені гріхи для Христа, який своєю смертю спокутував наші гріхи. Цю віру Бог вважає за справедливість перед своїм обличчям.
XXIII. Про шлюб духовенства. Тому ті, які не здатні до життя в целібаті, повинні заключати шлюб, тому що постанови Божої і порядку Божого не може змінити жоден людський закон і жодна обітниця /.../ "
Аугсбургзьке віросповідання 1530)

4.    Прочитайте уважно цитату і виділіть особливості автокефального устрою православних церков:
"Автокефальний устрій православних церков залишає непорушним те конкретно історичне розмаїття у житті Церкви, що відповідає її багатонародності: "шедше, научите вся язики". Це є визнання права на існування народності в її історичній своєрідності, яка поєднується з єдністю благодатного життя у Церкві. Як перша проповідь апостолів прозвучала на всіх мовах тогочасного світу, кожному народові на своїй власній мові, будучи єдиною по суті, так і автокефальність помісних церков зберігає всю їх історичну конкретність, дає місце і натуральному їх самовизначенню. Звичайно, ця багатоманітність веде за собою й негативні наслідки, – надмірної відмінності і строкатості, але воно не придушує, а з середини перетворює його".
С.Булгаков

5.    Яким чином у католицизмі обґрунтовується догмат про керівне становище Папи Римського, надприродний характер його влади:
1. Церква римська є заснована самим Богом.
2. Тільки єпископ римський може бути дійсно названим єпископом всезагальним.
8. Є один єдиний титул (папа) на всьому світі.
9. Він може розпоряджатись володарями (а значить і імператорів позбавляти трону).
10. Постанова його ніким не може бути заперечена, він сам може відмінити постанови всіх інших.
11. Єпископ римський, якщо був канонічно вибраним, завдяки заслугам св. Петра, безсумнівно стає святим.
Папа римський Григорій VII

"Церква є апостольська, ... в своїй сутності ідентична з Церквою Апостолів, в тому, що стосується вчення і таїнств. Але це, окрім всього, означає, що папа і єпископи є наступниками Апостолів навіть в матеріальному значенні цього слова: не було перерви в ланцюгу спадкоємності, що іде від Апостолів до сучасних єпископів. Повноваження, влада і керівництво єпископів передаються через висвячення. Початок свій взяли від Апостолів. Ті отримали її від Христа".
М. Малинський. Катехізис. 2002

6.    Спробуйте проаналізувати зміст наведеного фрагменту. Які аспекти соціального вчення церкви згадуються в ньому?
"Серед того, що стає "старим" як наслідок включення в Традицію і що дає можливість та матеріал для збагачення традиції і життя віри – це є діяльність мільйонів людей, котрі, спонукувані соціальним Ученням Церкви, докладають зусиль для того, аби соціальне вчення Церкві дало їм натхнення для здійснення своїх завдань у світі. Діючи індивідуально або групуючись у розмаїті спілки, товариства і організації, творили вони ніби великий рух охорони людської особи та її гідності, чим спричинилися посеред розмаїття історичних подій до побудови суспільства більш справедливого чи, принаймні, протиставлялися несправедливості і пробували її обмежити".
Іоанн Павло II. Енцикліка "Сотий рік" 1992

7.    Виходячи з аналізу наведеного нижче уривку, дайте відповідь на питання: чим зумовлене різноманіття філософських течій в протестантизмі останніх століть?
"Протестанти вже просто тому, що вони відокремились від католицької церкви, заперечують її вчення. Чинити інакше було б нелогічно. Вони спираються виключно на Святе Письмо, і кожен протестант теоретично має сам вміти інтерпретувати вчення Біблії".
Мішель Малерб

8.    Спробуйте порівняти постулати християнства і неоорієнтальної релігії – кришнаїтів, спираючись на зміст наведеного уривку:
“Зачарована ілюзіями, людина намагається бути щасливою, різними способами служить своїм власним почуттям, але так вона ніколи не пізнає щастя. Замість того, щоб намагатися задовольнити свої матеріальні відчуття, їй треба задовольнити почуття Господа. Це – найвища досконалість життя. Господь прагне цього, і вимагає цього. Треба усвідомити цей центральний момент “Бхагавад–Гіти”, який наш рух Свідомості Крішни намагається донести до людей всього світу”.
Бхактиведанта Свамі Прабхупада

Питання для самоконтролю
1.    Назвіть суспільно–історичні умови й ідейні джерела християнства.
2.    Які основні ідеї первісного християнства?
3.    З яких частин складається Біблія? Коли вони написані ?
4.    Назвіть основні християнські догмати та таїнства.
5.    Назвіть причину розколу християнства на католицизм та православ’я.
6.    Які догматичні та обрядові відмінності існують між православ’ям і католицизмом?
7.    В чому полягають особливості віровчення та культу православ’я?
8.    В чому полягає зміст соціальної доктрини католицизму?
9.    Які зміни відбулися в культі католицизму після II Ватиканського Собору?
10.    Назвіть причини Реформації.
11.    В чому полягають особливості віровчення протестантизму?
12.    Які специфічні риси розвитку людства у XX ст. стали причиною виникнення неорелігій?
13.    Які неорелігії є найбільш поширеними у молодіжному середовищі і чому?

Теми рефератів
1.    Образ Ісуса Христа в Новому Заповіті.
2.    Історія та віровчення первісного християнства. (І–VІ ст.)
3.    Декалог та Нагірна Проповідь як основа християнської етики.
4.    Біблія як священна книга християнства та іудаїзму і пам’ятка світової культури.
5.    Віровчення та культ православ’я.
6.    Католицизм і глобальні проблеми сучасності: пошуки шляхів їх вирішення.
7.    Протестантизм: історія, віровчення, основні напрями.
8.    Вчення про Бога та людину у системі теософії.
9.    Вчення Карлоса Кастанеди про шлях воїна і мистецтво життя.
10.    Роль і місце неорелігій в сучасному світі.

Словник термінів
Автокефалія – незалежний статус помісної національної церкви в православї, що має власного патріарха. В наш час нараховується 15 автокефальних церков.
Єресь – релігійне вчення, що відхиляється від офіційної доктрини церкви в питаннях догматики, культу, організації.
Єсени – іудейська секта, поширена в Палестині в ІІ ст. до н. е.– І ст. н.е. Есени дотримувались дуалізму, тобто вірили, що світ .є ареною боротьби доброго і злого богів і злий буде переможений внаслідок вирішальної битви між синами світла і синами темряви. Дотримувались аскетичного способу життя, заперечували приватну власність, рабство, відкидали складну обрядовість. Знищені римськими військами в час Іудейської війни /68 р. до н.е./ Погляди єсенів вплинули на раннє християнство.
Канонізація – в католицизмі і православ’ї система заходів та дійств, шляхом яких особу, відому за життя виключним благочестям, відданим служінням ближньому, досягненнями в теології, подвигами в ім’я віри, після смерті проголошують святою і запроваджують культ пошанування.
Катехізис – короткий виклад християнського вчення у формі запитань та відповідей. Призначена для початкового навчання віруючих. Кожен напрям християнства має свій катехізис. В Українській православній церкві катехізис був укладений в ХVІІ ст. митрополитом Петром Могилою.
Літургія – богослужіння в християнстві, під час якого здійснюється таїнство євхаристії. Складається з трьох частин. Для віруючих – форма спілкування з Богом.
Індульгенція – папська грамота, що засвідчує відпущення гріхів, як здійснених, так і ще не здійснених. Видавалась за гроші або за особливі заслуги перед церквою. Практика надання індульгенцій спиралась на догмат ”запасу добрих справ”, якими розпоряджується церква. Практика продажу індульгенцій стала приводом початку Реформації в Німеччині. Скасована в ХХ ст.
Месія – в іудаїзмі та християнстві Божий посланець, Спаситель, що покликаний знищити зло і встановити на землі Царство Боже. В християнстві месією вважається Ісус Христос, в іудаїзмі – що месія ще не прийшов на землю.
Мітраїзм – релігія, пов’язана з поклонінням богу Митрі. Виникла в ІІІ–ІІ ст. до н.е. в Ірані і поширилась на території Римської імперії. Митра шанувався як верховний бог, уособлення добра і справедливості, бог–сонце, бог–спаситель. Міфологія і культ мітраїзму здійснили певний вплив на формування культу раннього християнства.
Патріарх – титул глави автокефальних православних церков. В католицизмі титул патріарха носять глави окремих єпархій.
Пранаяма – в індуїзмі термін. яким визначається життєва сила, основа життєдіяльності людини. Одне з понять „Живої етики”
Реформація – соціально–політичний рух в Європі ХVІ ст., спрямований проти феодалізму та його опори – католицької церкви. Реформація породила новий напрям християнства – протестантизм. Початок Реформації поклав виступ М. Лютера в 1517 р.
Таїнства – літургійний обряд, метою якого є отримання віруючим ”благодаті Божої” . католицизмі і православ’ї є сім таїнств: хрещення, сповідь, причастя, миропомазання, священство, єлеосвячення. В більшості протестантських течій здійснюється лише хрещення та причастя, але не як таїнства, а як символічні обряди.
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство: Підручник /За ред. А.М. Колодного.– К.: Світ знань, 2000.–С.421–441, 737–797.
2)     Большая Российская энциклопедия. – М.: 1993–1995.– (Т.1.–С.707–715; Т.2.–С.379–382, 406–411; Т.3.–С. 328–395).
3)    Головащенко С. Історія християнства: Курс лекцій.–К.: Либідь, 1999.–С.212–274.
4)    Кислюк К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство: –К.: Кондор, 2004.–С 250–322.
5)    Релігієзнавство /За ред. М.М. Заковича.–К.: Вища школа, 2000.–С.44–149.
6)    Релігієзнавство: Навчальний посібник /За ред. С.А. Бублика.–К.: Юрінком Інтер, 2001.–С.167–230.
7)    Релігієзнавство: Підручник /За ред. В.І Лубського, В.І. Теремка.–К.: Академія, 1997. С.211–307.
8)    Ходькова Л.П. Релігієзнавство: Львів: Афіша, 2000.–С.131–205.
9)    Христианство: Энциклопедический словарь. В 3–х т. / Под ред. С.С.Аверинцева.–М., 1995
10)    Христианство. Словарь // Под. ред. Л.Н. Митрохина. М., Республика, 1994. – С. 193-194, 364, 375-376, 512.

Додаткова література
1)    Азбука християнства: Словарь – справочник важнейших понятий и терминов християнского учения и обряда – М., 1997.
2)    Булгаков С. Православие. Учение православной церкви: –К.: Лыбидь, 1991.
3)    Гараджа Виктор. Протестантизм. – М., 1971.
4)    Гильдебранд Д. Сущность христианства: –Санкт–Питербург: Алетейя, 1998.
5)    Гуревич П.С. Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. – М., 1995
6)    Догматична Богословія Католицької Церкви: Докладний виклад і роздуми. –Львів, 1994.
7)    Емелях Любовь. Происхождение христианских таинств. –М., 1978.
8)    Нюстрем Эрик. Библейский словарь. –Торонто, 1983.
9)    Паренте П”єтро. Богословія Христа. – Львів, 1995.
10)    Поснов Михаил. История Христианской Церкви:до разделения Церквей. 1054. – Брюссель, 1964. – Репринтне видання – Київ, 1991.
11)    Степовик Дмитро. Релігії світу. –Київ, 1993.
Тема 6
ІСТОРІЯ І СУЧАСНИЙ СТАН РЕЛІГІЙ В УКРАЇНІ

Не входячи в саму суть релігії – в її науку і її правду –я визнаю, що в громадському, політичному житті релігія – це добро, яке треба всіма силами берегти кожному, хто хоче організованість, єдність та силу своєї громади ( своєї нації й держави) установити і збільшувати.
Вячеслав Липинський

Чи ж успіхів не знати в мудрості і вірі,
З’єднавши правовірних дум зусилля щирі?
Сам Бог в тім розкошує, те благословляє,
Поміж тих він стравує, з тими пробуває,
Бо людей таких любить, сприяє їм в ділі,
Завжди замисли їхні доводить до цілі.
Хома Євлевич
?

План
1.    Запровадження християнства в Київській Русі.
2.    Християнство в Україні: історія та сучасність:
а) православ’я;
б) греко-католицизм;
в) католицизм;
г) протестантизм.
3.    Неорелігії та нетрадиційні вірування в Україні.

Ключові поняття: язичництво, софійність, автокефалія, Брестська унія, митрополит, антитринітарії, нетрадиційні вірування.

Протягом багатовікової історії України, внаслідок дії культурних, політичних чинників з’явились і утвердились різні релігії. В Х ст.. було запроваджено християнство і протягом Х-ХІХ ст.. в Україні поширились майже всі його напрями. Найчисленнішими  є послідовники православ’я. В ХУІ ст., як спроба вирішити протиріччя між православними та католиками виникла Українська Греко-Католицька Церква, з  того ж століття  стали поширюватись різні напрями протестантизму. Чисельність протестантських громад особливо зросла у к. ХІХ-ХХ ст.. Православ’я, а на заході України – греко-католицизм зіграли важливу роль у розвитку української культури.   Серед кримських татар утвердився іслам. Евреї України сповідують іудаїзм як в його ортодоксальній формі, так і такий напрям, як хасидизм,  про що згадувалось в темі 3   посібника. З раннього середньовіччя в Криму проживають послідовники такого напряму іудаїзму, як караїмство.  В кінці ХХ – на початку XXI ст. поширились неорелігії, виникли буддійські общини. Багатонаціональний характер України зумовив її поліконфессійнсть і сформував таку рису культури, як толерантність і віротерпимість.
За статистичними даними, у 2000 р. в Україні діяли 105 релігійних напрямів і течій. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” створює умови для конфесійного плюралізму, що є важливою ознакою демократії.

Розглядаючи перше питання, слід розкрити:
– історію поширення християнства в Україні, починаючи з літописних свідчень про місіонерську діяльність християнської церкви в І – ІХ ст. у Північному Причорномор’ї, Подніпровї та, зокрема, переказу про подорож апостола Андрія; місію Кирила та Мефодія, археологічні відомості про ранню історію християнства в Україні;
– дохристиянські вірування давніх слов’ян: політеїстичний та етнічний характер язичництва, його зв’язок з циклом сільськогосподарських робіт, зміною пір року, пантеон божеств, його поділ на різні світоглядні рівні, оскільки українське православя включило в культ елементи словянських ритуалів, звичаїв, традицій. Визначити, які елементи язичницьких вірувань, звичаїв, обрядів, свят були сприйняті християнською церквою в Київській Русі і закріпились в обрядовості;
– соціально–політичні, економічні, геополітичні причини запровадження християнства як державної релігії; виділити такі етапи, як Фотієве хрещення 860 р., Володимирове хрещення 988 р.; культурні, політичні, соціальні, економічні наслідки запровадження християнства східного обряду;
– культуру Київської Русі, її розвиток унаслідок утвердження християнства, поширення писемності, освіти, літератури, розквіт архітектури, образотворчого мистецтва ;
– національний характер християнства в Київській Русі, його патріотичність; такі характерні риси християнства на Україні, як софійність, толерантність, універсалізм, етичність; місце християнської церкви в Давньоруській державі;
– значення ранньокиївського християнства для збереження української культури, самобутності в умовах руйнування державності (ХІV – ХVст.).
Вивчаючи друге питання, необхідно звернути увагу на:
– історію, сучасний стан різних напрямів християнства в Україні, регіони поширення різних напрямів християнства, соціальні, політичні причини їх появи і поширення в Україні, становище в умовах Російської імперії, СРСР;
– активізацію діяльності в умовах незалежної Україні завдяки демократизації суспільного життя, зміні форм власності, утвердження демократичних прав і свобод особи. За поданими в рекомендованих підручниках таблицями проаналізувати, які саме напрями християнства поширені в Україні, динаміку їх зростання після проголошення незалежності. Далі, згідно  з пунктами плану, розглянути окремі напрями християнства.
Розглядаючи  пункт ”а” другого питання, треба з’ясувати такі аспекти:
– становище Київської митрополії в ХV–ХVІ ст. Після об’єднання Великого князівства Литовського з королівством Польща в єдину державу Річ Посполиту, в якій державною релігією був католицизм, православна церква України та її вірні опинились у безправному становищі. Світська влада повністю присвоїла собі право вирішення будь-яких церковних справ, аж до призначення митрополита включно. Треба виділити провідну роль братств та запорізького козацтва у відродженні та зміцненні православної церкви в Україні, розвитку освіти, книгодрукування;
– відновлення ієрархії православної церкви у 1620 р., значення діяльності митрополита Петра Могили, зокрема проведених ним церковної та шкільної реформ;
– розвиток Української Православної Церкви в умовах Гетьманщини, розквіт богослов’я, сакрального будівництва та живопису;
– підпорядкування української церкви Московському патріархату в 1685 р., ліквідація національних засад, особливостей обрядовості Української Православної Церкви, перетворення її на знаряддя реалізації імперської русифікаторської політики;
– рух за автокефалію Української Православної Церкви в ХІХ–ХХ ст. Тут важливо відокремити такі етапи, як діяльність Кирило-Мефодіївського братства; організаційні заходи з проголошення автокефалії в 1917–1920 р.; Всеукраїнський православний собор 1921 р. та проголошення УАПЦ; діяльність УАПЦ в 1921–1930 р.р., знищення УАПЦ сталінським режимом; УАПЦ у 1930–1990 р. в еміграції; відродження УАПЦ в Україні у 1990 р.;
– сучасне становище православ’я в Україні: наявність трьох незалежних церковних організацій – УПЦ КП, УПЦ МП та УАПЦ, розвиток церковного життя, харитативної діяльності, взаємовідносини, заходи щодо об’єднання. Проблема визнання Української Автокефальної Православної Церкви іншими православними автокефальними церквами.
У підпункті “б” другого питання треба розглянути історію, сучасне становище Української Греко–Католицької Церкви – християнської церкви з виразно національними рисами, що брала активну участь не лише у культурному житті українського народу, а й у національно-визвольному русі, особливо у XX ст. В умовах поневолення України іншими державами УГКЦ брала на себе не лише суто релігійні, але й політичні, культуротворчі навіть економічні функції, частково компенсуючи відсутність державних структур. Відповідь на другий підпункт слід  будувати за такою схемою:
– суспільно–історичні, політичні, канонічно-церковні, ідеологічні причини виникнення і поширення ідеї унії православної церкви України з Римом у ХУІ ст.; процес підготовки укладення унії;
– Берестейський собор 1596 р., його рішення; причини розколу; наслідки собору;
– особливості віровчення та культу УГКЦ;
– УГКЦ у ХУІІ–ХІХ ст.: поширення, рух за збереження національних особливостей устрою та культу, формування чернечих орденів;
– роль УГКЦ у національно–визвольному русі Галичини XIX– І пол. XX ст. Маркіян Шашкевич і “Руська Трійця”. Подвижницька діяльність митрополита Андрія Шептицького (1901–1944). Місце УГКЦ в політичному, соціальному, культурному, економічному житті Галичини к. XIX– 40–х р.р. XX ст.;
– Львівський собор 1946 р. та ліквідація УГКЦ в Україні. Політика терору та репресій проти духовенства та віруючих УГКЦ. "Катакомбна церква". УГКЦ за кордоном;
– рух за легалізацію УГКЦ. Легалізація УГКЦ у 1989 р. Відновлення церковного життя. Провідні ієрархії УГКЦ II пол. XX ст. Сучасна діяльність УГКЦ.
При розгляді підпункту “в” другого питання слід проаналізувати історію католицької церкви в Україні, починаючи з перших місій латинського обряду в Україні з X ст. і до наших днів. Звернути увагу на такі аспекти теми:
– політичні причини поширення католицизму в Україні у ХІV–ХVІ ст. Політика католизації України, здійснювана Річчю Посполитою: окатоличення шляхти, розвиток системи освіти, діяльність чернечих орденів;
– різниця у становищі католицької церкви в умовах Австро–Угорської імперії та Російської імперії; діяльність католицької церкви в Україні в ХVІІ –ХІХ ст. Переслідування католицького духовенства і віруючих в СРСР, скасування церковної ієрархії;
– відновлення ієрархії католицької церкви в Україні з І991 р., відродження церковного життя; катехізаційна, благодійницька діяльність церкви; підтримка незалежної України Ватиканом; візит Іоанна–Павла II в Україну, його значення.
У підпункті “г” другого питання слід розглянути протестантизм в Україні. В його історичному контексті він є результатом складних і довготривалих релігійних пошуків. Євангельський рух в Україні виник завдяки самобутньому духовному пошуку українського народу під впливом західних протестантських рухів. Постійні переслідування віруючих при царизмі, пізніше – при Радянській владі сформували замкнену модель взаємовідносин протестантських общин з суспільством. Тільки у незалежній Україні були створені умови для свободної діяльності протестантських громад та їх прояву у суспільному житті країни. При відповіді на питання треба виділити основні етапи розвитку протестантизму в Україні та характерні особливості кожного з них:
–    перший етап раннього протестантизму в Україні охоплює ХУІ –ХУII ст.. Поширення реформаційних ідей в Україні. Переклад Біблії на староукраїнську мову (Острозька Біблія). Антитринітарізм в Україні, його вплив на суспільно–релігійне життя України;
– другий етап охоплює XIX–XX ст. Зародження євангельсько–баптистського руху у 60–70 р. р. XIX ст. Передумови поширення протестантизму в Україні у XIX ст. Роль місійної діяльності баптистських, меннонітськіх громад. Треба визначити, які саме напрями протестантизму утверджувались в Україні XIX ст., в яких її регіонах. Зміна правового становища протестантських громад після 1917 р. Зростання їх чисельності. Переслідування протестантських громад у СРСР; репресії періоду сталінізму, заборона чи обмеження прав на реєстрацію у 60–80 р. р.;
– третій етап почався з 1991 р. Створення умов для вільної діяльності, активізація релігійного життя, місіонерська діяльність, зростання чисельності протестантських громад, поширення нових протестантських напрямів. Згадати, які протестантські церкви  діють в Україні в наш час, особливості їх віровчення, культу, функціонування в суспільстві.
При підготовці третього питання треба розглянути::
– причини поширення неорелігій в Україні в останній третині ХХ ст..; географію їх поширення;
– неохристиянські рухи закордонного походження, зокрема Церкву Христа Святих останніх днів (мормони) та неохристиянські рухи, що виникли на українському грунті;
– орієнтальні неорелігійні течії, зокрема “Товариство свідомості Крішни”, необуддизм;
– синтетичні релігії ( “Біле братство” );  сайєнтологічні течії;. езотеричні об’єднання ( “Жива етика”, теософія);
– неоязичеські течії, зокрема Рун–віра;
При розгляді кожного з різновидів неорелігій треба висвітлити особливості віровчення, культу тих з них, що розвинулись на українському грунті, визначити специфіку місіонерської діяльності неорелігійних напрямів закордонного походження; рівень поширення в молодіжному середовищі.

Після вивчення матеріалу теми Ви повинні:
ЗНАТИ:
- особливості язичества давніх слов’ян;
-  особливості процесу запровадження християнства в Київської Русі;
- роль християнства у формуванні та розвитку культури українського народу;
- історію православ’я  в Україні;
- причини утворення в ХХ ст.. Української Автокефальної Церкви;
-  обставини і причини утворення Української Греко-Католицької Церкви;
- основні етапи історії протестантизму на Україні;
- особливості неорелігій в Україні.
ВМІТИ:
- охарактеризувати язичество слов’ян  як  етнічну релігію;
- розкрити причини появи і поширення різних релігій в Україні;
- показати причини  Брестської унії і особливості греко-католицизму  як одного з напрямів християнства;
- розкрити причини поширення  протестантизму в Україні;
- визначити особливості неорелігій в Україні;
- визначити, які типи неорелігій існують в Україні.
РОЗУМІТИ:
- причини запровадження християнства в Київській Русі;
- роль різних напрямів християнства у розвитку української культури та філософії;
- роль православної та греко-католицької церков у визвольній боротьбі українського народу;
- причини поширення неорелігій в Україні в ХХ ст.
- причини поліконфессійності України.

-   
Практичні завдання
1. Спираючись на наведену  нижче цитату, поясніть, як митрополит П. Могила визначав взаємовідносини УПЦ з папою римським та патріархом Константинопольським :
“Тому, ані не залишаючи нашого патріарха, від якого ми прийняли хрещення, ані не протиставляючись єдності Церкви, в якій осягається справжнє спасіння, в ім'я Господа нашого знайшли і одностайно прийняли всі ми, духовенство і миряни, такий спосіб уникнути небезпечних непорозумінь і зміцнити нашу прадавню релігію: визнаємо, що живемо під єдиним Головою та зверхником, намісником Христа, як учить нас Визнання віри, що є одна вселенська апостольська Церква, а в ній один найвищий наступник святого Петра – єпископ римський”.
Лист митрополита Петра Могили до Папи римського, 1644

2. Уважно прочитайте наведену нижче цитату і спробуйте визначити її провідну думку:
“Але, може, найважливіша річ, без якої неможливе не тільки порозуміння, але й взаємне зрозуміння, це те, щоб однаково сприймати релігію як релігію, а не уважати її політичним знаряддям для досягнення іншої мети.
Митрополит Андрій Шептицький

3. Як УАПЦ в рішеннях Собору визначає сутність автокефалії і її роль в житті православя?
“Автокефальні Церкви народів і країн вільно єднаються у Всесвітню Єдину Соборну Апостольську Православну Христову Церкву. Органом всесвітнього міжцерковного єднання повинен бути орган вибраних представників усіх автокефальних церков. Ніякого підлягання Церкві другого народу бути не повинно. Ні одверте підбиття примусом однієї Церкви під владу другої, ні прикрите у формі автономії не може бути допущене у Всесвітній Церкві”
Рішення Собору УАПЦ від 1921 р.

4. Спробуйте пояснити, виходячи з наведеного фрагменту, до якої мети має прагнути послідовник Агні–Йоги:
"Хтось молодий спитає: "Як розуміти Агні–Йогу?" скажіть – як розпізнавання і пристосування до життя всепов’язуючої стихії вогню, що годує зерно духу. Спитає – “Як же мені підійти до цього пізнання?" Очисти мислення і потім пізнай три найгірші свої властивості і піддай їх спаленню у вогняному прагненні /устремлінні/ і тоді вибери Вчителя на землі і пізнавай Вчення, зміцни тіло даними тобі ліками і пранаямою. Побачиш зірки духу, побачиш вогні очищення центрів, почуєш голос Вчителя Невидимого і вступиш в інші найтонші розуміння, що перетворюють життя. Допомога тобі, хто вступив, готова і доручення дано".
Жива етика
Питання для самоконтролю
1.    Які особливості етнонаціональної релігії слов'ян?
2.    Назвіть політичні, соціальні, світоглядні причини запровадження християнства в Київській Русі.
3.    В чому проявився синтез християнства і язичництва в Київській Русі?
4.    Охарактеризуйте роль братств у житті православної церкви ХVІ –ХVП ст.
5.    Які етапи можна виділити в історії православної церкви в Україні?
6.    . Яке місце належить Могилянській добі в релігійній та культурній історії України?
7.     Назвіть причини утворення УГКЦ..
8.    Яку роль відіграли православна та греко–католицька церкви в національно–визвольній боротьбі українського народу ХVІІ –ХХ ст.?
9.    Коли протестантизм поширився в Україні?
10.    Які напрями протестантизму поширені в наш час в Україні?
11.    Які неорелігії існують в наш час в Україні?
Теми рефератів
1.    Язичництво Київської Русі: світоглядні основи, пантеон, обрядність.
2.    Етапи запровадження християнства в Київській Русі в ІХ –Х ст..
3.    Вплив християнства на розвиток культури Київської Русі.
4.    Українська Православна Церква у ХУП ст. Діяльність митрополита Петра Могили.
5.    Берестейська унія 1596 р. Передумови та наслідки.
6.    Роль УГКЦ у суспільному житті України ХІХ–ХХ ст.
7.    Утворення УАПЦ та її видатні діячі.
8.    Історія протестантизму в Україні.
9.    РУН–віра як неоязичество.
Словник термінів
Автокефалія – повне самоврядування церкви, її незалежність від інших єдиновірних церков.
Архімандрит – у православ'ї – настоятель монастиря, в наш час почесний титул ігуменів провідних монастирів.
Волхви – служителі язичницького культу у давніх словян.
Лавра – назва найбільших і найвпливовіших православних чоловічих монастирів. В Україні статус лаври мають два монастирі: Києво–Печерський (з 1182 р.), Почаївський (1832 р.).
Митрополит – у православ'ї – другий після патріарха чин в церковній ієрархії.
Пересопницьке Євангеліє – національна святиня України. Рукописний переклад чотирьох Євангелій на давньоукраїнську мову. Створене у І556 – І56І  р. у Пересопницькому монастирі.
Православ'я українське – християнське віровчення і культ, організація церковного життя, що ввібрали в себе особливості національної ментальності, релігійні традиції українського етносу.
Унія церковна – об'єднання однієї з православних церков чи її частини з Римо–католицькою церквою на засадах визнання першості Риму.
РУН–віра – "Рідна Українська Віра", заснована в 60–х р.р. XX ст. Левом Сіленком. Неорелігія, яка відноситься до групи неоязичеських релігій. Основні положення віровчення і культу викладені у книгах "Мага Віра". Має послідовників на Україні, в Канаді, США.
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство. Під ред. Колодного А.А.– К.: Світ Знань, – С. 362–363, 384,411–474.
2)    Лубський В.І., Бурлак С.Л. Релігієзнавство. – К.: Вид. центр Академія, 1997.– С.134–135, 225–291,341–343, 359.
3)    Колодний А.П. Яроцький П.І. Історія релігій в Україні. – К.: Знання, 1999. –С.71–109,151–155,169–185,221–223,259–273,287–287,425–426,627–654.
4)    Знаки часу. – К.: Вид.: Сфера, 1999.– С. 462–504.
5)    Ходькова Л.П. Релігієзнавство. = Львів.: Афіша, 2003.– С. 225–305.
6)    Черній А.М. Релігієзнавство–К. Академвидав, .2003.–С. 239–270,303–317.
Додаткова література
1)    Дулуман Е.К., Глушак А.С. Введение христианства на Руси: легенды, события, факты. – Симферополь.:Таврия, 1988
2)    Історія православної церкви в Україні. –К.: Четверта хвиля, 1997
3)    Історія релігій в Україні. В 10–ти – К.: Укр. центр духовної культури, 1996–1999.= Т.1.3.
4)    Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. У 3-х. кн. - К., Либідь. 1994
5)    .Мокрий В.Церква в житті українців. – Львів - Краків  Париж ,1993.
6)    Митрополит Ілларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К.: АТ “Обереги”, 1994.
7)    Скуратівський В. Русалії. - К.: Вид. “Довіра”, 1996.
8)    Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології.–К.: Укр. письменник, 1993.
9)    Субтельний О. Україна. Історія.–К.: Либідь, 1991.
10)    Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. – Торонто, 1990
3)    Шуба. О. Релігія в етнонаціональному розвитку України. –К.: Криниця, 1997

Тема 7
РЕЛІГІЯ В СВІТОВОМУ
КУЛЬТУРНО–ІСТОРИЧНОМУ ПРОСТОРІ

У нашому вивченні духовності ми фокусуємо увагу не на людському житті чи діяльності самим по собі, але на сенсоутворюючій меті того життя та діяльності, - меті, що могла би зцілити рани людства, наприклад, створення витвору мистецтва чи виконання волі Бога...Так як ми досліджуємо особливості релігійної духовності.., ми оглянемо провідні релігійні парадигми, якими людство виправдовувало своє життя та відстоювало свої вчинки.
Джордж Е. Сен-Лорен

Кожна велична культура, простір якої охоплює життя багатьох народів, засновується на певній висхідній події-зустрічі, на відповіді.., що пролунала колись біля її витоку, на сутнісному акті духа. Цей акт, підкріплений силою наступних поколінь, що діють у тому ж напрямку, творить своє власне розуміння космосу.., тільки тепер людина може знову і знову зі спокійною душею будувати помешкання Бога та помешкання людей у межах власного розуміння простору; може наповнити ... час новими гімнами та піснями і сформувати образ самої спільності людей.
Мартин Бубер


План
1.    Міфологія, мистецтво, етика Стародавнього Світу.
а) міфологія та мистецтво Стародавнього Єгипту. Погребальний культ. основні архетипи давньоєгипетського мистецтва. Основи і сутність давньоєгипетського канону;
б) міфологічний естетизм Стародавньої Греції: мистецтво в міфологічній картині світу. Особливості давньогрецького канону;
в) етична концепція зороастризму;
г) ритуалізм конфуціанства.
2.    Естетичні канони і етична програма буддизму.
3.    Етичні принципи і культове мистецтво іудаїзму.
4.    Етичний вимір Корану. Особливості мусульманського мистецтва.
5.    Християнство.
а) етико–естетичні концепції раннього християнства;
б) особливості культового мистецтва католицизму;
в) православна культура;
г) протестантська етика і дух капіталізму.

Ключові поняття: етична програма релігії, культове мистецтво, храм, доброчесне життя, канон, Десять заповідей, синкретизм християнської культури, іконоборство.

Взаємозв’язок і взаємовпливи культури та релігії важко переоцінити. Протягом тисячоліть релігія визначала спрямованість культурного розвитку людства, окреслювала форми існування, пізнання та діяльності людей. Цивілізації формувались навколо релігійних систем, але, одночасно, й самі впливали на релігійні культи, розробляли і впроваджували віровчення й релігійні практики. Такі форми культури як мораль та мистецтво залежали від релігійного світогляду, розвивалися в контекст релігії. Пізніше, відділившись від останньої, вони продовжували зазнавати її впливи. Так, ми говоримо про мораль і мистецтво в релігії та про релігійні виміри моралі та мистецтва.
Логіка розвитку  людства в його культуротворчому вимірі обумовлена, переважно, логікою самого культурно-історичного процесу. Тому вивчення теми передбачає відтворення цивілізаційних домінант соціокультурного процесу; ролі і місця релігії в культурно–історичному просторі; особливостей мистецтва, етичних вчень різних релігій.

При підготовці до першого питання слід розкрити такі аспекти цієї дуже широкої теми:
– особливості культури Стародавнього Єгипту в релігієзнавчому контексті, взаємозв’язок мистецтва і міфології в межах цієї культури. Слід окремо зупинитися на етико–естетичних вимірах поховального культу. Визначити основні архетипи давньоєгипетського мистецтва, основи і сутність давньоєгипетського канону;
– роль прекрасного, краси і мистецтва в міфологічній картині світу Стародавньої Греції, особливості давньогрецького канону, його космоцентричність;
– етичну доктрину зороастризму, особливо вчення про поділ всього сущого на два полярні табори – світ добра і світ зла та одвічність їхньої боротьби. Окреслить концепції раю і пекла, первородного гріха, свободи волі, месії–спасителя, в яких знайшла своє відображення етична програма зороастризму;
– етичне вчення конфуціанства, роль у ньому ритуалу, як він визначає моральнісну міру поведінки, регламентує субординацію в межах соціальних і вікових верств Китаю, наголошує на гуманності конкретних людських взаємовідносин, окреслює ідеал шляхетної людини (“Людина є тим, що вона сама з себе робить”).
При розгляді другого питання бажано звернути увагу на:
– етичну проблематику буддизму, зокрема, моральні норми і “благородний восьмеричний шлях” , індивідуальний вимір спасіння в класичному буддизмі. Серединний шлях не позбавлений морального аскетизму; суворість моральних обов’язків доречно розглянути на прикладі “вузького шляху” (хінаяни). Духовність розумілася основою для осягнення прекрасного. В даному випадку етичний аспект набуває конкретно–образного характеру, соціально-моральнісні повчання втілюються в конкретних художніх образах. Образно–конкретне вчення про пекло та рай простежується в контексті “широкого шляху” (махаяни);
– естетичні концепції буддизму. Розгляд їх доречно починати із окреслення специфіки чуттєвого осягнення світу у добуддійській і буддійській культурі. Незавершеність є універсальним принципом буддійського мистецтва. Декоративність виступає реалізацією умовності та символізації;
– особливості японського театру Но, китайського пейзажного живопису. Особливе місце у східній культурі обіймає естетизм дзен–буддизму (поезія в стилях танка та хойку, символічне мистецтво кам’яних садів тощо), сутність якого доречно визначити при відповіді на питання.
При підготовці третього питання доцільно розглянути:
– місце Мойсея у становленні релігійних та моральнісно-правового аспектів іудаїзму; окреслити нормативну програму цієї релігії – Десять заповідей (Декалог), представлених Мойсеєм. Декалог як програма гідного життя людини. Виділити провідні принципи етики: вибраність єврейського народу, що визнається моральнісним імперативом іудаїзму, та ідею справедливості, яка постає смисловим центром усього вчення Мойсея;
– проблему культового мистецтва, перш за все звернувши увагу на принципи побудови храму та його особливе значення в іудаїзмі. Чільне місце співвідношення слова і образа та його відображення в декоративно–прикладному мистецтві взагалі і в мистецтві книжкової мініатюри, зокрема;
– роль і значення Кабали – містичного вчення в межах іудаїзму, етико–естетичні виміри якого розкриваються у специфічному символізмі та імперативності вимог до посвячених.
При відповіді на четверте питання слід відзначити, що:
– мусульманська етика, окреслена в Корані, відрізняється конкретністю моральних норм. У чистому вигляді вона майже відсутня у мусульманстві – етична програма розчинена у світогляді: в теоретичній частині вона співпадає з теологією, у нормативній – з правом. П’ять стовпів віри (сповідання, молитва, піст, милостиня, хадж [паломництво]) мають бути розглянуті саме як етична програма ісламу;
– світоглядне значення заборони зображення людей, тварин і навколишнього світу взагалі (“Немає Бога, окрім Аллаха”). Мистецтво в ісламі повинно доводити мінливість та ілюзорність реального світу, оскільки вічний і незмінний лише Аллах. Канонічність принципів мусульманського мистецтва: абстрактно–геометричні чи рослинні орнаменти, арабески, плетиво арабської писемності.
При підготовці до п’ятого питання теми важливо звернути увагу на:
– значення Нагорної проповіді як серцевини християнської етики. Моральнісний вимір особистісного зразка Ісуса Христа. Важливість феномену сповіді / покаяння у християнській етиці (Августин Аврелій, пізніше – П’єр Абеляр);
– значення аскетизму як у римському, так і у візантійському християнстві як одвічного потягу до очищення і відмежування від брутальності повсякденного буття. Зв’язок ранньохристиянського мистецтва (зокрема живопису і скульптури) та пізньоантичних традицій. Вказати на символічність ранньохристиянських храмів;
– ідеал доброчесної людини в межах західноєвропейського середньовічного християнства і роль чернецтва у його реалізації. Роль і значення канону в середньовічному мистецтві. Синкретизм середньовічної християнської культури;
– особливості зображення Бога, світу, людини в християнській міфології і в церковному вченні. Житія святих як зразок моральнісної самореалізації у православ’ї;
– зміст візантійського іконографічного канону (“спіритуалізація” виду, зворотна перспектива, вирішення проблеми руху, часу, кольору). Сутність і основні моменти суперечок іконоборців та іконошанувальників. Ікона в структурі храму та храмового дійства;
– особливості протестантського світогляду, етичних норм. При висвітлені цієї проблеми слід звернутися до роботи М. Вебера “Протестантська етика та дух капіталізму”, в якій докладно показано особливості протестантського світогляду і його вплив на формування етики капіталістичних відносин. Треба використовувати також розділ “Буржуа” в роботі М. Оссовської “Лицар і буржуа”.
Після вивчення матеріалу теми Ви маєте:
ЗНАТИ:
-    що таке етична програма релігії;
-    у чому полягає сутність канону;
-    історичні особливості формування культового мистецтва;
-    особливості ідеалу доброчесної людини в релігійному досвіді людства;
-    особливості становлення етичної програми протестантизму.
ВМІТИ:
-    виділяти проблеми моралі та мистецтва в межах міфологічної світогляду;
-    пояснювати особливості мусульманського мистецтва (зокрема, заборону на зображення живих істот);
-    визначати основні відмінності моральних програм в конфуціанстві, іудаїзмі, буддизмі, ісламі, християнстві;
-    визначати основні відмінності мистецьких практик в даосизмі, буддизмі, ісламі, християнстві;
-    окреслити основні принципи релігійного мистецтва.
РОЗУМІТИ:
-    як співвідносяться між собою релігійні та моральні заборони Декалогу;
-    моральну роль та значення аскетизму в різних релігійних практиках;
-    у чому полягає конкретність шляху моральнісного вдосконалення в рамках релігійних вчень, проголошених “вчителями людства” (Конфуцій, Будда, Мойсей, Ісус, Мухаммед).
-    значення таких явищ як духовність, ритуал, храм для становлення релігійного досвіду людства;
-    сутність феномену іконоборства;
-    моральне значення Нагорної проповіді.

Практичні завдання
1. Проаналізуйте вислів І.Єфремова і наведіть приклади з історії релігійного досвіду людства на підтримку його позиції:
“Вірити можна у все, що завгодно, але віра стає релігією лише тоді, коли переплітається с правилами життя, оцінкою вчинків, мудрістю поведінки, поглядом, спрямованим в майбуття”
І.Єфремов

2. Чи можна погодитись із наступною сентенцією? Обґрунтуйте свою відповідь:
“Люди не завжди живуть відповідно до < моральних > норм релігії, яку вони сповідують… Важливо <…> розрізняти моральні вчення, вміщені в релігійних доктринах <…> і соціологічні факти, що стосуються тих, хто сповідує ту чи іншу віру”
Н. Смарт

3. У чому полягає сутність православної ікони? При відповіді поясніть думку О.П. Флоренського щодо цього питання:
“Ікона завжди створюється як деякий факт божественної дійсності.... в основі її неодмінно лежить дійсне сприйняття потойбічного, дійсний духовний досвід”
О.П. Флоренський

4. Які моральні чесноти виявилися найважливішими для віруючого у протестантизмі? Обґрунтуйте свою відповідь, спираючись на позицію М.Вебера:
“Специфічний духовний склад, котрий є наслідком виховання – у даному разі в релігійній атмосфері отчого дому і батьківщини – стає причиною вибору професії і визначає подальшу долю людини як фахівця. …Протестанти… виявляють специфічний нахил до економічного раціоналізму”
М.Вебер

5. У чому криється сутність доброчесного життя мусульманина відповідно до Корану?
“Чи знаєш ти, що є вершина доброчесності? Викупити полоненого, накормити в дні голоду сироту ближнього і невідомого жебрака”
Коран

6. Порівняйте подану нижче цитату зі своїми знаннями про особливості давньоєгипетського культового мистецтва. У чому полягає символізм поховального культу ?
“Існує глибинний зв’язок між ставленням до історичного минулого і розумінням смерті, як воно виражається в обряді поховання. Єгипетська мумія – символ найвищого порядку. Увічнювали тіло померлого і в той же час сповіщали віковічність його особистості…за допомогою портретних статуй, … з величною осмисленою схожістю яких вона була пов’язана”
О. Шпенглер
Питання для самоконтролю
1.    На прикладі єгипетського мистецтва розкрийте зміст терміну “канон”.
2.    У чому полягає дуалізм зороастризму?
3.    Які головні етичні вимоги буддизму?
4.    Як співвідносяться між собою релігійні та моральні заборони Десяти заповідей Мойсея?
5.    Як Ви вважаєте, у світогляді яких із вище наведених релігій переважає етичний, а в яких – естетичний виміри? (конфуціанство, буддизм, іслам, іудаїзм).
6.    У чому полягає консерватизм конфуціанського образу життя?
7.    Ідеалом шляхетної людини у вченні Конфуція є посадовець. Поясніть, чому.
8.    У чому криються особливості православного іконописного канону?
9.    Якими є особливості етичної доктрини протестантизму?
10.    Визначте роль і значення сакрального слова Корану для арабо–мусульманської культури.
Теми рефератів
1.    Образотворче мистецтво Давнього Єгипту.
2.    Ідеал людини в давньогрецькому мистецтві і літературі.
3.    Відмінність античного і християнського ідеалу людини.
4.    Етичне вчення буддизму.
5.    Особливості мусульманського мистецтва.
6.    Іконопис: сакральний та естетичний вимір.
7.    Роль протестантської етики в формуванні етичної парадигми сучасної Європи.
Словник термінів
Архетип (від гр. arch – начало і tupox – образ) – позасвідома форма сприйняття фундаментальних структур суспільного життя. За визначенням К.Г.Юнга, це найдавніші загальнолюдські символи, які містяться в колективному позасвідомому людства, пов’язані з життєво важливими переживаннями численних поколінь і оформлюються в міфах, містично–релігійних вченнях і мистецтві. Вони можуть являти собою образи людини (напр. Божого Посланця, Мудрого Старця, Великої Матері), значимі типові події, фігуративні та нефігуративні зображення, сповнені важливого символічного змісту.
Ідеал (від гр. idea – первообраз) – задає модель поведінки в більшості життєвих ситуацій і включає аспект порівняння (добро і зло, прекрасне і потворне). Він являє собою образ найціннішого і величного в людині, абсолютну основу обов’язку, критерій розділення протилежностей. Ідеал розглядається не лише як спростування недосконалої дійсності, але і як її духовне подолання. В ньому втілені максимальні вимоги до людини, морально–естетичні принципи епохи. Він є засобом соціалізації нечітких потреб і бажань індивіда, допомагаючи кожному визнати ці свої особисті бажання у піднесеній формі, крізь призму суспільних цінностей. Ідеал постає як найвища форма морально–естетичного зразка на рівні епохи, що пов’язує найвищі благо і красу з прагненнями людей.
Ікона (від гр. eikon – зображення, образ) в широкому значенні – зображення Ісуса Христа, Божої Матері, святих, які слугують предметом релігійного поклоніння і вшанування; у вузькому значенні – твір специфічного виду середньовічного мистецтва, іконопису, що має культове значення. Вона не тотожна божеству зображення, але є символом, таємниче з ним пов’язаним, а тому сприятливим для духовного залучення до “оригіналу”, тобто проникнення в світ надреального через предмет реального світу. Іконовшанування поширене в християнстві (православ’ї і католицизмі), буддизмі, ламаїзмі.
Іконоборство – рух проти вшанування ікон, що виник і продовжувався протягом 8 – поч. 9 ст. у Візантії. Соціально–економічне та політичне становище в державі спричинило суперечки в середині панівного прошарку і призвело до розколу в суспільстві на іконоборців та іконовшанувальників. Іконоборці проголошували писання і вшанування ікон ідолопоклонством та спотворенням християнства. Результатом цього було знищення шедеврів візантійського мистецтва. Культ ікон був остаточно відновлено у Візантії в 843 р. У наш час противниками вшанування ікон є прихильники різноманітних протестантських течій.
Іконопис – писання ікон, окремих символічних композицій, що виконується на дерев’яних дошках і полотні. Його естетика потребує божественного надчуттєвого змісту в зримих ідеально піднесених образах, що покликані передати внутрішню духовну сутність реального світу. В ньому переважно немає передачі реальних об’ємів і трьохмірного простору, пласке зображення поміщається на відсторонений, нерідко “золотий” фон. Головну роль у формуванні образного ладу твору іконопису відіграють композиційно–ритмічне начало, виразність і кольори.
Канон (від гр. kanon – правило, норма, мірило) – стала система, що регулює і організовує духовні структури художнього і релігійного життя. Це сукупність внутрішніх художніх прийомів, творчих правил і норм, які вважались обов’язковими у кожну історичну добу. Канон закріплював основні структурні закономірності конкретних видів мистецтва. Постаючи носієм певного художнього чи/та релігійного мислення і відповідної практики, він виражав естетичний чи/та релігійний ідеал тієї чи іншої доби культури, народу, художнього напрямку. Канон характерний для стародавніх культур Середземномор’я і середньовічних культур Європи та Близького Сходу.
Ритуал (церемонія, етикет – ці терміни синонімічні у даному разі)– є конкретні норми і зразки суспільно достойної поведінки. Нормативна програма достойного життя, запропонована Конфуцієм, як раз і заснована ритуалі.
Світська культура – поняття, що протиставляється релігійній культурі і вживається для позначення всякого нерелігійного стану, духу, неклерикальної позиції в царині культури, заснованій на раціоналістичних розмислах.
Символ (від гр. sumbolon – знак) – універсальна категорія мистецтва, яка розкривається через співставлення з суміжними категоріями художнього образу, з одного боку, знака – з іншого. В широкому смислі можна сказати, що це образ, взятий в аспекті своєї знаковості, і що це знак, наділений всією органічністю і невичерпною багатозначністю образа. В даному випадку важливим є момент знакового заміщення певного культурного порядку чи його складових.
Соціокультурна система – термін використовується в сучасній культурології як альтернатива термінам “соціальна система” і “культурна система”. Це дозволяє забезпечити багатофакторний підхід до вивчення соціокультурної дійсності, уникаючи сумнівного розмежування її соціального і культурного аспектів.
Сповідь/покаяння – складний релігійний соціокультурний феномен. Це одне з висхідних понять християнської етики, яке є механізмом моральнісного вдосконалення особистості; проявляється як дієвий жаль людини за неналежні вчинки з твердим рішенням не повторювати їх. Як жанр релігійної літератури Сповідь виникла в 4–5 ст. (Бл. Августин “Сповідь”). Це характерний жанр для культури на зламі епох. Глибоко особистісна, але водночас загальнозначуща, Вона є вичерпним одкровенням наодинці з собою, але й на одинці зі всіма. З покаянного стану потрібно вийти іншим: цілком усвідомивши своє минуле і сучасне, і не лише своє, але й всієї своєї культури на порозі майбутнього в його особистісних і суспільних невизначеностях – в світлі все визначаючого ідеалу. У сповіді завжди присутнє емоційно–конкретне мислення, що тяжіє до художньої образності.
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство. Підручник. /За ред. А.Колодного. – К.: Світ знань, 2000. – С. 565–580, 632– 664.
2)    Бычков В.В. Эстетика: Учебник. – М.: Гардарики, 2002. – С. 17–53.
3)    Васильев Л.С. История религий Востока. – М.: Высш. шк., 1983. – С. 59–64.
4)    Гусейнов А.А. Великие моралисты. – М.: Республика, 1995. – С. 22–157.
5)    Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика. – М.: Гардарики, 1998. – С. 41–109.
6)    Ерасов Б.С. Социальная культурология: Пособие для студ. вузов – 3–е изд. – М.: Аспект Пресс, 1998. – С. 158–181
7)    Оссовская М. Рыцарь и буржуа: Исслед. по истории морали. – М.: Прогресс, 1987. – С. 331–359.
8)    Тэнасе А. Культура и религия. – М.: Политидат, 1975 – С. 9 – 54.
9)    Угринович Д.М. Искусство и религия. – М.: Политиздат, 1982. – С. 20–93, 135–172.
10)    Этика / Под общ. ред. А.А. Гусейнова и Е.Л. Дубко. – М.: Гардарики, 1999. – С. 216–245.
11)    Яковлев Е.Г. Искусство и мировые религии / Эстетика. – М.: Гардарики, 2000. – С.342–452.
Додаткова література
1)    Буркхардт Т. Сакральное искусство Востока и Запада. Принципы и методы. – М.: Алетейа, 1999.
2)    Вебер М. Протестантська етика та дух капіталізму. – К.: Основи, 1994.
3)    Гуревич А.Я. Культура и общество средневековой Европы глазами современников: (Exempla, XIII в.) – М.: Искусство, 1990.
4)    Муратова К.М. Мастера французской готики XII–XIII веков: Проблемы теории и практики художественного творчества. – М.: Искусство, 1988.
5)    Тэн И. Философия искусства. – М.: Республика, 1996.
6)    Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность. – М.: Мысль, 1993.
Тема 8
СВОБОДА СОВІСТІ – ЯВИЩЕ
ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ

Кожна людина має повну і необмежену свободу думки і віросповідання, якою може користуватись без наказу – або всупереч наказу –правителя, не знаючи за собою вини чи гріха, але завжди за умови, що робить це чистосердечно і по совісті перед Богом, наскільки дозволяють її знання та переконання.
Дж.Локк
План
1.    Віротерпимість і толерантність як складові частини свободи совісті.
2.    Поняття свободи совісті та її сутність.
3.    Здійснення свободи совісті в історії Європи та України.
4.    Екуменічний рух як ідейний рушій толерантності в релігійному житті.

Ключові поняття: віротерпимість, толерантність, свобода совісті, права людини, свобода релігії.
Свобода совісті – неодмінна ознака сучасного світу, що прагне миру і толерантності. Однак це не просто державно-правовий факт і закономірний наслідок всесвітньої історії. Це величне явище зародилось в християнській культурі Заходу, загартувалось в горнилі релігійних воєн та теоретичних дискусій теологів, філософів та політиків, пройшло випробування атеїстичного скепсису. І наразі жодна освічена людина не може не визнати, що це – один з найважливіших духовних здобутків людства.

При підготовці першого питання слід розкрити:
– прояви віротерпимості в епоху Римської імперії. Оскільки вона підкорила багато народів з різними релігійними культами, зростання впливу провінцій спонукало до визнання цих культів і на офіційному рівні. Політеїзм давав підстави для споріднення багатьох культів богів, що мали спільні функції та ознаки (наприклад, плодючості, війни тощо);
– особливості міжконфесійних стосунків в періоди поширення світових релігій (здебільшого – християнства і мусульманства) Релігійна нетерпимість породжується тим. що монотеїстичні релігії будуються на монополії стосовно істини, тому виникає таке явище, як війни між країнами власне на релігійному ґрунті (“реконкіста” проти мусульман в Іспанії, “джихад” арабських халіфів проти “невірних”). Визнання віротерпимості всередині християнства поширилось після релігійних війн XVI–XVIIст. Також європейським державам доводилось визнавати релігії завойованих країн, які не вдалося християнізувати (наприклад, Індії, Афганістану);
– віротерпимість як важливу передумову появи принципу свободи совісті,
– сутність толерантності як другої передумови утвердження принципу свободи совісті. Толерантність ґрунтується на дотриманні таких умов:
1)    визнання рівності, суверенності, свободи людини у виборі способу релігійної діяльності та віри;
2)    визнання права особи на власне розуміння істини;
3)    безумовна відміна від монополії на істину та примусу в її доведенні;
– процес формування такого поняття як “толерантність” в теоретичній сфері, поширення толерантності в суспільній практиці завдяки боротьбі за права людини і громадянина, оскільки вони втілюються саме через вищевказані умови.
При розгляді другого питання необхідно звернути увагу на:
– проблему свободи совісті, її провідні аспекти. На відміну від вільнодумства, прояви якого властиві всім народам і культурам, свобода совісті є феноменом західно–християнської культури, тому вона може бути правильно усвідомлена перш за все як явище духовне. Не варто спрощено трактувати появу свободи совісті як наслідок вільнодумства і, тим більше, атеїзму. Свобода совісті постала внаслідок складних суспільних, економічних, релігійно–політичних процесів на теренах Західної Європи і звідти почала розповсюджуватись у всьому світі. Проте в багатьох релігійних системах сучасності проблема свободи совісті так і не вирішена дотепер (наприклад, в ісламі);
– права людини, які обєднуються поняттям “свобода совісті”: 1) право людини сповідувати будь–яку релігію або не сповідувати жодної; 2) рівноправність громадян незалежно від ставлення до релігії; 3) право на релігійну діяльність та здійснення культу; 4) гарантії від насильства в духовній сфері.
При підготовці третього питання слід розглянути такі вузлові моменти:
– приклади обожнення діючої влади – єгипетські фараони, римські імператори, перуанські інки тощо. Світові релігії завдяки їх монотеїстичному характеру внесли нові тенденції у відносини церкви та держави. Особливості світоглядних настанов християнства (орієнтація на вільний вибір між добром і злом як основу праведної віри) дозволили віруючим завоювати свободу церкви, свободу релігії та свободу совісті;
– сутність цезаропапізму (цим терміном визначається підкореність церкви державі). Ця форма стосунків між церквою і державою найбільш яскраво проявилась в східній частині християнського світу – Візантії, де імперська влада підпорядкувала собі церкву. Цезарепапізм проявився у безумовному виправданні діяльності влади ієрархами православної церкви та майже необмеженому втручанні імператорів у церковні справи (наприклад, призначення патріархів);
– принцип вищості духовної влади над світською, характерний для католицизму. У Західній Європі католицька церква проводила цілеспрямовану політику відокремлення церковної сфери від державно–правової. Фактично це призвело до самостійної ролі римських первосвящеників (пап) та незалежності католицької церкви від світських правителів. Хоча католицька церква породила таке потворне явище боротьби з єретиками як інквізиція, саме ця конфесія створила умови для становлення свободи віросповідання;
– взаємодію церкви і держави, з моменту проголошення християнства офіційною релігією Римської імперії в 325р. і до XVIІ ст. в боротьбі з “єретиками”, тобто відхиленнями в сповіданні загальноприйнятих положень віри. Причини поступової зміни ситуації після майже двохсотлітнього періоду релігійних війн (XVI–XVII ст.);
– гостру полеміку , що розгорнулась в Європі стосовно релігійних війн та проблеми віротерпимості. Так Кастеліо (“Трактат про віротерпимість”) висунув перший вагомий аргумент – безглуздо християнам переслідувати одне одного через незначні конфесійні розбіжності, адже всі вірять в одного Бога. П’єр Бейль та Жан Боден обґрунтували другий аргумент – обов’язки влади полягають у піклуванні про добробут суспільства, а не в утвердженні (каральними методами) релігійної віри. Р.Вільямс висунув найбільш радикальний аргумент – практика переслідування взагалі несумісна з вченням Ісуса Христа, що проповідував вільне залучення до віри;
– результат полемік про віротерпимість – особливе ставлення до людської гідності, котра стала розглядатись не як наслідок людських зусиль, а як “чистий і безкорисливий дар божий”. Тому гідність як властивість людини перестала бути залежною від влади суспільства й держави, трохи згодом вона втратила залежність і від релігійних її трактувань.
– теоретичне обґрунтовування свободи совісті як головного права особи в громадянському суспільстві, на основі якого уможливлюються всі інші права людини і громадянина у творах Т.Мора, М.Монтеня, Дж.Локка, Б.Спінози, Ж.-Ж.Руссо, І.Канта. Ці філософи розробили цілу низку моральних, правових, соціальних аспектів проблеми свободи совісті, які згодом справили глибокий вплив на європейську громадськість та втілились в політичних процесах за втілення ідей толерантності та свободи совісті на державному рівні. Сьогодні це право закріплено у всіх європейських країнах і церковні ієрархи більшості конфесій визнали право кожної людини на свободу совісті;
– рух за свободу совісті в Україні, вплив на нього європейських суспільно–політичних, філософських вчень, зокрема позитивізму, марксизму , Після перемоги більшовизму було проголошено свободу совісті в декреті “Про свободу совісті, церковні та релігійні товариства” (1918р.), але вона набула однобокого характеру свободи для атеїзму, але не для релігійної діяльності. Радянська влада репресувала релігійних діячів, конфісковувала церковне майно та руйнувала релігійні споруди. Лише з початку Другої світової війни політика держави стосовно релігії і церкви була дещо лібералізована і деякі релігійні організації отримали можливість діяти, але в дуже обмежених рамках;
– утвердження в незалежній Україні дійсної свободи совісті.. Згідно з Конституцією України, свобода совісті – це право на свободу світогляду і віросповідання, свободу сповідувати будь–яку релігію або не сповідувати ніяку.

Після вивчення матеріалу теми Ви маєте :

•    в яких соціально-політичних та релігійно-духовних умовах виникла ідея свободи совісті
•    основні рушійні сили становлення віротерпимості;
•    основи, на яких ґрунтується толерантність;
•    про нерозривність толерантності з і свободи совісті;
•    основних теоретиків, які захищали ідею свободи совісті;

•    розкрити сутність свободи совісті;
•    проаналізувати ідейні джерела феномену свободи совісті;
•    порівняти ставлення до свободи совісті в різних релігійних традиціях;
•    визначити особливості та складові частини толерантності.
•    дати оцінку певного суспільного явища з позиції його відповідності засадам свободи совісті;

•    духовно-релігійну природу феномену свободи совісті;
•    причини поширення свободи совісті в християнській культурі;
•    сутність цезарепапізму як безумовне виправдання влади ієрархами церкви;
•    що свобода совісті не є синонімом вільнодумства чи атеїзму;
зв’язок свободи совісті та інших прав людини
Практичні завдання
1. Прочитавши наведені нижче уривки, порівняйте зміну відношення церкви до принципу свободи віросповідання на прикладі католицької церкви:
“Ми відлучаємо від Церкви й проклинаємо всяку єресь, що повстане проти святої православної і вселенської віри... Світські владоможці, котрі прагнуть пошани й послуху, повинні робити все, що в їхніх силах, для винищення усіх єретиків, на яких вкаже Церква”.
Рішення ІV Латеранського Собору 1215р.

“Собор проголошує, що людина має право на релігійну свободу. ... право на свободу віри ґрунтується на природній гідності людини, що пізнається як через сповіщене нам слово Боже, так і людським розумом”.
Рішення ІІ Ватиканського Собору 1965р

2. Сформулюйте основну ідею, що містить наведена цитата:
“... кожна людина має повну і необмежену свободу думки і віросповідання, якою може користуватись без наказу – або всупереч наказу –правителя, не знаючи за собою вини чи гріха, але завжди за умови, що робить це чистосердечно і по совісті перед Богом, наскільки дозволяють її знання та переконання”.
Дж.Локк

3. Прокоментуйте наступне твердження:
“Характерною особливістю ставлення православ’я до держави є прагнення співпрацювати задля спільного блага суспільства без шкоди для догми церкви та внутрішньої свободи людини.”
Д.С.Романідіс, священник Грецької Православної Церкви.

4. Знайдіть діалектику толерантності та поваги до власних релігійних настанов у наведеному уривку:
“Ми повинні знову навчитися сміливо промовляти в ім’я Христа до можновладців і народу, щоб засудити терор, жорстокість і расову дискримінацію і виступити на захист знедолених, в’язнів і біженців. Ми повинні повселюдне перетворити Церкву на голос тих, хто позбавлений голосу, і дім , де кожен почуватиметься вдома. Ми повинні знову навчитися, якими є обов’язки християнина і християнки у промисловості, сільському господарстві, політиці, професійній діяльності і вдома.. Ми маємо просити Бога навчити нас говорити “ні” і говорити “так”, перебуваючи в істині. Говорити “ні” всьому, що глумиться над любов’ю Христа; кожній системі, кожній програмі і кожній людині, які ставляться до будь–якої людини як до безвідповідального створіння або як до засобу для отримання вигоди: усім, хто вдається до несправедливості в ім’я порядку, хто сіє зерна війни або підбурює до неї як до неминучого кроку”.
Послання Першої Асамблеї Всесвітньої Ради Церков, 1948р.

5. Сформулюйте основну ідею, що містить наведена цитата:
“Співпраця всіх християн у живий спосіб виявляє ту злуку, що нею вони між собою вже сполучені, та повніше висвітлює образ Христа, що прийшов послужити. Треба, щоб ця співпраця, яка вже встановилася серед багатьох народів, щораз більше вдосконалювалася, і передусім у тих країнах, де відбувається соціальний та технічний розвиток – а саме: співпраця у належному пошануванню гідності людської особи, плекання миру, чи пристосування Євангелія до соціальних відносин, розвитку науки та мистецтва у християнському дусі, застосування різних засобів проти лихоліття наших часів, таких як голод, стихійні нещастя, неписьменність і нужда, нестача житла та нерівний розподіл матеріальних благ”.
Декрет про екуменізм, ІІ Ватиканський Собор, 1964р.

Питання для самоконтролю
1.    На якій ідейній основі будується вчення про свободу совісті?
2.    Що таке толерантність та які історичні умови її появи?
3.    Як відрізняються поняття свободи релігії і свободи віросповідання?
4.    Які джерела релігійної нетерпимості в суспільстві?
Теми для рефератів
1.    Свобода релігійного вибору – демократичне право людини.
2.    Свобода вибору релігії і свобода в релігії.
3.    Здійснення свободи совісті в історії Європи.
4.    Здійснення свободи совісті в історії України.
5.    Свобода совісті як показник гуманності суспільства.
Словник термінів
Свобода совісті – можливість і здатність робити власний вибір на основі власних переконань, нести відповідальність за думки і дії згідно з своєю совістю; свобода самовизначення в духовній сфері.
Толерантність – відношення стосовно світогляду і стилю життя інших людей на основі визнання рівноправності, суверенності, права особи на власне розуміння істини та безумовної відмови від монополії на істину та примусу в її доведенні.
Свобода церкви – незалежність церкви, релігійних організацій від держави, можливість їх повноцінного існування в соціально–правовому вимірі.
Свобода віросповідання – можливість обрання та відправлення релігійних культів, рівність всіх віруючих перед законом.
Свобода релігії – поєднання свободи віросповідання та свободи церкви.
Основна література
1)    Академічне релігієзнавство: Підручник / за ред А.М.Колодного – К.: Світ знань, 2000. – С.858–862.
2)    Локк Дж. Опыт о веротерпимости // Локк Дж. Сочинения: В 3т. – М.: Мысль, 1988 . – т.3 – С.66–91.
3)    Основы религиоведения / под ред. И.Н.Яблокова – М.:Высшая школа, 1998. – С.451–458.
4)    Релігієзнавство: Навчальний посібник / за ред. С.А.Бублика – К.: Юрінком, 2000. – С.75–78, 333–356.
5)    Яроцький П.Л. Релігієзнавство. –К.: Кондор, 2003.– С.244–276.
Додаткова література
1)    Бабій Ю.М. Свобода совісті: філософсько–антропологічне та релігієзнавче осмислення. – К.: Наукова думка, 1994.
2)    Джемс У. Многообразие религиозного опыта. – СПб.: Изд СПб. университета, 1996.
3)    Драгоманов М. Борьба за духовную власть и свободу совести //Драгоманов М. Вибране. – К.: Либідь, 1991.
4)    Закон України “Про свободу совісті, релігії і переконання”. Збірник документів. – К.: Право, 1996.
5)    Релігійна свобода: природа, правові і державні гарантії. Щорічник. - К.,1999
6)    Свобода віровизначення. Церква і держава в незалежній Україні.– К.: Право. 1994.
7)    Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. – К.: Право, 1996.





Х Р Е С Т О М А Т І Я  
ВСТУП
Характерною рисою багатьох релігій є наявність сакральних текстів, які називаються “священними книгами” і є основою віровчення релігій. Найбільш відомі з них - Веди, Біблія, Коран. Крім “священних книг” існують також різноманітні сакральні твори, які мають велике значення для окремих релігій, хоча і не шануються так, як “святі книги”. Це Книга Пірамід, Талмуд, Махабхарата та ін.. Значна інформація про особливості віровчення, культу, організації релігій є у філософських трактатах, літературних творах , працях істориків, мандрівників. Без знайомства з цією багатоманітною літературою, хоча б побіжного, важко зрозуміти окремі релігії.
В хрестоматії представлені тексти, які дозволяють отримати уявлення про “священні книги” і сакральні твори окремих релігій. Також представлені фрагменти філософських, літературних творів, які допомагають висвітлити особливості віровчення, культу  окремих релігій. Через свій невеликий обсяг хрестоматія знайомить читачів з найбільш показовими текстами. Перед групами  фрагментів  текстів  міститься коротка довідка про джерела, звідки вони походять.
. ”.
Закон України
«Про свободу совісті та релігійні організації»
зі змінами і доповненнями, внесеними Запонами України від:
19 лютого 1992 р. № 2140-ХН,
23 квітня 1992 р. № 2295-ХІІ,
5 травня 1993 р. № 3180-ХІІ,
23 грудня 1993 р. № 3795-ХІІ,
22 грудня 1995 р. № 498/95-ВР,
17 грудня 1996 р. № 608/96-ВР,
Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 12-92 (у назві і тексті цього Закону слова «Української Радянської Соціалістичної Республіки» («Української РСР»), «Українською РСР»,
«Українській РСР», «Українська РСР» замінено відповідно словами «України», «Україною», «Україні», «Україна» згідно із Законом України від 23 грудня 1993 р. № 3795-ХІІ)
Розділ І. Загальні положення.
Стаття 1. Завдання Закону.
Завданнями цього Закону є:
– гарантування права на свободу совісті громадянам України та здійснення цього права;
– забезпечення відповідно до Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та норм міжнародного права, визнаних Україною, соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від ставлення до релігії;
– визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій;
– визначення обов'язків релігійних організацій перед державою і суспільством;
– подолання негативних наслідків державної політики щодо релігії і церкви;
– гарантування сприятливих умов для розвитку суспільної моралі і гуманізму, громадянської злагоди і співробітництва людей незалежно від їх світогляду чи віровизнання.
Стаття 2. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації
В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України.
Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Стаття 3. Право на свободу совісті
Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, що встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.
Стаття 4. Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії
Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.
Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи обра¬жання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.
Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, перед¬бачених законодавством України.
Стаття 5. Відокремлення церкви (релігійних організацій) від держави
В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.
Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави.
Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпи¬мості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.
Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.
Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед за¬коном. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.
Релігійні організації не виконують державних функцій.
Релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з громадськими об'єднаннями засоби масової інформації.
Релігійні організації не беруть участі у діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.
Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.
Релігійна організація зобов'язана додержувати вимог чинного за-конодавства і правопорядку.
Стаття 6. Відокремлення школи від церкви (релігійних організацій)
Державна система освіти в Україні відокремлена від церкви (релігійних організацій), має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їх ставлення до релігії.
Не допускається обмеження на ведення наукових досліджень, у тому числі фінансованих державою, пропаганду їх результатів або включення їх до загальноосвітніх програм за ознакою відповідності чи невідповідності положенням будь-якої релігії або атеїзму.
Громадяни можуть навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання.
Релігійні організації мають право відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, а також проводити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування.
Викладачі релігійних віровчень і релігійні проповідники зобов'яза¬ні виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.
Розділ II. Релігійні організації в Україні
Стаття 7. Релігійні організації
Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Зако¬ну не поширюється.


ДАВНЬОЄГИПЕТСЬКА РЕЛІГІЯ
Наведені тексти не охоплюють усіх аспектів єгипетської релігії . Їх завданням є представити читачам деякі аспекти її віровчення, міфології, етики у світлі того, що залишили в літературній спадщині послідовники цієї релігії.
Тексти, що цитуються в хрестоматії, походять з різних джерел: написів на стінах гробниць, стінках саркофагів, сувоях, що клали в труну разом з муміями, написів на стінах храмів, знайдених при розкопках сувоях папірусів.
Текст, вирізьблений на стелі за наказом фараона Шабакі в VІІІ ст. до н.е., є повним викладом доктрини /лат. – вчення/ мемфіських жерців. Також наводяться фрагменти текстів зі стін гробниць, зокрема напис у гробниці жерця Петозіриса. Міф про Озіриса та Ізіду представлено у прозаїчному переказі, написаному єгиптологом Р.І. Рубінштейном на основі давньоєгипетських текстів та переказу Плутарха. Гімн до Атона, що був складений фараоном Ехнатоном /ХІV ст. до н.е./ і характеризує його монотеїстичні ідеї, знайдений на стіні храму Атона в місті Ахетатон.

Стела Шабаки

Боги, що існують в Птахе:
Птах на великому троні/.../
Птах-Нун – отець, що народив Атума
Птах- Наунет – мати, що народила Атума
Птах Великий, який є Серцем і Мовою Дев’ятки Богів
Птах/.../, що народжує Богів
Птах/.../ що народжує Богів
Птах-Нефертум, який є диханням Ра кожного дня /.../. Все сталося через Серце і все стало через Мову, які є проявами Атума. /Але/ все це є наймогутнішим і найвеличнішим Птахом, який наділив своєю могутністю всіх богів і їх Ка, а через Серце, в якому Горус є проявом права, і через Мову, в якій Тот є проявом Птаха.
А тому він /Птах/ володіє, як Серце і як Мова, кожною часткою і згідно з цим є присутній у тілі і в устах всіх богів, всіх людей, всіх тварин, всіх плазунів і всього, що живе. Таким чином через перше /тобто Серце/ приймає рішення, а через друге /Мову/ наказує всьому і править, як бажає.
Його Еннеада є перед ним як зуби і губи. /.../ Еннеада Птаха є його зубами і губами його уст, які вимовляють назви всіх речей. Через нього виникли Шу і Тефнут, також Дев'ятка богів /Атума/.

Очі вдивляються, вуха слухають, ніс нюхає і переказує /передає/ до Серця інформацію. В Серці виникають думки, а Мова висловлює думки Серця. Таким чином були народжені боги і виникла Еннеада – тому що кожне божественне слово стало з того, що подумало Серце і висловив Язик.
Таким чином були створені Ка і Хемсут, які надавали їжу і різні блага завдяки значенню його /Птаха/ слів. І благословили людину справедливу, що чинить те, що є добрим, і проклято людину несправедливу, яка чинить те, що всі ненавидять. І дано спокійному життя, а смерть злочинцю.
Таким чином виникла всяка праця і всі дії: праця рук, рухи ніг, рухи всіх членів людського тіла згідно з наказом, який надумало Серце, а висловив Язик. /Тому/ називають Птаха: Той, Хто Створив Всесвіт і разом з тим Той, Хто Закликав Богів до Існування. Він є Тачен, який створив богів, всі речі: їжа, продукти, жертви для богів і все майно є його частками. Птах був задоволеним, коли створив усі речі і кожне божественне слово: народив богів, створив міста, заснував номи, розмістив богів в їх каплицях, встановив їм жертви, заснував їх святині, створив їх зображення згідно з їх побажаннями /так/, щоб боги могли в них увійти.
* * * *
Птах – головне божество в космології Мемфіса, одного з центрів Стародавнього Єгипту, творець восьми богів, що вважались його втіленнями. Живим втіленням Птаха був бик Апіс /божество родючості/.
Нун – Хаос, праокеан, з якого виринув бог – Творець.
Атум – божество сонця, що заходить, поруч з Ра, божеством сонця в зеніті.
Наунет – жіноче божество, поруч з богом Нун – усоблення праокеану.
Нефертум – божество лотосу.
Ка – невидимий двійник людини, втілення його життєвої сили
Горус – єгипетське божество, символ землі і темряви, божественна форма розуму, еманація серця Атума.
Тот – бог місяця, мудрості, винахідник писемності і обліку часу. Зображався у вигляді ібіса /птаха/ або павіана.
Еннеада – Велика Дев’ятка Богів, у яку включали: Атума, Шу – бог повітря, Тефнут – богиню вод, Геба – бога Землі, Нут – богиню неба, Озіриса, Ізіду – богиню плодючості, Сета – бога пустелі, уособлення зла, Нефтіду – сестру Ізіди.
Ка і Хемсут – чоловічі і жіночі духи вміння й призначення.
Тачен – бог землі в стародавній мемфіській міфології.

Міф про Озіриса
Озірис був старшим сином бога землі Геба і богині неба Нут, братом і чоловіком Ізіди, братом Нефтіди, Сета і батьком Гора. Він був четвертим з богів, що правили на землі в давні часи, успадкувавши владу від прадіда, бога сонця Ра, діда, бога повітря Шу і батька, бога 3емлі Геба. Під час свого правління Озірис відучив людей від дикого способу життя, навчив їх сіяти злаки, вирощувати виноградники, випікати хліб, виготовляти пиво і вино, також видобувати мідну і золоту руди, обробляти їх. Також він навчив людей лікарському мистецтву, будівництву міст, встановив правила поклонінню богам. Злий бог пустелі, молодший брат Озіриса, Сет, заздрив йому і хотів загарбати владу над країною.
Після переможного походу в Азію, Озірис влаштував пир. Сет, що з’явився на бенкет з 72 своїми прибічниками, наказав внести до зали багато прикрашений саркофаг і сказав, що він буде подарований тому, кому він прийдеться до міри. Коли дійшла черга до Озіриса і він ліг на дно саркофага, який спеціально було зроблено за його міркою, змовники закрили кришку, залили її свинцем і саркофаг кинули у води Нілу. Вірна дружина Озіриса Ізіда знайшла тіло чоловіка і поховала його. Сховавшись у болотах дельти Нілу, серед зарослів папірусу, що шанувався в Єгипті як священна рослина, вона народила і виховала сина Озіриса, Гора.
Коли Гор виріс, він вступив у боротьбу з Сетом і переміг його. Своє око, що Сет вирвав у нього в боротьбі, Гор дав проковтнути мертвому батькові і той ожив, але не схотів залишатись на землі і став царем і суддею царства мертвих. Гор став правити на землі.
.
Надгробний напис жерця Петозіриса (IV ст. до н.е.)
Ніхто не доходить туди /до Західної Країни/, як тільки той, серце якого наповнене наказами Маат /.../. Немає відмінності між бідним і багатим. Привілейований є тільки той, хто без гріха, тому що вага і гирі є перед Господом Вічності. Там ніхто не буде звільнений від вислухання вироку в своїй справі, коли Тот-Павіан, що сидить на троні, буде судити кожну людину згідно з його справами на землі /.../.
Дійшов сюди до міста вічності тільки тому, що творив добро на землі і серце моє з дитинства /.../ іде дорогою до бога /.../. Все це робив з думкою, що прийду до бога після смерті, тому що знав, що прийде день панів Справедливості /42 суддів/ коли будуть судити і ставити рядами.

Наука для Мерікаре /21 ст. до н.е./
Члени трибуналу, коли відбувається суд над нещасними, як знаєш, не відрізняються лагідністю /.../. Не розраховуй на спритність. Не обманюй себе довжиною літ. Вони вміють побачити все життя так, якщо б це була година. Коли людина залишиться після смерті сама – вчинки її зберуть в стос і покладуть біля неї /.../, не допоможуть ні заклинання, ні амулети /.../. Коли /померлий/ дійде до смерті, не зробивши гріха – залишиться в Країні Підземній як бог, буде ходити вільно, як Пани Вічності.
* * *
Маат – богиня правди.

Гімн до Атона /ХІV ст. до н.е./
Ти з’являєшся, прекрасний, на східному горизонті неба, неживий, який є початком життя.
Коли сходиш на східному горизонті, красою своєю наповнюєш увесь світ.
/.../ Ти є Сонце, ти досягаєш кінців світу і зв’язуєш для свого сина улюбленого і хоча  Ти є високо, промені твої досягають землі.
/.../ Ти, що закликаєш до життя сина в лоні матері і заспокоюєш його, щоб не плакав, ти йому опікунка в світі, ти, що даєш повітря, щоб оживити всі створіння. Коли виходить з живота на світ у день свого народження, відкриваєш йому уста і даєш все, що треба ... .
Світ створив згідно з серцем своїм, ти єдиний, разом з людьми, скотом і всіма тваринами, всім, що є на землі, що ходить ногами, що літає і пурхає на крилах.
Країни Хор і Куш, землю єгипетську розмістив на своїх місцях і дав усе, що їм треба; мають їжу, і час їх життя є відмірений. Слова їх різні, а також вид і колір шкіри теж різні, тому що ти зробив народи різними.
Ти виводиш Ніл з-під землі і проводиш його, куди забажаєш, щоб кормив, так як ти їх створив /.../. Ти велике сонце дня /.../.
Ти створив далекі небеса, щоб сходити на них, щоб бачити все, що створив.
Ти є єдиним, але сходиш в різних постатях, як живий Атон, об'явлений і сяючий, далекий, але близький. В тобі одному є мільйон постатей, Світ виник знаком твоїм. Коли сходиш – світ живе, коли заходиш – вмирає. Ти сам є часом життя, а все існування походить від Тебе.
* * * *
Ехнатон – фараон Аменхотеп ІУ, що правив в 1375-1358, релігійний реформатор. Прагнув замінити традиційний політеїзм культом єдиного бога Атона.
Атон – в концепції Ехнатона єдиний бог, який створив світ, ототожнюється з сонячним диском.
РЕЛІГІЇ СТАРОДАВНІХ ГРЕЦІЇ ТА РИМУ
ГРЕЦІЯ
В давньогрецькій літературі ми не маємо текстів виразно сакрального/релігійного/ характеру. Інформацію про релігійні вірування еллінів ми отримуємо, перш за все, з великих епічних поем – "Іліади" та "Одіссеї" Гомера і "Теогонії" Гесіода. В своїй поемі Гесіод у певній систематичній послідовності викладає міфи про богів та героїв. Також цінними джерелами є гомерівські гімни, що оспівують богів та їх діяння, драматичні твори. Багато релігієзнавчої інформації зустрічаємо в "Історії" Геродота і творах інших істориків. Епічні поеми складені у VIII ст. до н.е., гомерівські гімни – VІII-VI ст. до н.е. До V ст. до н.е. відносяться драматургічні твори, "Історія" Геродота.
В хрестоматії наводяться: прозаїчний переказ міфів про походження світу; про Олімп, про богиню землеробства і плодючості Деметру та її доньку Персефону; опис однієї з святинь Греції у творі Павсанія "Опис Еллади" /I ст. н.е./

Міф про походження світу
Спочатку існував тільки вічний, безмежний, темний Хаос. У ньому було джерело життя світу. Все виникло з безмежного Хаосу – весь світ і безсмертні боги. З Хаосу походить і богиня Земля-Гея. Широко розкинулась вона, могутня, і дає життя всьому, що живе й росте на ній. А далеко під Землею, так далеко, як далеко від нас неосяжне ясне небо, в незмірній глибині народився похмурий Тартар – жахлива безодня, повна вічної пітьми. З Хаосу, джерела життя, народилась і могутня сила, всеоживляюча Любов – Ерос. Почав творитися світ. Безмежний Хаос породив вічний Морок – Ереба і темну Ніч – Нюкту. А від Ночі й Мороку постали вічне Світло – Ефір і радісний світлий День – Гемера. Світло розлилося по світу, і почали зміняти одне одного ніч і день.
Могутня благодатна Земля породила безмежне блакитне Небо – Урана, і розкинулось Небо над Землею. Гордо піднялися до нього високі Гори, народжені Землею, і широко розлилося вічношумливе Море. Мати-Земля породила Небо, Гори і Море, і немає в них батька.
Уран-Небо запанував у світі. Він узяв собі за дружину благодатну Землю. Шість синів і шість дочок – могутніх, грізних титанів – мали Уран і Гея. Їх син, титан Океан, що обтікає, наче безмежна ріка, всю землю, і богиня Тефіда породили на світ усі ріки, що котять хвилі свої до моря, і морських богинь – Океанід. А титан Гіпперіон і Тейя дали світові дітей: Сонце – Геліоса, Місяць – Селену і рум'яну Зорю – рожевоперсту Еос (Аврора). Від Астрея і Еос походять всі зірки, які горять на темному нічному небі, і всі вітри: бурхливий північний вітер Борей, східний Евр, вологий південний Нот і західний пестливий вітер Зефір, що несе багаті на дощ хмари
.

Олімп
Високо на світлому Олімпі царює Зевс, оточений сонмом богів. Тут і дружина його Гера, і золотокудрий Аполлон з сестрою своєю Артемідою, і золота Афродіта, і могутня дочка Зевсова Афіна, і багато інших богів. Три прекрасні Ори охороняють вхід на високий Олімп і підіймають густу хмару, що закриває ворота, коли боги спускаються на землю або підносяться до світлих чертогів Зевса. Високо над Олімпом широко розкинулось блакитне бездонне небо, ллється з нього золоте світло. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса; вічно там ясне, радісне літо.
Бенкетують боги у своїх золотих чертогах, збудованих сином Зевса Гефестом. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Величчю і гордо-спокійною свідомістю влади і могутності віє від мужнього, божественно прекрасного обличчя Зевса. Біля трону його богиня миру Ейрена і повсякчасна супутниця Зевса крилата богиня перемоги Ніке. Ось входить прекрасна велична богиня Гера, дружина Зевса. Зевс шанує свою дружину; пошаною оточують Геру, покровительку шлюбу, всі боги Олімпу.
Бенкетують боги. Зевсова дочка, юна Геба, і син царя Трої Ганімед, улюбленець Зевса, який дістав від нього безсмертя, підносять їм амброзію і нектар – їжу й напій богів. Прекрасні харіти й музи потішають їх співами і танцями. Взявшись за руки, водять вони танки, а боги милуються їх легкими рухами й чудовою, вічною вродою. Веселішає бенкет олімпійців. На цих бенкетах вирішують боги всі справи, на них визначають вони долю світу і людей.
З Олімпу розсилає людям Зевс свої дари і стверджує на землі порядок і закони. В руках Зевса доля людей: щастя і нещастя, добро і зло, життя і смерть.
Не сам Зевс охороняє закони. Біля його трону стоїть охоронниця законів богиня Феміда. Вона скликає з наказу громовержця збори богів на світлому Олімпі і народні збори на землі, пильнуючи, щоб не порушувався порядок і закон. На Олімпі й дочка Зевсова, богиня Діке, стежить за правосуддям. Суворо карає Зевс несправедливих суддів, коли Діке доносить йому, що не додержують вони законів, даних Зевсом. Богиня Діке – захисниця правди і ворог обману.
Зевс охороняє лад і правду в світі та посилає людям щастя й горе. Та хоч і посилає Зевс людям щастя і нещастя, все ж долю людей визначають невблаганні богині долі – Мойри, які живуть на світлому Олімпі. Доля самого Зевса в їхніх руках. Панує фатум над смертними і над богами. Нікому не втекти від велінь невблаганного фатуму. Нема такої сили, такої влади, яка могла б змінити хоч що-небудь у тому, що призначено богам і смертним. Тільки смиренно схилитися можна перед фатумом і скоритися йому. Тільки Мойри знають веління фатуму. Мойра Клото пряде життєву нитку людини, визначаючи строк її життя. Обірветься нитка – і скінчиться життя. Мойра Лахесіс виймає, не дивлячись, жереб, який випадає людині в житті. Ніхто не має сили змінити визначеної Мойрами долі, бо третя Мойра, Атропос, все, що призначили в житті людині її сестри, заносить у довгий сувій, а що вже занесено в сувій долі, те неминуче. Невблаганні величні й суворі Мойри.
Є ще на Олімпі богиня долі – це богиня Тюхе, богиня щастя і благоденства. З рога достатку, рога божественної кози Амалфеї, молоком якої було вигодувано самого Зевса, сипле вона дари людям, і щаслива та людина, яка зустріне на своєму життєвому шляху богиню щастя Тюхе; але як рідко це буває, і яка нещаслива та людина, від якої відвернеться богиня Тюхе, яка тільки що давала їй свої дари!
Так панує оточений сонмом світлих богів на Олімпі великий цар людей і богів Зевс, охороняючи лад і правду в усьому світі.

Викрадення Персефони Аїдом
Мала велика богиня Деметра юну прекрасну дочку Персефону. Батьком Персефони був сам великий син Крона громовержець Зевс.
Зевс віддав її за свого похмурого брата Аїда, володаря царства тіней померлих, і з ним мала жити Персефона в пітьмі підземного царства, позбавлена світла гарячого південного сонця.
Аїд бачив, як гуляла на Нісейській долині Персефона, і вирішив зараз же викрасти її.
Тільки скрикнути встигла Персефона.
Ніхто не бачив, як викрав Персефону похмурий Аїд, бачив це тільки бог Геліос-Сонце.
Богиня Деметра почула крик Персефони. Вона поспішила на Нісейську долину, скрізь шукала дочку.
Тяжка скорбота від втрати єдиної улюбленої дочки охопила серце Деметри. Одягнена в темний одяг, дев'ять днів, нічого не тямлячи, ні про що не думаючи, блукала велика богиня Деметра по землі, проливаючи гіркі сльози. Вона всюди шукала Персефону, всіх просила вона про допомогу, але ніхто не міг зарадити її горю. Нарешті, вже на десятий день, вона прийшла до бога Геліоса - Сонця і стала слізно благати його:
–     О, світлосяйний Геліосе! Ти об'їжджаєш на золотій колісниці високо по небу всю землю і всі моря, ти бачиш усе, ніщо не може сховатися від тебе; якщо ти маєш хоч трохи жалю до нещасної матері, то скажи мені, де моя донька Персефона, скажи, де мені шукати її! Я чула крик, її викрадено в мене. Скажи, хто викрав її! Я скрізь шукала її, але ніде не можу знайти!
Відповів Деметрі світлосяйний Геліос:
–    Велика богине, ти знаєш, як я шаную тебе, ти знаєш, як уболіваю, бачачи твоє горе. Знай, великий хмарогонець Зевс віддав дочку твою за дружину своєму похмурому братові, володарю Аїду. Він викрав Персефону і повіз її до свого царства, повного страхіть. Побори ж свою тяжку журбу, богине; адже великий чоловік твоєї дочки, вона стала дружиною могутнього брата великого Зевса.
Ще дужче засмутилася богиня Деметра. Розгнівалася вона на громовержця Зевса за те, що він віддав без її згоди Персефону за дружину Аїдові. Вона покинула богів, покинула світлий Олімп, прибрала вигляду простої смертної і, одягнувшись у темний одяг, довго блукала між смертними, проливаючи гіркі сльози.
Усе на землі припинило свій ріст. Листя на деревах зів'яло й пообпадало. Ліси стояли голі. Трава поблякла; квіти поопускали свої барвисті віночки і повсихали. Не було плодів у садах, посохли зелені виноградники, не стигли в них важкі соковиті грона. Колись родючі ниви опустіли, ані билиночки не росло на них. Завмерло життя на землі. Голод панував усюди; скрізь чувся плач і стогін. Загибель загрожувала всьому людському родові. Але нічого не бачила, не чула Деметра, заглиблена у тугу за ніжно коханою дочкою.
Богиня Деметра звеліла побудувати храм в Елевсіні, біля джерела Калліхори, і залишилася жити в ньому. При цьому храмі Деметра сама встановила свята.
Сум за ніжно коханою дочкою не покинув Деметру, не забула вона і гніву свого на Зевса. Як і раніше, не родила нічого земля. Голод ставав дедалі сильнішим, бо на-полях землеробів не сходило жодної билинки. Даремно тягли бики землероба важкий плуг по ріллі – марна була їхня праця. Гинули цілі племена. Зойки голодних неслися до неба, але не зважала на них Деметра. Нарешті, перестали куритися на землі жертви безсмертним богам. Загибель загрожувала всьому живому. Не хотів загибелі смертних великий хмарогонець Зевс, Він послав до Деметри вісницю богів Іріду. Швидко помчала вона на своїх дужих крилах в Елевсін до храму Деметри, кликала її, благала повернутися на світлий Олімп до сонму богів. Деметра не зглянулася на її благання. Посилав й інших богів великий Зевс до Деметри, але богиня не хотіла повернутися на Олімп, перш ніж поверне їй Аїд дочку Персефону.
Аїд погодився відпустити Персефону до матері, але спочатку дав їй проковтнути зерно плоду гранати, символ шлюбу. Зійшла Персефона на золоту колісницю чоловіка з Гермесом; помчали безсмертні коні Аїда, ніякі перепони не були їм страшні, і миттю досягли вони Елевсіна.
Забувши про все від радощів, кинулася Деметра назустріч своїй доньці і ніжно обняла її. Знов була з нею її улюблена дочка Персефона. З нею повернулася Деметра на Олімп. Тоді великий Зевс вирішив, що дві третини року житиме з матір'ю Персефона, а на одну третину – вертатиметься до чоловіка свого Аїда.
Велика Деметра повернула родючість землі, і знову все зацвіло, зазеленіло. Ніжним весняним листям укрилися ліси; зарясніли квіти на смарагдовій мураві лук. Незабаром заколосилися хлібородні ниви; зацвіли і сповнилися пахощами сади; заблищала на сонці зелень виноградників. Прокинулась уся природа. Все живе раділо і славило волику богиню Деметру і дочку її Персефону.
Але щороку покидає свою матір Персефона, і кожного разу Деметра поринає в сум і знову вбирається в темний одяг. І вся природа сумує за тією, що відійшла. Жовкне на деревах листя, і зриває його осінній вітер; відцвітають квіти, лани пустіють, настає зима. Спить природа, щоб прокинутись у радісному сяйві весни тоді, коли повернеться до своєї матері з безрадісного царства Аїда Персефона. Коли ж повертається до Деметри її дочка, тоді велика богиня родючості щедрою рукою сипле дари свої людям і благословляє працю землероба багатим урожаєм.

Павсаній. Опис Еллади.
/.../ Найбільш гідним уваги є святилище Деметри на горі Прон. Мешканці Герміона стверджують, що це святилище спорудили: Климен, син Форонея і сестра Климена, Хтонія. Аргівяне розповідають, що, коли Деметра прийшла в Арголіду, її гостинно прийняли Атерас та Мізіос. Але Колонт навіть не прийняв богіню до дому, і не віддав її належної пошани, чим була обурена його донька Хтонія. За свій нечестивий вчинок Колонт був спалений разом з домочадцями. Але Хтонію Деметра послала до Герміона, щоб вона спорудила там святиню на її честь для мешканців міста.
Нарешті сама богиня отримала назву Хтонії /тобто Підземної/ і кожен рік відбувається на її честь свято, так зване Хтонія, в літню пору. Святкують його так: на чолі процесії їдуть жерці богів і ціла громада радників міста. Далі ідуть чоловіки і жінки. Навіть хлопцям звичай наказує віддавати шану богині, приймаючи участь в процесії. Вони йдуть, вбрані в білі шати, з вінками на головах. Вінки плетуть з квітів, які місцеві жителі називають космосандалон, мені ж здається, що де гіацинт – судячи по розмірах квіток, їх барві. На цих квітках є також нібито знаки, що виражають скорботу.
За учасниками процесії ідуть люди, які ведуть корову просто з стада, зв’язану шнурами, яка весь час намагається вирватись; коли одні заганяють корову перед святиню, другі намагаються, знявши шнури, загнати її всередину, інші тримають двері. Коли корова опиняється в середині святині, двері захлопують. Всередині зостаються чотири старі жінки й забивають корову.


РИМ
В давньоримській, як і в давньогрецькій літературі, майже не збереглися тексти чисто релігійного змісту. Тому при дослідженні римської релігії треба звертатись до творів давньоримських істориків та філософів, поетів, письменників. У хрестоматії наводяться уривки з творів славетного давньоримського оратора і філософа Ціцерона /106-43 р. до н.е./; вченого Плінія Старшого /23-79 р. н.е./ автора енциклопедичної праці "Природнича історія".

Ціцерон. Про природу богів
Оскільки вся релігія римського народу ділиться на жертви та гадання по птахах, а третю частину складають пророцтва та застереження, що надаються на основі незвичних явищ і чудес по книгам Сивілли і гаруспиками /етруськими пророками/, засвідчую, що жодну з цих складових частин нашої релігії не вважаю гідної зневаги. Навпаки, є переконаним, що Ромул, запровадивши гадання по птахах і Нума, який встановив жертви, заклали основи нашої держави, яка ніколи б не дійшла до такої величі без допомоги найсвітліших богів.

Тому як у нашого народу, так і у інших, культ богів і святі обряди стають з кожним днем все більш урочисті і досконалі. Відбувається це не без причини, й не випадково, але тому, що боги-покровителі часто демонструють свою могутність. Так у часи війни з Латинами, коли диктатор Аулій Постумій бився над озером Регіліус з тускуланськими військами під проводом Октавія Маміліуса, бачили Кастора і Поллукса, які верхи бились у наших рядах.
* * * *
Кастор і Поллукс – Діоскури, нерозлучні близнеці, божества, уособлюють сузір’я Близнюків.
Ромул – засновник міста Рим.

Ціцерон. Про ворожіння
Як у житті суспільному, так і приватному стосували не один спосіб ворожіння. Адже, навіть якщо не згадувати інші народи, скільки способів знає тільки наш народ! Наприклад, сказання кажуть, що в самому початку Ромул, батько нашого міста, не тільки заснував його, отримавши віщування по польоту птахів, але й сам був досконалим авгуром. Потім радилися з авгурами і інші царі, а після вигнання царів не починали без ворожіння по польоту птахів жодної справи суспільної ані в часі війни, ані в часі миру. Коли ж переконались, що для отримання добрих провіщень, стараннях для їх отримання, також в поясненні знаків, що віщують про волю богів, у відверненні ж недобрих віщувань, дуже корисні знання гаруспиків, з Етрурії запозичили все їх мистецтво, щоб не було так, що якийсь вид ворожіння залишивсь занехаяним.
* * *
Авгури – жерці, що віщували майбутнє по польоту птахів.
Гаруспики – жерці, що віщували майбутнє по нутрощах птахів.

Пліній Старший. Природнича історія. Забобони.
Поклали початок забобонам ті, хто повірили, що при кожній справі кожної години присутні боги. Тому зібрали способи їх умилостивлення, використовуючи для цього навіть наші недоліки. Більш того, коли раптом замовкне все зібране за столом товариство, то і такий випадок передбачено: він є недобрим знаком лише тоді, коли кількість учасників парна; при тому нещастя має полягати в загрозі для доброго імені кожного учасника бенкету окремо. Також шматочки їжі, що випали з руки, брали знову в руку лише через стіл, і не можна було їх просто змахнути зі столу. Встановлені також певні віщування по тому, що казав або думав чоловік, кому щось таке сталось.

ІНДУІЗМ
Священна індійська література – одна з найдавніших у світі. Перші відомі священні книги – Веди. Вони є ключем до розуміння усієї релігійно-філософської традиції Індії. Вважається, що Веди надані мудрецям /ріші/ божествами. Ці тексти, які спочатку довго існували в усних переказах, були записані в VIII ст. до н.е. літературною мовою Стародавньої Індії – санскритом. Остаточна редакція Вед відноситься до IV ст. до н.е. В перекладі з санскриту Веда – “знання”. Перша книга Вед – Рігведа /книга гімнів/, друга – Яджурваведа – складається з описів ритуалів, правил жертвоприношень, молитов; Самаведа – третя книга, що складається з релігійних пісень, що повторюють зміст гімнів Рігведи та правил їх виконання; четверта – Атхарваведа – це збірник магічних заклинань і формул. У хрестоматії представлений частково текст одного з гімнів Рігведи, що описує першопочатки світу.
Веди доповнюються Упанішадами, релігійно-філософськими текстами, що коментують зміст Вед. Тексти складались різними авторами  протягом значного відрізку часу – З VII ст. до н.е. до ІХ ст. Упанішади – філософська основа віровчення брахманізму та індуїзму. В хрестоматії наведено фрагменти одного з текстів Упанішад - Катха-Упанішади, в якому розкривається одне з основних понять індуїзму – “Атман”, божественна світова душа.
Довгий список основних текстів індуізму доповнюють дві величезні епічні поеми – “Махабхарата” (200000 віршів) і “Рамаяна” (48000 віршів), що прийняли остаточну форму в VІ ст. н.е. Найбільш релігійна частина “Махабхарати” – “Бхагавадгіта”, що шанується індуїстами як Книга Одкровення. Зміст її – діалоги бога Крішни і героя Арджуни, в яких Крішна пояснює герою як досягти звільнення від страждань світу і злиття з Божественним Абсолютом через виконання свого обов’язку – дхарми.
Також у хрестоматії представлено прозаїчний переказ міфу про потоп, який теж наводиться в одній з книг “Махабхарати”.
Священна література Індії – основа її давньої та розвиненої цивілізації.

Рігведа.
(Космогонічний гімн) XX книга X гімн 129)

1. Тоді не було ні сущого, ні несущого
Не було ані простору, ані неба над ним
Що в русі було? Де? Під чиєю опікою?
Чим були води, бездонні, глибокі?
2. Був морок, від початку темрявою вкритий
Все було єдиним без ознак океаном.
Зародок буття в пустоті містився
Став тим Єдиним силою свого жару.
3. Тоді не існувала ні смерть, ні безсмертя,
Між днем і ніччю не було різниці,
Власною силою Єдине без подиху дихало.
І нічого іншого крім нього не було.
4. Але ось, пристрасть виникла з початку,
Стаючи думки найпершим висівом,
Зв’язок буття з небуттям зусиллям розуму
Знайшли мудреці, у власному серці шукаючи.
5. Наскрізь проникає промінь їх пізнання –
Чи була вона вгорі, чи знизу?
Були надавці зародків, були могутності сили,
Розмаїття внизу, згори – прагнення.
6. Але хто знає це все, хто міг би сказати,
Звідки народився, звідки виник цей Всесвіт?
Боги з’явились, коли цей світ виник,
А тому, хто може знати, з чого все походить?

Упанішади
Катха Упанішада.
18. Атман не народжується і не вмирає; ні від чого не походить і ніколи не був нічим іншим, чим є. Ненароджений, вічний, безкінечний, предвічний – незмінним залишається, коли тіло вмирає.
20. Від найменшої частки найменший, від усього найбільшого найбільший, у глибині серця кожної істоти перебуває. Ці, хто від бажань і турбот є вільні, занурені цілком у тишу, у власному серці  велич Його  побачать.
21. Людина розумна, що пізнає, що безтілесний, летючий, всепроникаючий Дух існує і всі наповнює тіла і серед того, що зникає, незнищений, вічний, існує, про всі на світі забуває печалі.
22. Не пізнаєш Духа (Атман) ні через пізнання, ні через пояснення красномовні, ані через розум, ані через всебічну науку. Хто всією душею до Нього лине, тому дух (Атман), що в ньому самому існує, своєю силою Себе покаже.
23. Не побачить його ніхто, хто не відречеться від зла, хто не опанує пристрастей, хто в зосередженості не заспокоїв думки і найглибшого не досяг спокою. Пізнанням розуму ніхто не пізнає Духа.

Сказання про потоп.
Ману, син мудреця Вівасната, оселився на землі в тихій оселі біля південних гір. Одного разу зранку, коли він мив руки, як це з того часу роблять і нині, він побачив у воді, що йому принесли для омовіння, малу рибку. Рибка йому сказала: "Збережи мені життя, а я врятую тебе". – "Від чого ти врятуєш мене?" – запитав здивований Ману. Рибка відповіла: "Прийде потоп для всіх живих істот. Від нього я і врятую тебе". – “Як же мені зберегти тобі життя?” І вона відповіла: "Нам, рибам, поки ми ще маленькі, звідусіль загрожує загибель. Одна риба пожирає іншу. Ти спочатку тримай мене у глечику, а коли я з нього виросту, викопай ставок й тримай мене там; а коли я виросту ще більше, віднеси мене до моря і випусти у хвилі, бо тоді мені вже не буде загрожувати смерть". Ману так і зробив. Рибка швидко виросла і стала величезною рибою джхаша з рогом на голові; це була найбільша з усіх риб. І Ману випустив її в море. Тоді вона сказала: "В такому-то році буде потоп. Ти зроби корабель і чекай мене. А коли почнеться потоп, сядь на корабель і я врятую тебе."
І в тому році, який йому назвала риба, Ману збудував корабель. Коли почався потоп, він сів на корабель, а риба припливла до нього. Сім святих мудреців, синів Ангіраса, сіли разом з ним на корабель. По велінню риби Ману взяв на корабель насіння різних рослин. Потім він прив’язав канат до рогу риби і вона швидко потягнула його корабель уперед, по розбурханому морю. Зникла земля, одна вода була навколо них. Ману, семеро мудреців і риба були єдиними живими істотами в цьому водному хаосі. Буйні вітри хитали корабель з боку в бік. Але риба все пливла і пливла по водній пустелі і нарешті привела корабель Ману до найвищої гори Хімалая (Гімалаї). Тоді вона сказала Ману: "Я врятувала тебе. Прив’яжи корабель до дерева. Але будь обережним, вода може змити тебе. Вийдеш з корабля, коли спаде вода". Ману зробив так, як сказала риба.

А потоп змив всі живі істоти. Один Ману залишився, щоб продовжити людський рід на землі.
За поемою “Махабхарата”.

Бхагавад-Гіта.
Розмова II
Дух покидає використане тіло, щоб набути нове, як людина щоденно заміняє одяг на новий.
Зброя Його (Дух) не бере і вогонь не спалює, вода не зволожує, вітер не сушить.
Дійсно неможливо його вразити ударом, ані спалити, ані зволожити, ані висушити; стійкий, непорушний, всепроникаючий, передвічний є Він.
/.../ Невидимим , невідомим є початок живих істот, О, Бхарато, видима середина їх життя і знову невідомим є їх кінець. Де ж тут смутку причина?
/.../ Тому не піддавайся сумнівам, Арджуно, і слідуй власній Дхармі: нічого немає  більш почесного для Кшатрія, ніж справедлива війна.
/.../ Радість і біль, здобич і втрату, перемогу й поразку сприймаючи однаково – борись, і уникнеш гріха.

БУДДИЗМ
Трипітака /санскр. – три кошики/ – найбільш ранній і повний збірник буддійських релігійних канонічних текстів, які спочатку передавались усно, а в І ст. до н.е. були записані. Він складається з 3-х частин: Віная-пітака, що викладає принципи організації і діяльності буддійських чернечих общин; Сутта-пітака, в якій викладається зміст буддійського віровчення у формі притч, поем, афоризмів, коментарів /авторами вважаються Будда і його учні/; Абхідхарма-пітака – теологічне трактування основних положень віровчення.
В хрестоматії наводиться фрагмент Дхаммапади /санск. – шлях дхарми/, однієї, найбільш шанованої буддистами, частини Сутра-пітаки. В ній записані основні ідеї буддизму: чотири шляхетні істини; восьмерічний шлях спасіння.
Наступний тексти ілюструють основні ідеї такого напряму буддизму, як махаяна. В хрестоматії наведений фрагмент з  життєпису засновника махаяни Нагарджуни.  Також представлені цитати з канонічних текстів  махаяни - "Сутри Шостого Патріарха" та “ Ратна-авали-раджа-парикартхи” .

Дхаммапада.
Чотири шляхетних істини.
Чим є ті Чотири Шляхетних Істини? То: Шляхетна Правда про Страждання, Шляхетна Правда про Походження Страждання, Шляхетна Правда про Зникнення Страждання, Шляхетна Правда про Шлях, що веде до Подолання Страждання.
Що є Шляхетна Правда про Страждання? Народження, смерть, турботи, оплакування, біль, смуток і відчай є стражданнями, стражданням є також неможливість отримати те, чого прагнеш. Коротко кажучи – п’ять складових компонентів існування є стражданням.
А що ж складає п’ять компонентів, які пов’язані з прагненням існування? То є фізична форма, почуття, сприйняття, розумові формації і свідомість.
Що проголошує Шляхетна правда про Походження Страждання? Каже вона про пристрасть, що кладе початок новому народженню; – ця пристрасть пов’язана з почуттям приємності. Дає вона і тут і там, повсюди безперервно свіже задоволення. Це є чуттєва пристрасть, прагнення зовнішнього існування, прагнення тимчасового щастя.
/.../ З прагнення володіння почуттями виростає прагнення пізнання різних речей, а з нього береться прив’язаність до існування. В свою чергу, ця прив’язаність до існування є основою, на яку спирається Процес виникнення. Процес же Виникнення є причиною зникнення і смерті, турботи, плачу, болю, смутку і відчаю. Таким чином, зростає тягар страждання. Це називається Шляхетна Правда про Походження Страждання.
Чого ж стосується Шляхетна Правда про Подолання Страждання? Вона стосується повного знищення, відкинення пристрасті, відкидання його, повного увільнення від неї. Але де та пристрасть може бути відкинута, де вона може зникнути? Може вона згаснути там, де знаходяться речі, що захоплюють, дають насолоду – саме там пристрасть може бути згашена.
Таким чином, нарешті, завдяки відкиненню Пристрасті, стає відкинутим також прив’язаний
Якщо прив’язаність до Існування зникне, то вже не буде повставати Процес Виникнення. Коли це станеться, не буде місця для Народження, а це спричинить до зникнення Смерті і Знищення, знищені також будуть турботи, плач, страждання, смуток і розпач. Таким чином, зникне вся маса страждання.
/.../ Досконалий /.../ уникнув крайнощів і знайшов Серединний Шлях. Завдяки ньому людина може одночасно бачити, як і пізнати /правду/. Шлях цей веде до покою, дозволяє відрізняти, приводить до пізнання, до Нірвани.
Цей шлях, що веде до знищення страждання, є Шляхетна Восьмирічна Стежка:
І. Правильне розуміння.
2. Правильна мотивація.
3. Правильна мова.
4. Правильна поведінка.
5. Правильний спосіб життя.
6. Правильне зусилля.
7. Правильна зосередженість.
8. Правильна медитація.

Кумараджива . Житіє Нагарджуни.

Після медитації на цих об’єктах він забажав зробитися засновником нової релігії, вигадав нові обітниці й нове плаття для своїх учнів. <Тепер він сам відрізняв те, що відрізнялося законом Будди. Потім він знову захотів продемонструвати всевідання за допомогою вправ у невідхиленні й безжеланності . Він обрав день і призначив годину побачення з учнями, після чого виклав нові правила поведінки й придумав новий одяг для учнів>. Тоді Магараджа, цар драконів, пожалівши його, взяв до себе в море у свій палац і там показав йому сім дорогоцінних сховищ із книгами Вайпулья й іншими сутрами глибокого й таємного змісту. Нагарджуна читав їх у продовження 90 днів... <дух його проникнув у їхній зміст і зрозумів щиру користь. Нага прочитав його думки й запитав: «Хіба ти ще не вник у Сутру, що бачиш?» Він відповів: «У твоєму сховищі безліч Сутр, кількість їх незлічима. Мені потрібно знову прочитати їхній десять разів на Джамбудвипе». Нага сказав: «Сутр і служебників набагато більше, ніж у моєму палаці». Тоді Нагарджуиа осяг єдиний зміст Сутр і домігся більших успіхів у зосередженні - самадхі зі смиренністю перед безначальністю. Нага вручив йому їх, і він повернувся на Джамбудвипу>.

Сутра Шостого Патріарха
Шляхетні і вчені слухачі! Якщо наша власна натура може вмістити десять тисяч речей, вона є велика, тому що десять тисяч речей знахо¬диться в натурі кожного. Якщо хтось споглядає на всіх людей, злих чи добрих, повністю без прихильності /прийняття/ чи відторгнення, а також без прив’язаності /прихильності/ чи засудження їх /в своїм розумі/, в цей час .розум має цю місткість простору і називаємо його великим.
/.../ Шляхетні і вчені слухачі, вмістимість /місткість/ розуму є безмежна, проникає повністю правдиву природу реальності. Використайте її, а тоді з’явиться повне і виразне розуміння. Коли розум використовується належним чином, тоді стають зрозумілими всі речі. Адже всі речі є єдиним, а єдине є всім. Коли речі можуть з’являтися і зникати з самих себе, і немає застою в тілі чи розумі, тоді це є справжня праджна /мудрість./
Шляхетні і вчені слухачі! Вся мудрість справді виникає повністю з нашої власної природи /сутності/. Вона не приходить ззовні, щоб увійти в нас. Не обманюйтесь щодо цього. Це правдиве діяння нашої природи. Це є та єдина реальність для всього. Досягнення необмеженої місткості розуму є доктрина Махаяни; тому не треба слідувати якимось обмеженим, однобічним шляхом. /.../.


Васубандху про нірвану.

"[Нірвана] - це відсутність сутності, відкидання без залишку феноменального, угасання, звільнення від  пристрастей, придушення, повне заспокоєння, безконтактність із іншим феноменальним, відсутність прагнень, ненародження. Відкидання всіх груп, заспокоєння спраги життя, залишення пристрастей, придушення - це нірвана, повне заспокоєння". Ось як багато визначень вказано.
У нірвані не існує виникнення, а якби існувало, то при такому твердженні вона була б не вічна й у вічності не виникла б.
Якщо стверджувати досягнення нірвани, то  той, хто думає про неї, отримує її через не виникнення феноменальності або вже отримав. Шлока, яка наводиться  нижче  чудово це ілюструє:
Подібно до вгасання полум”я-
Звільнення  його /праведника/  від думки.

Ратна – авали – раджа – парикартха

Оскільки махаяна – великий шлях здійснення чесноти (guna-kara), радості і єдиного задоволення в сприянні іншим при повній байдужності до самого себе, остільки її ненависники будуть спалені тим [вогнем пекла]... Згідно махаяні, всі результати зроблених раніше вчинків жалю очищають [шлях] знання; хто ж, будучи в здоровому розумі, не погодиться із цим. Нині махаяна засуджується релігійними профанами, ворогами собі й іншим через розумову сліпоту, що розгубилися перед [її] надзвичайною великодушністю й надзвичайною глибиною. Махаяна передбачає щедрість, моральність, терпимість, рішучість, зосереджене споглядання, мудре проникнення й жаль. Хіба можна за це погано озиватися про неї? Завдяки щедрості й моральності - користь іншим, завдяки терпимості й рішучості - користь самому собі. Зосереджене споглядання й мудре проникнення [необхідно] для звільнення. Такі цілі махаяни. Навчання самого Будди покликано було сприяти благу інших і своєму, а також звільненню. Ці цілі - серцевина шести вдосконалень. Виходить, то, що сказано [у сутрах махаяни], є буддійським. Зазначений буддами великий шлях просвітління складається в доброчесності й знанні. Цей великий шлях, або махаяна, не задовольняє тільки духовно сліпих і неосвічених. У махаяні сказано, що Переможець (jina) має властивість бути незбагненним, оскільки властивість незбагненності нагадує чисте небо (kha). Отже, так і повинно представляти велич Будди. Його моральність, наприклад, була вище розуміння навіть шляхетного (ārуа) Шарадватипутры. Чому ж тоді не визнати, що велич Будди незбагненна?


БІБЛІЯ
Біблія – священна книга іудаїзму та християнства. Іудаїзм визнає лише першу частину Біблії – Старий Заповіт. Християни всіх напрямків шанують як священну книгу Старий і Новий Заповіт.
Старий Заповіт  склався як збірка священних книг  період з середини І тис. до н.е. до кінця I ст. н.е. Він включає 50 книг. В іудаїзмі канонічними вважаються 39 книг. У православні видання Біблії включаються всі 50 книг Старого Заповіту, у католицькі –45.Протестантські видання Біблії містять 39 книг Старого Заповіту. Старий Заповіт був написаний на давньоєврейській мові – івриті. В II ст. до н.е. Старий Заповіт було перекладено на грецьку мову. Цей переклад носить назву Септуагінта. В IV ст. н.е.  здійснено переклад на латинську мову /Вульгата/. В наш час і Старий, і Новий Заповіт перекладено на більшість мов світу.
Книги Старого Заповіту дуже різноманітні за жанром і змістом. Це релігійні тексти, ритуальні правила, історичні хроніки, історичні пісні, повісті, поетичні твори, юридичні кодекси. Тексти, представлені в хрестоматії, орієнтовані на ознайомлення з багатством жанрів, представлених у Старому Заповіті; з книгами Старого Заповіту, які є найбільш значимими для віровчення і етичних норм іудаїзму та християнства.
Новий Заповіт складається з 24 книг і склався в І-ІІ ст. н.е. Це чотири Євангелія, в яких описується життя, діяльність, вчення Ісуса Христа; “Діяння апостолів”; “Послання апостолів” та містична книга пророцтв про кінець світу “Апокаліпсис”.

Перша Книга Мойсеєва.
Буття.
Створення світу
1 На початку Бог створив Небо та землю. 2 А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. 3 І сказав Бог: “Хай станеться світло!” І сталося світло. 4 І побачив Бог світло, що добре воно, – і Бог відділив світло від темряви. 5 І Бог назвав світло: “День”, а темряву назвав: “Ніч”. І був вечір, і був ранок, – день перший. 6 І сказав Бог: “Нехай станеться твердь1 посеред води, і нехай відділяє вона між водою й водою”. 7 І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так. 8 І назвав Бог твердь “Небо”. І був вечір, і був ранок – день другий. 9 І сказав Бог: “Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл стане видний”. І сталося так. 10 І назвав Бог суходіл: “Земля”, а місце зібрання води назвав: “Море”. І Бог побачив, що добре воно. 11 І сказав Бог: “нехай земля вродить траву, ярину, що насіння вона розсіває, дерево овочеве, що за родом своїм плід приносить, що в ньому насіння його на землі”. І сталося так. 12 І земля траву видала, ярину, що насіння розсіває за родом її, і дерево, що приносить плід, що насіння його в нім за родом його. І Бог побачив, що добре воно. 13 І був вечір, і був ранок, – день третій. 14 І сказав Бог: „Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками. 15 І нехай вони стануть на тверді небесній світилами, щоб світити над землею". І сталося так. 16 І вчинив Бог обидва світила великі, – світило велике, щоб воно керувало днем, і світило мале, щоб керувало ніччю, також зорі. 17 І Бог умістив їх на тверді небесній, щоб світили вони над землею, 18 і щоб керували днем та ніччю, і щоб відділяли світло від темряви. І Бог побачив, що це добре. 19 І був вечір, і був ранок, – день четвертий. 20 І сказав Бог: „Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю". 21 І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно. 22 І поблагословив їх Бог, кажучи: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!" 23 І був вечір, і був ранок, – день п'ятий. 24 І сказав Бог: „Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її". І сталося так. 25 І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно.
Десять Божих Заповідей
1 Бог промовляв усі слова оці, кажучи:
2 Я – Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства.
(1) 3 Хай не буде тобі інших богів передо Мною!
(2) 4 Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто тримається Моїх заповідей.
(3) 7 „Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його ймення надаремно.
(4) 8 „Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.
(5) 12 „Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!
(6) 13 „Не вбивай!
(7) 14 „Не чини перелюбу!
(8) 15 „Не кради!
(9) 16 „Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!
(10) 17 „Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!"
(11) 18 І весь народ бачив та чув громи та полум'я, і голос сурми, і гору димлячу. І побачив народ, – і всі тремтіли та й поставали здалека. І сказали вони до Мойсея:” Говори з нами ти, і ми послухаємо, а нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали. І промовив Мойсей до народу: „Не бійтеся, бо Бог прибув для випробування вас, і щоб страх Його був на ваших обличчях, щоб ви не грішили" .
(12) 21 І став народ здалека, а Мойсей підійшов до мороку, де був Бог. І промовив Господь до Мойсея: „Отак скажеш до Ізраілевих синів: Ви бачили, що Я говорив з вами з небес. Не будете робити при Мені богів із срібла, і богів із золота не будете робити собі. Ти зробиш для Мене жертовника з землі, і будеш приносити на ньому свої цілопалення й свої мирні жертви, і дрібну худобу свою, і велику худобу свою. На кожному місці, де Я згадаю Ймення Своє, Я до тебе прийду й поблагословлю тебе. А коли зробиш Мені жертовника з каменів, то не будеш будувати його з обтесаних, бо ти підносив би над ним знаряддя своє, і занечистив би його. І не будеш входити до Мого жертовника ступенями, щоб не була відкрита при ньому твоя нагота.
Псалом 8.
Псалом Давидів
2    Господи, Владико наш, – яке то величне на цілій землі Твоє Ймення, – Слава Твоя понад небесами!
3 3 уст дітей й немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника.
4 Коли бачу Твої небеса – діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, – то що є людина, що Ти пам'ятаєш про неї, і син людський1, про якого Ти згадуєш?
5 А проте вчинив Ти його мало меншим від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш його!
6 Учинив Ти його володарем твоїх рук Своїх, все під ноги йому вмістив:
7 Худобу дрібну та биків, їх усіх, а також степових звірів диких,
8    Птаство небесне та риби морські, і все, що морськими дорогами ходить!
9    Господи, Боже наш, – яке то величне на цілій землі Твоє Ймення!



Еклезіаст
Марнота усе!
1 Книга Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 Наймарніша марнота, сказав Проповідник, наймарніша марнота, – марнота усе!
3 Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?
Немає нічого нового під сонцем!
4 Покоління відходить, й покоління приходить, земля віковічно стоїть!
5 І сонечко сходить, і сонце заходить, поспішає до місця свого, де сходить воно.
6    Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер ...
7 Всі потоки до моря пливуть, але море – воно не наповнюється: до місця, і звідки пливуть, ті потоки вони повертаються, щоб знову плисти!
8    Повні труду всі речі, – людина сказати всього не потрапить!
9 Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням вухо...
10    Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, – і немає нічого нового під сонцем! ...
11 Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, – це нове!" Та воно вже було від віків, що були перед нами!
12 Нема згадки про перше, а також про насту пне, що буде, – про них згадки не буде між тими, що будуть потому ...
І мудрість – то ловлення вітру
13 Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
14     І поклав я на серце1 своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею.
15 Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це – марнота та ловлення вітру! ...
16 Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш!
17 Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
18 І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, – і збагнув я, що й це все – то ловлення вітру! ...
19 Бо при многості мудрості множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль! ...
Новий Заповіт.
Євангеліє від Луки
Народження Ісуса
І трапилося тими днями, вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. 2 Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. 3 І всі йшли записатися, у місто своє. 4 Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеєм, бо походив із дому та з роду Давидового, щоб йому записатись із Марією, з ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як були вони там, то настав їй день породити. 7 І породила вона свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його – бо в заїзді місця не стало для них...

Євангеліє від  Матфея
Нагірна проповідь Ісуса Христа.

1.    Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне.
2.    Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
3.    Блаженні лагідні, бо землю успадкують вони.
4.    Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони
наситяться.
5.    Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
6.    Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
7.    Блаженні миротворці, бо вони синами Божими
назвуться.
8.    Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.
9.    Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, - нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед
вами.


Євангеліє від Марка
Розп’яття Ісуса Христа
1 А первосвященики з старшинами й книжниками, та весь синедріон, зараз уранці, нараду вчинивши, зв’язали Ісуса, повели та й Пилатові видали.
15 Пилат же хотів догодити народові, – і відпустив їм Варавву. І видав Ісуса, збичувавши, щоб розп’ятий був.
20 І коли назнущалися з Нього, зняли з Нього багряницю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели, щоб розіп'ясти Його.
21 І одного перехожого, що з поля вертався, Симона Кіринеянина, батька Олександра та Руфа, змусили, щоб хреста Йому ніс. 22 І його привели на місце Голгофу, що значить „Череповище". 23 І давали Йому пити вина, із миррою змішаного, але Він не прийняв. 24 І його розіп'яли, і „поділили одежу Його, кинувши жереб про неї", хто що візьме. 25 Була ж третя година, як його розіп'яли. 26 І був написаний напис провини Його: „Цар Юдейський". 27 Тоді розп'ято з Ним двох розбійників, – одного праворуч, і одного ліворуч Його.
Ісус з'являється Своїм учням
9 Як воскрес Він уранці дня першого в тижні,1 то з'явився найперше Марії Магдалині, із якої був вигнав сім демонів. 10 Пішовши, вона повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали. 11 А вони, як почули, що живий Він і вона його бачила, не йняли тому віри. 12 По цьому з'явився Він двом із них у постаті іншій в дорозі, як ішли вони на село. 13 А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм. 14 Нарешті, Він з'явився Одинадцятьом, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недовірство їхнє та твердосердя, що вони не йняли віри тим, хто воскреслого бачив Його.


Лист апостола Павла до Коринфян
Христос воскрес, то воскреснемо й ми!
Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, 2 Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп.
З Бо я передав вам найперш, що й прийняв, –що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, 4 і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, 5 і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. 6 А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. 7 Потому з'явився Він Якову, опісля – усім апостолам. 8 А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові. 9 Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву.


ІУДАЇЗМ
Свята книга іудаїзму Біблія наведена в хрестоматії окремо. В цьому розділі представлено фрагменти з Талмуду (іврит, ламед – навчання) збірника релігійної літератури, який сформувався в ІV ст. до н.е. – V ст. н.е. Складається з двох частин – Мішна і Гемара. Мішна – це коментар до Тори (П’ятикнижжя Моісея), Гемара – коментарі до Міщни. Талмуд вміщує правові норми, культові приписи, богословські тексти.
13 основних догматів іудаїзму викладено великим єврейським вченим Моісеєм Маймонідом (1135-1204). Його праці значно вплинули на розвиток європейської схоластики.
Одним з впливових напрямів іудаїзму є хасидизм. У хрестоматії представлено фрагмент з твору послідовника Баал Шем Това, засновника хасидизму, який записав проповіді і вислови свого вчителя.

Талмуд.
Мішна / Трактат Мшни  Наука отців/
Моісей отримав Тору на Синаї і переказав її Ісусу /Навіну/, Ісус Навін – старшим, старші – пророкам, пророки ж переказали її членам Великого Зібрання. Висловили вони три речі: будьте розсудливі в судженнях, залучить багато учнів і зробіть "огорожу" для Тори.
Симон Справедливий був одним з останніх членів Великого Зібрання.
Казав він: Світ стоїть на трьох речах – на Торі, на праці і на добрих вчинках.
/.../ А кожна наука, яка не поєднана з працею, занепадає і породжує гріх... . Будьте обережні з володарями, бо вони не наближаються до людини, хіба що для власної користі; виглядають милими в день свого задоволення, а не будуть при людині в часи її біди. Казав він /Рабби Гамалієль/: Виконуй Його /Бога/ волю, так, як волю свою, шоб і Він виконав волю твою, як волю свою. Відносно Його волі відмовся від своєї волі, щоб і Він відмінив замисли інших проти твоєї волі.
/.../ Сім вчинків відрізняє нерозумного і сім - мудреця: Мудрець не висловлюється в присутності того, хто мудріший за нього; не перебиває слів своєму товаришеві; не боїться відповідати; запитує стосовно справи і відповідає, як належить; про перше мовить перш за все, про останнє – в кінці; про те, що не чув, мовить: ”Не чув"; визнає правду. Протилежність цих вчинків відрізняє нерозумного ... .

Гемара.
Рабби Ієгуда Ханасси засновує школи
(Талмуд Палестинський, трактат Гемара 1,7,7б)
Навчають, що рабби Шимон бен Йохай сказав: Коли бачиш міста, що стали викоренені зі своїх місць в Ізраїлі, то знай, що не оплачували вони вчителів шкіл початкових і вищих ... . Рабби Ієгуда, патріарх, послав рабби Ази, рабби Амми. Вони повинні були обходити місцевості Ізраїлю і призначати там вчителів шкіл початкових і вищих.
Прийшли вони до однієї місцевості і не знайшли там ні вчителя школи початкової, ні вчителя школи вищої. Тоді сказали вони /мешканцям/: 'Приведіть до нас "стражників міста". Тоді привели до них місцевих стражників. Одначе вони сказали: Це не "стражники міста", але ''руйнівникі міста". Тому ті запитали: хто ж тоді є “стражниками міста?” Вони відповіли: "Вчителі школи початкової і вищої. Тому, що так є написане: "Коли Господь дому не побудує /.../, стражник охороняє даремно /.../ “/Пс. І27:1.

Тринадцять положень віри згідно Мойсея Маймоніда
1. Вірую вірою непохитною, Що Творець, да буде благословенне ім’я Його, є Творець і радник всіх створінь і що Він вам здійснював, здійснює і буде здійснювати всі справи.
2. Вірую вірою непохитною, Що Творець, да буде благословенне ім’я Його, є Єдиний, і не має Йому подібного, і що Він сам є Богом нашим, був, є і буде.
3. Вірую вірою непохитною, Що Творець, да буде благословенне ім’я Його, не є тілом, не має жодних ознак тілесних, і подібного немає.
4. Вірую вірою непохитною, Що Творець, да буде благословенне ім’я його, є першим і останнім.
5. Вірую вірою непорушною, що тільки до самого Творця, да буде благословенне ім’я його, можна молитись і що не можна молитись ні до кого іншого.
6. Вірую вірою непорушною, що всі слова пророків є правдою.
7. Вірую вірою непорушною, що пророцтво Мойсея, вчителя нашого, мир йому, було правдивим і що він був найпершим з пророків, з тих, хто були перед ним і хто був за ним.
8. Вірую вірою непорушною, що весь Закон, який зараз в руках наших, є тим самим, що був даний Мойсеєві, вчителю нашому, мир з ним.
9. Вірую вірою непорушною, що цей Закон не буде змінений і що, не буде об’явлено інший Закон від Творця, да буде благословенне ім’я його.
10. Вірую вірою непорушною, що Творець, да буде благословенне ім’я його, знає всі вчинки людей і всі їх помисли, як сказано: той, хто створив їх серця зразу, який спостерігає всі їх вчинки.
11. Вірую вірою непорушною, що Творець, да буде благословенне ім’я Його, відплачує добром тим, хто дотримується Його заповідей і карає тих, хто їх порушує.
12. Вірую вірою непорушною в прихід Месії, а якщо би навіть спізнився, все одно буду виглядати його кожен день, чекаючи, що прийде.

13. Вірую вірою непорушною, що буде воскресіння в той час, коли це буде за волею Творця, – да буде благословенне ім’я Його і возвеличена пам’ять про Нього назавжди і на віки віків.

Ізраєль-Бен-Еліезер.\Баал-Шем-Тов/.
Цадик – опора світу
Бог є всюди, Він існує і з’являється у всіх творіннях. Немає нічого на світі, в чому не було би Бога, або що було б від Нього відірване. І як Бог скривається у всіх окремих створіннях своїх, так він також існує в великому творінні, яке називаємо світом. Жодне тіло не могло б існувати без душі, тобто, без Нього. Назва кожної речі тілесної є тільки окресленням сутності духовної, що знаходиться в ній. І так, наприклад, духовну сутність в їжі звемо хлібом, сутність духовну в шатах називаємо одягом, а сутність духовну, тобто душу в людині, називаємо людиною; тіло його, що звичайно називається людиною, є тільки шати, або тої душі покров.
/.../ Цадик є опорою світу, його центром, його душею і його життям. Інші люди є тільки тілом, що черпає свої соки, і додають життя, свої умови життя власне з цієї душі. Цадик є посередником між людьми і Богом, і навіть між Величчю Бога і самим Творцем. Люд повинен зв’язати себе з цадиками, щоб мати можливість отримати відповідну форму, підкорити матерію цій формі і наблизитись до Вічного.
/.../ Яким чином може людина зв’язати себе з цадиком? 3а допомогою віри. Людина повинна свято і наївно вірити в цадика і все виконувати, що він їй накаже.
/.../ І як люди зв’яжуть себе з цадиком через віру, так поєднується цадик з людьми, через любов до них. Його ставлення до людей є як ставлення матері до дітей своїх. А коли це обоюдне ставлення /віри і любові/ пов’яже цадика з людьми, а людей з цадиком, тоді може цадик багато зробити для людей і не тільки в цьому світі, але і в світі майбутньому. Тому, що “душа цадика іде через брами пекельні і підносить душі з собою пов’язані, які вже були віддані злу”.

ХРИСТИЯНСТВО
В хрестоматії представлено фрагменти історичних, філософських та релігійних творів, що стосуються ранньої історії християнства, особливостей віровчення та культу його різних напрямків – католицизму, православ’я, протестантизму.
Римські історики: Тацит, Іосиф Флавій у своїх історичних творах згадують про засновника християнства Ісуса, також про переслідування християн в часи імператора Нерона. Також наводяться фрагменти з Медіоланського едикту імператора Костянтина, який поклав край переслідуванням християн. На Нікейському соборі 325 р. н.е. були затверджені основні догмати християнства. В хрестоматії наводиться Нікейський символ віри.
Фрагменти з творів отців церкви – ранньохристиянських філософів, також православних богословів та католицьких теологів; діячів протестантизму, як Мартін Лютер та Жан Кальвін, характеризують особливості віровчення окремих напрямків християнства.
Іосиф Флавій про Ісуса

“XVIII-3.3. В цей час жив Ісус, людина мудра, коли взагалі можна назвати його людиною. Він творив незвичайні речі і був учителем людей, які з радістю приймали правду. За ним пішло багато євреїв, як і язичників. Він був Христом. А коли внаслідок доносу найвпливовіших у нас мужів Пілат засудив його на смерть на хресті, його давні послідовники не перестали в нього вірити. Тому що на третій день він знову показався їм як живий, так що про нього /Ісуса/ і багато інших дивних справ розповідали божі пророки. І з того часу, і до нашого дня, існує спільнота християн, які від нього отримали цю назву.
Іосиф Флавій
“Іудейські старожитності”

Тацит про християн в часи Нерона.
Книга XV.44. …Початок цій назві /християне/ дав Христос, який у часи панування імператора Тіберія був засуджений на смерть прокуратором Понтієм Пілатом, а частково придушений згубний забобон знову вибухнув не лише в Іудеї, звідки це зло походить, але також у столиці, куди все, що потворне чи ганебне, звідусіль напливає і чисельних знаходить прихильників. Арештовували найперш тих, хто цю віру публічно визнавав, потім на основі їх свідчень велику кількість інших і доведено їм не стільки злочин підпалення /Риму/ скільки зненависть до роду людського. А з смерті їх зроблено таке видовище, що обмотані шкірами диких звірів, гинули, розірвані псами, або прибиті на хресті /або призначені на загибель у полум’ї/ і, коли не вистачало дня, горіли, стаючи нічними факелами. Для цього видовища Нерон призначив свій парк і дав вистави в цирку, де, переодягнений на візника, змішався з натовпом або ставав на колісницю, хоча ці були винні і заслужили на найсуворіші кари, пробуджувалось до них співчуття, тому що не для користі держави, а для задоволення жорстокості отієї людини були страчені.
Тацит. Аннали

Юстин про євхаристію.
І ця їжа називається у нас Євхаристія, і ніхто в ній не приймає участь, лиш той, хто вірить у те, що вчимо, хто прийняв омовіння на прощення гріхів і на відродження, і хто живе, як наказав Христос. Не використовуємо цієї їжі як хліб або звичайний напій. І як за справою Слова Божого втілений наш Спаситель Ісус Христос набув і тіло, і кров для нашого спасіння, так само їжа, яка стала Євхаристією через молитву Його власного слова, оживлює через втілення кров і тіла наші. Ця їжа є, таке маємо вчення, тілом і кров’ю цього власне втіленого Ісуса, тому що Апостоли в написаних ними записках, що називаються Євангелієм повідали нам, що власне
Юстин. Апологія. II ст. н.е.

Медіоланський едикт 313 р.
Х.5. Коли щасливо Я, Костянтин Август, і Я, Ліциній Август, прибули до Медіолану і замислились над тим, що служить добру і користі держави, постановили між тим, що Нам з багатьох причин здається корисним для всіх, а власне перед всім іншим, дати розпорядження, що стосується почитання і боязні Божої, що значить визнати за християнами і всіма іншими право визнавати релігію, яку б бажали, щоб божественні і небесні істоти, які тільки є, були би ласкаві до Нас і всіх Наших підданих.
Крім того, наказуємо, щоб місця християн, в яких раніше вони звикли збиратись, а відносно яких, були інші, раніше видані розпорядження, наскільки виявиться, що хтось їх купив чи від нашого казначейства, чи від когось іншого, віддати тим християнам безкоштовно і без вимоги повернення ціни покупки негайно і недвозначно.
Євсебій. Історія Церкви

Тертулліан  про символ віри.

Ось правило, або символ, нашої віри. Ми сповідуємо його привселюдно. Ми віруємо, що існує єдиний Бог, творець світу, добутого з нічого Його Словом, народженим спершу усіх віків. Ми віруємо, що Слово це є Син Божий, який багато разів з’являвся патріархом під іменем Бога, який надихав пророків, який спустився за натхненням Бога Духа Святого у чрево Діви Марії, який втілився і був народжений нею; що Слово це – Господь наш Ісус Христос, який проповідував новий Закон і нове Обітування Царства Небесного. Ми віруємо що Ісус Христос повершив багато чудес, був розп’ятий, на третій день по своїй смерті воскрес і вознісся на небо, де посів місце одесную  Отця Свого. Що Він замість себе послав Духа Святого, щоб просвіщати Свою Церкву і керувати Нею. Що зрештою він прийде з великою славою дарувати своїм святим життя вічне і невимовне блаженство та судити злих людей на вогонь вічний, воскресивши тіла як наші, так і усіх інших людей”.
Тертулліан


НІКЕЙСЬКИЙ СИМВОЛ ВІРИ
(12 віросповідних формул, або догматів)
Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.
І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків. Світла від світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, не сотворенного, Єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.
Він для нас людей, і для нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.
І розп'ятий був за нас при Понтії Пілаті, і страждав, і був похований.
І воскрес на третій день, за Писанням.
І вознісся на небо, і сидить праворуч Отця.
І знову прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.
І в Духа Святого, Господа Животворящого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через пророків. (В єдину, Святу і Апостольську Церкву.
Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.
Чекаю воскресіння мертвих.
І життя будучого віку.
Амінь.
Подається за православним віровченням, так як він був сформульований на Нікейському та Константинопольському Вселенських Соборах. Католицька Церква сповідає восьмий член символу віри (про святого Духа) з додатком filio que ("І від Сина").

ПРАВОСЛАВ”Я

Св. Афанасий Великий
Церква ніколи не підкориться світу, ніколи не піде на компроміс з ним.  Звичайно, Господь ж сказав своїм учням на Таємній Вечері: “ Ви не від світу цього”. Якщо ми хочемо залишатись вірними  істинному християнству, ми повинні триматися цих слів – правдива Церква Христова  завжди була, є і завжди буде мандрівницею в цьому світі.  Відокремлена від нього, вона здатна передати Божественне вчення Господа непошкодженим, тому що ця відокремленість зберігає її незмінною, тобто подібною вічному і незмінному  Богу.


Митрополит Антоній Сурожський (Блум)
Я став віруючим, потому що зустрівсь с Богом, с Богом, а не з ритуалами, уставами, практикою,  з Богом через Євангеліє. Євангеліє я  в перший раз прочитав, щоб переконатись, що все це нісенітниця і брехня.
*            *        *
Щодо церковності, віра повинна зоставатись цілісною, але ми не повинні боятись мислити вільно і  так само вільно висловлюватись. Все це в свій час прийде в порядок; але якщо ми будемо просто весь час  повторювати те, що було сказане раніше, то все більше і більше людей буде просто відходити від віри / я зараз не скільки про Росію думаю, скільки взагалі про весь світ/; і не тому, що те, про що казали раніше, є невірним, а тому що – не та мова і не той підхід. Люди інші, час інший, мислиться по-іншому. І мені здається, що треба вкорінюватись в Бога і не боятись думати і відчувати вільно. “Вільно” не значить вільнодумство або зневага до минулого, але –Бог рабів не хоче. Я вас  більш не кличу  рабами, Я  кличу вас друзями… И мені  здається дуже важливим: що ми могли б думати і з  Ним ділитись.  Є дуже багато того, чим ми могли б ділитись з Ним в новому світі, в якому ми живемо. І це дуже добре і важливо - думати вільно, не намагаючись пристосовуватись".

Св. Ісаак Сирин.
Той, хто правильно іде шляхом духовним, починає бачити в собі все більш і більш гріхів, поки нарешті духовним зором побачить всього себе у гріху, у проказі душевній, відчує всім серцем, що він – бруд і нечистота, що він є негідним навіть  закликати ім’я Боже, і що тільки, як митар, не насмілюючись очі возвести вгору, з болем сердечним  закликає: Боже, будь милостив до мене грішного. Знаходячись довгий час в такому душевному стані, людина в свій час виходить з нього виправданою, як вийшов митар.
Коли ж людина вважає себе доброю, і окремі, навіть тяжкі гріхи – випадковими, в яких не скільки вона винна, а більш всякі зовнішні обставини або люди, чи біси, а вона мало винна – то ця постава є  хибною, це стан явної або скритої спокуси, від чого да вибавить нас всіх Господь.

КАТОЛИЦИЗМ

1. Церква римська є заснована самим Богом.
3.    2.Тільки єпископ римський може бути дійсно названим єпископом всезагальним.
4.    Тільки він може єпископів як  позбавляти сан, так і відновлювати у ньому.
5.    Легат його  головує над всіма єпископами на синоді, навіть коли є нижчий за саном, і може  видавати вирок позбавлення сану.
6.    Папа може позбавляти сану відсутніх.
7.     З тими,  на кого папою накладено прокляття, не можна знаходитись в одному домі.
8.    11. Є один єдиний титул (папа) на всьому світі.
12.Він може розпоряджатись володарями (а значить і імператорів позбавляти трону).
18.. Постанова його ніким не може бути заперечена, він сам може відмінити постанови всіх інших.
23.. Єпископ римський, якщо був канонічно вибраним, завдяки заслугам св. Петра, безсумнівно стає святим.
Папа римський Григорій VII

Церква є апостольська, ... в своїй сутності ідентична з Церквою Апостолів, в тому, що стосується вчення і таїнств. Але це, окрім всього, означає, що папа і єпископи є наступниками Апостолів навіть в матеріальному значенні цього слова: не було перерви в ланцюгу спадкоємності, що іде від Апостолів до сучасних єпископів. Повноваження, влада і керівництво єпископів передаються через висвячення. Початок свій взяли від Апостолів. Ті отримали її від Христа.
М. Малинський. Катехізис. 2002

Церква не може пропонувати модель. Реальні, справді дійові моделі можуть виникнути лише у контексті різних історичних ситуацій, завдяки зусиллям усіх відповідальних осіб, які вирішують конкретні проблеми у всіх їх соціальних, економічних, політичних і культурних аспектах, що переплітаються між собою. Таким  зусиллям Церква пропонує, як необхідний та ідеальний орієнтир, власне соціальне вчення, яке – як було сказано - визнає позитивні сторони ринку і підприємництва, де вказує, водночас, на необхідність їх спрямування на  спільне благо. Вона  визнає також законність зусиль трудящих, які наполягають на повній повазі  їх гідності і на активнішій участі і у житті підприємства, - так, щоби, працюючи разом  з іншими і під керівництвом інших, вони могли, в певному розумінні, працювати для себе, використовуючи свою розум і свободу.
Іван Павло ІІ. Енцикліка “Сотий рік”


ПРОТЕСТАНТИЗМ

Мартін Лютер.
Малий Катехізис.
Розділ УІ.
Таїнство  Святого Причастя.
Як голова сім’ї повинен якнайпростіше навчати цьому
таїнству тих, хто в його домі.

Що таке  Таїнство Святого Причастя?
Це правдиві тіло та кров Господа нашого, Ісуса Христа, у хлібові та вині, для того, щоб ми, християни, їх їли та пили, що запроваджено Самим Христом.
Де це написано?
Євангелісти Матвій, Марко, Лука та апостол Павло пишуть так:
“Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: ”Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас віддається. Це робить на спомин про  Мене”. По вечері, взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм ї і сказав: ”Пийте з неї всі; оця чаша - Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається на відпущення  гріхів. Це робить, коли тільки будете пити, на спомин про Мене!”
Яку користь приносить таке споживання?
Про це нам кажуть такі слова: ”Видається ї проливається за вас на відпущення гріхів.”
А саме, в таїнстві прощення гріхів, життя і спасіння даються нам через ті слова.
Бо де є прощення гріхів, там є також життя і спасіння.
Як може тілесне споживання творити такі великі діла?
Насправді, це не споживання їх творить, а слова, які тут стоять: ”Видається і проливається за вас на відпущення гріхів”.
Вищенаведені слова разом зі споживанням є головним в цьому таїнстві.
І той, хто вірить у ці слова, має те, про що вони кажуть і що вони проголошують, тобто відпущення гріхів.
Хто ж гідно приймає це таїнство?
Піст і тілесне приготування справді є гарним зовнішнім звичаєм; але той дійсно гідний і добре підготовлений, хто має віру в ці слова: ”Видається і проливається за вас на відпущення гріхів”.
Та той, хто не вірить цим словам чи сумнівається в них, є негідним і непідготовленим.
Тому що слова “За вас” вимагають лише віруючих сердець.

Жан Кальвін про подвійне приречення.
Хоча б не знаю як були поширенні обітниці спасіння, то, все ж, вони нічим не суперечать приреченню відкинутих засуджених , якби пам’ятали про їх наслідки. Знаємо, що лише тоді відчуваємо плідне діяння цих обітниць, коли їх приймаємо з вірою; коли віра втрачається, пропадає одночасно і заповідь спасіння. Якщо така є їх природа, подивимось зараз, чи узгоджується з собою те, що сказали, що Бог перед віками визначив, кого хоче оточити любов’ю, а на кого звернути гнів свій і що всім без різниці знаменує спасіння. Я особисто стверджую, що все чудово узгоджується. Даючи цю обітницю, нічого іншого Бог не прагне, як сповістити людям, що його милосердя є для всіх, які про нього просять і молять; а чинять це тільки ті, кого він обрав. А далі - обирає тих, кого визначив для спасіння. На це опирається певна і непорушна правдивість обітниць, так що не можна сказати, що є якась розбіжність між предвічним обранням Богом і тим, що  Він дає віруючим доводи  своєї милості. Але чому називає всіх? Для того, щоб совість людей богобоязних була спокійна, свідома, що нема різниці між грішниками, аби була віра, а безбожні щоб не скаржились, що не мають куди втікати перед неволею гріха, якщо внаслідок невдячності своєї відкинули притулок, який їм було дано. Значить, хоча в Євангелії дарується і одним, і іншим милосердя Боже, віра, чи освячення через Бога є тим, що відрізняє набожних від безбожних, щоб набожні відчували на собі дієвий вплив слова Євангелія, а безбожні жодної користі з того не мали. Також і освячення має за основу предвічне обрання Богом.


Символ віри церкви баптистів
Віримо, що святі Книги Старого і Нового Заповітів (39 + 27, разом 66) є натхненні Духом Святим, містять Одкровення Боже для людства і є єдиним джерелом повної відомості про Бога, містять також накази, як треба вірити і жити згідно цих істин /.../.
Віримо, що Бог уболіває над гріховністю людства і з цією метою визначив Сина Свого Єдинородного на жертву спокути /.../. Вірою в досконалу жертву Ісуса Христа досягаємо відпущення всіх наших гріхів та злочинів, є виправдані, отримуємо звільнення з влади смерті і маємо забезпечене вічне життя.
Віримо, що кожна людина може бути врятована, якщо щирою і слухняною вірою в Ісуса Христа отримує дар спасіння. Має здійснити це добровільно, без примусу /.../.
Віримо, що кожна людина може пережити духовне народження тоді, коли усвідомить свій грішний стан /свою гріховність/, прийме Ісуса Христа як особистого Спасителя, стане його власністю. Духовне народження по новому керує до живої надії і допомагає людині почати таке життя, в якому буде домінувати наука Ісуса Христа /.../.
Віримо, що є тільки одне хрещення – Хрещення Віри, встановлене Ісусом Христом в моменті відходу з землі в Великому Наказі: "Тож ідіть і навчить всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа ..." (Мтф. 28:19). Свідомому хрещенню передує віра в Ісуса Христа, покора Богу, визнання своєї гріховності /.../.
Віримо, що від хрещення людина розпочинає час освячення свого життя, який буде продовжуватись до кінця земного життя. Метою освячення свого життя є повне перетворення в образ Ісуса Христа через: Слово Боже, молитву і спільноту святих.
Віримо, що Таємну Вечерю /Євхаристію/ встановив Ісус Христос для своєї Спільноти, для того, щоб Його учні-діти, ламаючи і споживаючи хліб і випиваючи із келиха вино, згадували страждання Ісуса /.../. Приймають в ній участь виключно ті, хто прийняв хрест віри і стали Божою Власністю.
Віримо, що до громади можуть належать лише люди віруючи; ті, хто прийняв хрест віри, складають Тіло Ісуса Христа /.../. Особи ті об’єднуються в громади з метою піклування про зростання духовне, допомоги в часі освячення і поширення Царства Божого на Землі /.../.
Віримо, що Ісус Христос є Глава Громади і Церкви /.../. Громада або Церква не може мати жодного іншого видимого глави на землі. Громада обирає працівників, приймає нових членів в разі гріху нагадує і виключає /.../.
З цим пов’язана проблема Марії, матері Ісуса Христа /.../. Не тільки визнаємо Марію, але, більш, шануємо її, але не віддаємо їй такої шани, як Ісусу Христу. Біблія мовчить на тему культу Марії, її посередництва в справі спасіння чи совідпущення /.../.
Віримо, що Бог встановив один день відпочинку. Цей день присвячуємо відпочинку і повністю Богу. День Господень має бути використано на примноження знайомства Бога, Біблії, праці на полі місійному. В цей день відбуваються служби, спільноти святих /.../.
Текст є сучасним символом віри баптизму.

ІСЛАМ
Свята книга ісламу – Коран (ар.-читання). Складається він з одкровень, на які посилався Мухаммед. Для мусульман Коран є словом Аллаха, переданого через архангела Джебраїла Мухаммеду, копія Корану, який знаходиться  в небі. Божественне послання в усній формі передавалось пророку. Після смерті пророка текст Корану був записаний. Остаточний текст Корану був утверджений в 933 р. Написаний на арабській мові. Складається з 114 сур /глав/, написаних римованою прозою. Кожна сура складається з окремих віршів – аятів.
Коран – найвищий авторитет для мусульман в питаннях віровчення, культу і права.
В VII-IX ст. була записана Сунна – збірник хадисів – коротких оповідань про вчинки, вислови Мухаммеда та його найближчих сподвижників. У першій частині кожного хадиса вказується ланцюг свідків, що передавали його з уст в уста до моменту запису, в другій частині – власне зміст хадису. Сунна – це священний переказ ісламу. Сунна також є основою мусульманського права – шариата. Найбільш відомим збірником хадисів є «Аль-Сахіх» («Достовірний збірник) Абу Абдаллаха ал-Бухарі (пом.у 870 р.) Він складається з 7563 хадисів. Шиїти, поряд з Сунною, мають власний священний переказ – ахбар, який включає вислови імама Алі та  інших імамів. В хрестоматії наведені деякі хадиси, які входять в ахбар, за книгою «Букет з саду висловів Пророка та його домочадців», складений  аятоллою алляма муджахед аль-хаджж сейід Камаль Факих Імані.
***
аятолла- вищий духовний наставник в шиїзмі.

Коран.
.Сура 2.
То не благочестя, звертати обличчя
на схід і на захід.
Але дійсно побожним є той:
хто вірить у Бога і у День Останній;
в янголів, в Книгу і в пророків,
і той, хто віддає майно – хоч прив’язаний до нього -
Близьким родичам, сиротам і бідним,
мандрівникам і жебракам,
і на викуп невільників;
і той, хто здійснює молитву,
і той, хто дає милостиню,
і ті, хто виконують свої зобов’язання, коли взяли їх на себе;
І ті, хто терплячі у нещастях та злигоднях
і в час небезпеки.
Ось ті, хто є щирі у вірі.
Вони є дійсно богобоязливі!
. Сура 4.

“О люди Книги! Не виходьте за межи в своїй релігії
О народе Книги! Не виходь за межи у своїй релігії
І не кажи про Бота нічого, крім правди!
Месія, Ісус, син Марії, є тільки посланцем Бога;
І Його Словом, яке склав Марії;
І Духом, що походить від Нього
Вірте ж у Бога і його посланців і не кажіть “Три!”
Припинить! Так буде краще для вас!
Бог–Аллах – це тільки один Бог!

Сура 33
Ми запропонували Небесам, Землі
і гірським Велетням
Вступити з Нами в Завіт про Віру
Вони зобов'язувати себе Завітом відмовилися –
Страшилися на себе його прийняти,
Охоплені жахом великим,
Що сил не вистачить дотриматися його.
Але Людина Завітом цим зобов'язалась...


Сунна.
Хадис 9

За свідченням Абу Хурейда (да буде Аллах милостивий до нього!), що передав нам слова Посланника Аллаха (да буде на ньому благословення і світ Аллаха!):
Першим з його діянь, за яке слуга Аллаха буде тримати відповідь у День Воскресіння (на Суд), – його (відношення) до молитов. Якщо вони діялися в зазначеному порядку, то він процвітає і дістане прибуток; якщо ж вони неповноцінні, то він потерпить провал і понесе збиток. Якщо в його ритуальних молитвах буде щось невірне, Господь (да буде Він славний і піднесений!) скаже: «Подивимося, чи є в Мого слуги які-небудь додаткові молитви, у яких буде наявна завершальна частина того, чого не вистачало в його ритуальних молитвах». І потім про інші його діяння буде судити подібним же чином.
Ат-Тирмизи, Абу Дауд і Ан-Нас'аи

Хадис 21
За свідченням Абу Хурейда (да буде Аллах милостивий до нього!), що передав нам слова Посланника Аллаха (так буде на ньому благословення і світ Аллаха!) про те, що Всевишній Аллах сказав:
Є три категорії людей, чиїм Обвинувачем Я буду в День Воскресіння (на Суді): ті, хто заприсягся Моїм ім'ям і порушив цю клятву; той, хто (зробив вільну людину рабом), продав його і витратив виторг; і той, хто найняв собі працівника, цілком використовував його робочу силу і не заплатив йому за його працю.

Хадис 17.
Муйаз Ібн Джабал сказав: “Спитав раз Пророка: “Який аспект віри є найважливішим?” Пророк відповів: “Повинен любити людей з любові до Бога і використовувати уста свої для розмови про Бога”. – “А що ще?” – спитав далі. Пророк відповів: “Повинен бажати, щоб інші люди мали все те, що ти бажаєш для себе, замість цього не бажали того, чого ти собі не бажаєш”.

Хадис  24.

Абу Хурайра повідомляє: Один Бедуїн звернувся до Пророка: “Дай мені приклад, яким чином досягти неба?” Він йому відповів: “Виконуй свої обов’язки, молись, плати закят /милостиню/, постись у місяць рамазан”. Бедуїн тоді сказав: “Життя моє в в руці Бога”.

АХБАР


Посланник Аллаха (ДБАР) виявив бажання сказати: "Я, імовірно, незабаром буду покликаний і відгукнуся. І тоді я залишу після себе дві речі найвагоміші: Книгу Аллаха (тобто Коран), що є ниткою, простягненою між небом і землею, і моїх домочадців, Ахл аль-бейт. Аллах же Всемилостивий і Всезнаючий дав мені знати, що ці дві речі завжди будуть нерозлучні один з одним доти, поки не стануть переді мною у вод Хауз аль-Каусар (Ріка достатку). Так зберігайте ж те, що залишиться вам після мене". В іншому хадисі говориться: "Слідуючи цим двом речам, ви ніколи не зіб'єтеся з шляху".
Цей хадис був розказаний більш ніж двадцятьма сподвижниками Пророка (ДБАР), а також 185 передавачами, чиї імена перераховуються в Сахих слинимо, т. 2, стор. 238, у Муснад Ахмед ібн Ханбал, т. 5, стор. 181, 182 й у Сахих-и Гальмуй, т. 2, стор. 220, а також в інших джерелах як одного, так й інших напрямів, назви яких можна знайти в Нафахат аль-азхар фи хуласат 'абакат аль-анвар, т. 1, стор. 199 - 210.
Так  чи є у світі честь більше висока, чим мати для себе як приклад, учителя й наставника Коран, Посланника Аллаха (ДБАР) і Ахл аль-бейт (ДБМ).
От чому ми з найбільшою щирістю й
відданістю говоримо:
Ми пишаємося тим, що є послідовниками релігії, заснованої з волі Аллаха Його Посланником (ДБАР) і Володарем правовірних Алі ібн Аби Талібом, рабом Господнім, котрий був сам звільнений від всіх оковів й якому, у свою чергу, було дане призначення звільнити людство від усілякого рабства (щоб людина залишалася лише рабом Аллаха).
Ми пишаємося тим, що наш непогрішний Імами (Алі ібн Абі Таліб (ДБМ) був автором трактату Нахдж аль-балага, що є найбільшим, після Корана, підручником духовного й матеріального життя, найвищим маніфестом звільнення людства, релігійні й політичні постулати якого безцінні для справи свободи.
Ми пишаємося тим, що молитви, які називають Кораном вознесіння, виходять від наших непогрішних Імамів.
* * *
61- У книзі ‘Ікмал ад-дін’ наводиться переказ у передачі Джабера аль-Джуфи, джерелом якого є Джабер ібн Абдалла. Відповідно до цього переказу, останній розповідає: "Я сказав: ‘О Посланець Аллаха, ми знаємо Аллаха і Його Пророка, а хто такі ‘спадкоємці’ (улю аль-амр), ті, чиє слухняність волею Аллаха порівнянно із твоєю власною слухняністю?’ На що Посланник (ДБАР) відповів: ‘О Джабер! Це – мої спадкоємці, імами мусульман. Перший з них – Алі ібн Аби Таліб, за ним ідуть (імам) Хасан й (імам) Хусейн, потім Алі ібн аль-Хусейн, Мухаммед ібн Алі, що значиться в Торі як Бакір й  про якого  ти ще  довідаєшся. Якщо тобі доведеться з ним зустрітися, передай йому від мене привіт. Слідом за ними йдуть Садик -Джафар ібн Мухаммед, Муса ібн Джафар, Алі ібн Муса, Мухаммед ібн Алі, Алі ібн Мухаммед, Хасан ібн Алі, а затемь аль-Каім – той, чиє перше й друге імена збігаються з моїми, хто є свідченням мудрості Аллаха на землі й продовженням Його серед рабів Господніх: син аль-Хасана ібн Алі (аль-'аскарі), той, із чиєю допомогою Аллах Всевишній розкриває мир на Заході й на Сході, хто буде  прихованим від своїх соратників і прихильників і чий статус імама зможе підтвердити лише слово того, чиє серце Аллах випробував вірою.
Хадис 115.
115- Володар правовірних імам Алі (ДБМ) сказала: “Людина науки винагороджується більше, ніж пост, що дотримує, що творить нічну молитву й бореться в ім'я Аллаха. Коли вмирає вчений, після нього в ісламі залишається пролом, заповнити яку може лише нею гідний учень”.
Бихар аль-анвар, т. 2, стор. 43.


ПРИМІТКИ.
Добірка текстів “Хрестоматії” та переклади на українську мову з іншомовних джерел здійснені Матюхіною О.А.  з видань :

1.. Бгагавад-Гіта як вона є.  -Бхактіведанта Бук Траст, 1990.
2. Біблія. – Київ. :Вид “Нове життя. Кемпус крусейд Фор Крайст.”, 1992.
3.Букет из сада речений пророка и его домочадцев. Составитель:айятолла алляма аль-хаджжж сейид Камиль Факих Имани.-Исфахан, изд.Амир аль-Мо минин Али Лайбрери.1999
4.Енцикліка ”Сотий рік” /Церква і соціальні проблеми./ - Львів.: Просвіта,1993.
5.Кейлер Едвард. Основи християнської віри.- Мінськ.: ПИКОРП, 1997
7.Конституційне  законодавство України : Законодавчі акти. Коментар. Офіційне тлумачення. // Авт.-упоряд. С.В. Линецький, М.І. Мельник, А.М. Решелюк – К.:Атіка -2000
8. Коран // пер. И.Ю. Крачковського.- М.: Наука-1990
9.Кун Н.Е  Легенди і міфи Стародавньої Греції. - Тернопіль,: АТ ”Тармекс”, 1993
10.Мифы Древней Индии. - Москва.: Гл. ред вост. литературы, 1975.
11 Ратна – авали – раджа – парикартха.  //Андросов В.П. Нагарджуна и его учение.- Москва:. Наука, 1996
12.Religie Wschodu I Zachodu. Wybor tekstow zrodlowych Pod red. Kazimierza Banka.- Warszawa: Wyd. Szkolne I pedagogiczne,  1991.