Філософія. Лекція 15. Суспільне виробництво як спосіб буття людини у культурі PDF Друк

Філософія. Лекція 15. СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО ЯК СПОСІБ БУТТЯ ЛЮДИНИ В КУЛЬТУРІ.

Поняття культури у філософії. Культура як символічний світ людського буття:

Матеріальна культура та її структура:

Духовна культура та її структура:

Поняття культури у філософії. Культура як символічний світ людського буття:

Приступаючи до вивчення першого питання, студентам слід звернути особливу увагу на зміст поняття культура. Існує більш як півтисячі визначень цього складного утворення. Першим цей термін запровадив у філософію Цицерон, в значенні "мистецтво вдосконалення своєї душі, розуму " протиставивши його терміну "натура" - тобто природа. Зараз у філософії існують різні підходи до розуміння культури. Релігійно-ідеалістична філософія акцентує увагу на духовному аспекті культури, визначає її як вираження прагнення людини добудувати своє природне та соціальне буття до рівня духовності. Лише за допомогою культури розкриваються найкращі якості людини, досягається її гармонія з оточуючим світом, реалізується її вище призначення. Матеріалістична філософія розглядає як домінуючий виділяє діяльнісний аспект культури, її орієнтованість на людину, яка виступає її творцем і споживачем. Спільним у всіх підходів до розуміння культури є підкреслення того, що світ культури створений людиною, природа входить в нього як перетворена людиною. Г.Гегель особливо підкреслив, що "культура - це створена людиною "друга природа".

Можна сказати, що в культурі конституюється світ, який складає безпосередню дійсність буття людини, і тільки через входження в нього людина стає людиною – творцем культури, суспільства, себе, на основі засвоєння надбань уже створеної людством культури. Людина є суб’єктом і об’єктом культури. Культура орієнтує людину в світі, включає її в світ суспільства, людства, регулює відносини в суспільстві, визначає систему цінностей У широкому значенні під культурою ми розуміємо всі основні сфери людського буття - виробництво матеріальних благ; духовну культуру в її розмаїтті та складності, включаючи міфологію, релігію, науку, мистецтво; різні форми стосунків у суспільстві від особистісних до політичних.

Але культура не тотожна суспільству. Культура перебуває у діалектичній взаємодії з суспільством. Вона функціонує за своїми законами і в той же час підлягає дії суспільних законів. Структурні складові суспільства впливають на зміст і форми культурного процесу і в той же час культура вносить відповідні корективи у розвиток суспільства, відображає стан його морального здоров’я, рівень економічних та політичних свобод, характеризує його духовний потенціал. На стан культури впливають спосіб виробництва, політична система суспільства, становище індивіда в суспільстві.

Культура є системою, яка має складну структуру. Якщо розглядати культуру як визначену людську діяльність, то можна виділити в ній матеріальну і духовну культуру, що взаємодіють у процесі реалізації людини як суспільної істоти і неповторної індивідуальності. Якщо ж розглядати культуру з точки зору її носія, то можна виділити світову культуру, яка складається з етнічних та національних культур. Світова і національні культури є синтезом, результатом складної взаємодії культур класів, інших соціальних груп певного суспільства, родин, окремих людей.

Як культури не існує без людини, суспільства, так і не існує людини, суспільства без культури. Культура є власне людським способом “включення” в універсум. Діяльність людини базується на обміні речовинами й енергією з природою. Яка ж специфіка "вписанності" людини у світ ? Специфікою "феномену людини" є формування та відтворення особливих форм життєдіяльності, матеріальної і духовної культури, форм спілкування. Суспільство створює "другу природу", перетворюючи не лише навколишній, але й свій внутрішній світ.

Специфікою буття людини у світі є практична діяльність. Тобто людині притаманний діяльнісно – творчий характер ставлення до дійсності. Діяльність здійснюється в соціумі, в кооперації з іншими людьми. Вона передбачає спілкування, поєднання зусиль людей. Діалог забезпечує можливість вироблення більш оптимальних плідних засад спілкування між людьми.

Практика включає наступні відносини:

а) суб’єкт – об’єктні (людина ‑ природа);

б) суб’єкт – суб’єктні (взаємодія людей у цьому процесі);

в) самозміну (людина змінює себе через діяльність в світі і спілкування).

У процесі практики відбувається:

1) реальне перетворення об’єктів дійсності;

2) спілкування в процесі і з приводу цієї перетворюючої діяльності ;

3) виробляються сукупності норм і цінностей, що забезпечують цілеспрямований характер діяльності.

Усі сфери суспільного життя – це сфери культури, а ккультура є символічним світом, створеним людиною. Йдеться не про одного індивіда, а про спів-буття людей, які в процесі співіснування (тобто вступають в різні суспільні відносини) вибудовують світ свого буття. Це вже не природний, а позаприродний світ, в основі якого лежить формування певних символов \ символ у перекладі з грецької мови - розпізнавальна ознака / Символи пронизують усі форми культури, зокрема:

1) у стародавніх греків символ - це умовний речовий розпізнавальний знак для членів певної соціальної групи;

2) в літературі символ - це художній образ, який втілює деяку ідею;

3) в науці символ - це умовне позначення якоїсь величини (наприклад в математиці, фізиці) буквами грецького та латинського алфавіту;

4) в мистецтві символ - це універсальна естетична категорія, яка розкривається через співставлення із суміжними категоріями такими як художній образ або алегорія (вираз абстрактного поняття при допомозі конкретного образу, наприклад, жінка з зав’язаними очима, з вагою в руці - алегорія правосуддя) І.В. Гете писав, що "в символі через окреме представляють загальне - не як сон, не як тінь, але як живе миттєве одкровення того, що є невиразимим ." / цит. за: Керлот Х.С. Словарь символов.- М.:REFL-book, 1994.- С.32)

4/ в релігії символ - це знак для позначення, вираження трансцендентного, священного через чуттєве ( наприклад, лотос є символом вищої досконалості в буддизмі, хрест у християнстві - це символ жертовної любові, позбавлення від гріхів.)

Символи виступають як умовні знаки для позначення загальних ідей. Символ є полісемантичним. Причому кількість значень у нього - необмежена. А отже, культура як світ символів теж є необмеженою. Матеріальна культура, теж має символічне забарвлення (символи в трудовій діяльності: покладання цілі, накреслення шляхів її досягнення, самі результати, не кажучи вже про винагороду). Гроші - це теж символ обміну товарів. Символи заміщають реальні речі, які є недоступними, або ж якими користуватися незручно. Наприклад, паперові гроші, платіжні картки заміщують золото. Матеріальні символи, як і духовні, мають ідеальний характер, бо формуються у людській свідомості. Символи пронизують всі сфери людського буття: матеріальне життя, політику, право, мораль, мистецтво, релігію, побут.. Народні традиції, звичаї, обряди теж мають символічний характер.

Культура має історичний характер, який виявляється і в зміні значень символів. Одні і ті ж символи стають носіями нових значень. Так відбувається розширення семантичного поля – окрім того, що з»являються нові символи. Особливе значення у розвитку людської | цивілізації відіграє мова, яка теж є системою символів.

Наприклад, коли у певній країні змінюється тип державної влади, то змінюються її символи – гімн, прапор, герб тощо. Це можна простежувати на символіці будь-якої країни ( в тому числі й України)л

Матеріальна культура та її структура:

При розгляді другого питання студентам слід ґрунтовно засвоїти сутність матеріальної культури. Треба звернути особливу увагу на поняття і структуру способу виробництва, діалектику продуктивних сил і виробничих відносин.

У функціонуванні та розвитку суспільства важливу роль відіграють різні фактори: природно-географічні, економічні, .духовні. Філософи у різні часи ставили на перше місце один з них: географічні фактори - Ібн-Хальдун, Ш.Монтеск"є, І. Гердер; духовні фактори /розвиток Абсолютної Ідеї, мораль, право, політику, релігію/ - Платон, Г. Гегель та інші представники ідеалістичної філософії. Діалектико- матеріалістичний підхід ґрунтується на тому, що в основі розвитку суспільства лежить матеріальне життя, а в основі матеріального життя - той чи інший спосіб виробництва матеріальних благ ( К Маркс, Ф. Енгельс).

Джерелом та середовищем життєдіяльності людини, суспільства є природа. Саме в природі людина усвідомлює та намагається реалізувати свої цілі в усій їх різноманітності. Відношення людини й суспільства до природи складають систему. Вже у Стародавньому Світі сформувалось два типи ставлення до природи – екофільного (природозберігаючого) та екофобного ( природо руйнівного), які представлені в суспільній свідомості в наш час. В одні періоди переважає перша тенденція, в інші – друга. Екофобне ставлення людини і суспільства до природи особливо посилилось в ХІХ-ХХ ст., у той же час у масовій свідомості поширюється розуміння нерозривного зв'язку людини й суспільства з природою. Суспільство складає відкриту систему, яка не може існувати без обміну з оточуючим середовищем: речовиною, енергією, інформацією. Цей обмін здійснюється в процесі праці. К. Маркс відзначав, що "без неї не був би можливим обмін між людиною й природою, тобто не було б можливе саме людське життя."

Один історичний період розвитку суспільства визначається не тільки тим, що люди виробляють, але й тим, як вони виробляють матеріальні блага. Отже, вони відрізняються способом виробництва. Людина перш за все забезпечує своє фізичне відтворення, задоволення базових матеріальних потреб у їжі, житлі, безпеці, тощо. "Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі" – писав К. Маркс. Власне у способі виробництва відтворюються матеріальні умови буття людей, причому це відбувається тільки через працю, яка завжди має колективний характер. Праця – це процес обміну речовини між природою і суспільством, який людина контролює своєю цілеспрямованою діяльністю. Крім самого процесу праці, вона включає предмет праці(сировина, земля), результат праці. Праця створила людину і в суспільному виробництві в цілому відбувається історично зумовлене відтворення людини як суспільної істоти. Визначальним у суспільному виробництві є матеріальне виробництво, в якому відтворюються матеріальні умови життя людей. А основою матеріального виробництва є той чи інший спосіб виробництва, який має дві сторони: продуктивні сили і виробничі відносини. Провідну роль у цій системі відіграють продуктивні сили. Головний елемент продуктивних сил - люди як суб’єкт праці, діяльність яких спрямована на предмет праці . Продуктивні сили включають в себе речові ( сировина, матеріали, знаряддя праці) та суб’єктивні ( люди як виробники) фактори. На предмет праці людина діє засобами праці - знаряддями праці. Предмет праці і знаряддя праці складають засоби виробництва. Але без людини вони мертві, їх застосувати, привести в дію може тільки така людина, яка має певні трудові навички, вміння. Обов'язковою складовою продуктивних сил є технології (методи застосування засобів виробництва). Головним покажчиком рівня розвитку продуктивних сил є рівень продуктивності праці. Чим вищий рівень продуктивності праці, тим більше одиниць продукції виробляє людина за одиницю часу. Значить, тим швидше вона може виробити необхідне для задоволення матеріальних потреб і вивільнити для саморозвитку, творчості пізнання. А вивільнений час людей, спрямований на самореалізацію їх сутнісних сил є головним багатством суспільства в цілому.

Виробництво є процесом колективним. Відносини, зв’язки, що складаються між людьми в процесі виробництва, носять назву виробничих відносин, Вони включають:

- економічні (або відносини власності на засоби виробництва) Ця власність може бути: приватною, колективною, державною;

- відносини, що складаються в процесі обміну, розподілу, споживання матеріальних благ;

- відносини між керівництвом та підлеглими;

- відносини між різними галузями виробництва тощо.

Провідну роль у цій системі відносин займають економічні відносини, тобто відносини власності на засоби виробництва: знаряддя праці, засоби праці і продукти праці. Виробничі відносини - це відносини між людьми з приводу виробництва: вони складають економічний базис суспільства.

Найбільш рухомим, провідним елементом є продуктивні сили, а більш консервативним - виробничі відносини. Прогрес техніки, вдосконалення знарядь праці, розвиток умінь, потреб людей, поглиблення спеціалізації - все це є могутніми двигунами змін і розвитку продуктивних сил. К. Маркс показав, що зміни в продуктивних силах (згідно з законами діалектики) викликають відповідні зміни у виробничих відносинах. Основний закон матеріального виробництва – закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Вище відмічалося, що провідну роль у виробничих відносинах відіграють економічні, тобто відносини власності, які консервуються державою, правом, звичаями, традиціями і мають високу тенденцію до самозбереження. Тому на певному етапі розвитку суспільства виробничі відносини починають гальмувати сковувати розвиток продуктивних сил. І тоді наступає криза, яка знаходить своє вирішення або через реформи, які змінюють виробничі відносини /еволюційний шлях /, або через соціальну революцію, яка змітає старі виробничі відносини, даючи можливість утвердитись новим, які відповідають рівню розвитку продуктивних сил. При цьому старі виробничі відносини не зникають безслідно, а виступають основою для розвитку нових. Так, у рабовласницькому, феодальному, капіталістичному способах виробництва залишається приватна власність на засоби виробництва, змінюються тільки її форми, і зростає особиста свобода людини (виробника).

Важливим элементом продуктивных сил є техніка /від грецького „техне” – вміння, майстерність./ Цей термін охоплює як засоби праці, так і методи їх застосування, сукупність способов діяльності, що використовуються в матеріальному виробництві. У процесі розвитку техніки людина передає поступово все більше своїх технологічних функцій технічним засобам. Технічний розвиток іде в напрямку звільнення людини від важкої фізичної праці , інтелектуалізації матеріального виробництва, росту продуктивності праці. Технічний розвиток впливає і на соціальну сферу життя суспільства, політику, духовну культуру. Він створює умови для реалізації сутнісних сил людини, тобто є прогресивним.

В розвитку техніки виділяють такі важливі етапи, як:

1) неолітична революція УІІІ тис. до н.е., що виразилась в переході від збирання, рибальства до виробництва ( землеробство, скотарство) Вона створила умови для спеціалізації, відокремлення розумової праці від фізичної.

2) промислова революція другої половини ХУІІ- початку ХІХ ст.. у Європі, яка виразилася у виникненні і запроваджені у виробництво машин. Почали розвиватися природничі, а згодом технічні науки. В контексті промислової революції сформувалася сучасна наука, що грунтується на експериментах, точних вимірюваннях. Тривалий час наука розвивалась під впливом техніки, теоретично осмислюючи її результати. Відбулося органічне поєднання науки і техніки, що стало поштовхом до науково-технічного прогресу ( тобто поступального розвитку науки, техніки та виробництва).

3) науково – технічна революція. Науково-технічний прогрес часом переривається науково-технічними революціями, тобто швидкими кардинальними змінами в науці, техніці й виробництві. Сучасна НТР , що почалась з 40-х років ХХ ст., є принципово новим етапом у розвитку продуктивних сил, що характеризується:

- перетворенням науки у безпосередню продуктивну силу, одну з рушійних сил розвитку суспільства;

- автоматизацією виробництва, контролю й управління ним;

- використання нових видів енергії, зокрема атомної, ядерної;

- інформатизацією виробничих процесів;

- створенням і розвитком біотехнологій;

- зміною соціальної сфери;

- зміною способу буття людей.

Сучасна НТР привела до змін у всіх сферах життя суспільства – від матеріального виробництва до духовної культури а з другої половини ХХ ст.. розпочався процес кібернетизації, комп’ютеризації, інформатизації суспільства. Саме тому сучасне суспільство називають постіндустріальним або інформаційним. Д. Белл, який увів цей термін, вважає, що центральне положення в такому суспільстві займає теоретичне знання як вісь, довкола якої організуються:

- нова техніка і технологія ;

- економічне зростання;

- розшарування суспільства.

Основою теоретичних знань вважається наука інформатика, яка лежить в основі нової комп’ютерної техніки і комп'ютерних технологій, що пронизують економіку, політику, мистецтво. А розповсюдження інформації, її переробка, зберігання, захист стають найважливішими елементами суспільного життя. Навіть різноманітні послуги надаються через всесвітню мережу Інтернет. Саме революція в інформатиці комп'ютерній техніці, -стверджує Д. Белл,- рухає суспільство вперед. Інший дослідник, А. Тоффлер вважає, що в інформаційному суспільстві утворюються: 1) новий стиль роботи; 2)новий тип сім’ї; 3) взагалі новий стиль життя; 4)політичні і економічні стосунки. Відбуваються докорінні зміни у свідомості людей, змінюються цінності у їхньому житті: сидячі тривалий час біля комп’ютера, вони отримують можливість спілкуватися з багатьма людьми, швидко отримувати інформацію з різних галузей суспільного життя і з різних куточків земної кулі.

У такому суспільстві, на думку А.Тоффлера, провідну роль відіграють: така частина матеріального виробництва, як сфера послуг, у якій зайнято біля 70% трудівників; наука й освіта. Він вважає, що корпорації повинні місцем поступитися університетам, а бізнесмени - вченим. Найновіші розробки в галузі медицини, особливо в генній інженерії, мають кардинально змінити якість життя.

Разом з тим, лавиноподібне накопичення інформації й неможливість її швидкої обробки породжують нові типи суперечностей інформаційного суспільства. Все більш актуальним стає вислів: „Хто володіє інформацією, той володіє світом ”. Іншим негативним наслідком інформатизації є розповсюдження неправдивої інформації, виникає так звана "інформаційна війна". Ж. Ліотар назвав цю епоху постмодерном. В її основі лежить отримання, обробка, розповсюдження та зберігання інформації на основі електронно-обчислювальної техніки. Головною цінністю інформаційного суспільства, на його переконання, є знання.

Духовна культура та її структура.

Приступаючи до вивчення третього питання, студентам потрібно зосередити увагу на специфіці духовного виробництва та духовної культури. Сукупність духовних відносин, ідей, поглядів, теорій, звичаїв, традицій, образів, почуттів, смаків, переживань, настроїв складає специфічну сферу духовного життя суспільства. Її характеризують наступні поняття: духовні цінності, духовне виробництво, духовні відносини, .духовна культура.

При розгляді попередніх питань теми відмічалось, що культуру можна умовно поділити на матеріальну і духовну Кожен із цих видів культури має свої специфічні відносини. Духовні відносини – це відносини, в які вступають люди з приводу духовних цінностей ( ідей, наукових теорій, традицій, звичаїв, релігійних вірувань, витворів мистецтва, моральних норм і т.д.) Вони присутні у всіх сферах суспільного життя, але перш за все стосуються процесів виробництва і споживання духовних цінностей. Духовні цінності повинні задовольняти духовні потреби та інтереси особистості. Процес виробництва духовних цінностей ( духовне виробництво) суттєво відрізняється від виробництва матеріальних цінностей, які задовольняють матеріальні потреби людей у їжі, житлі, одязі, засобах пересування, передачі інформації тощо.

І матеріальне, й духовне виробництво спрямовані на перетворення світу і самої людини. Їх метою їх є реалізація сутнісних сил людини як суб’єкта соціального буття. Поняття "духовне виробництво" запроваджено у соціальну філософію К. Марксом для визначення складової суспільного виробництва - виробництва ідей, знань, художніх цінностей. Він виділив складний зв’язок між матеріальним і духовним виробництвом, показав їх діалектичну єдність, і в той же час відносну самостійність.

Матеріальне виробництво створює засоби для духовного виробництва. Наприклад, паперово- целюлозна промисловість виробляє папір для написання і друкування книжок; фабрики музичних інструментів створюють засоби для виробництва музики тощо. Але існують суттєві відмінності між духовним та матеріальним виробництвом. Зокрема:

1) якщо в матеріальному виробництві можуть брати участь усі працездатні люди, то .духовним виробництвом займаються талановиті, спеціально підготовлені люди: вчені, композитори , художники , письменники, священики, тощо.

Але разом з тим усі всі люди споживають духовні цінності, вступаючи у духовні відносини.

2) якщо результатом матеріального виробництва є конкретні речі, то результатом духовного виробництва є формування абстрактних образів і абстрактних понять ( наприклад, у наукових, філософських, релігійних текстах, картинах, театральних виставах, мелодіях і т.д.)

Слід відмітити, що багато результатів духовного виробництва тривалий час залишаються не освоєними суспільством через відставання, наприклад, матеріального виробництва. Так, багато ідей Леонардо да Вінчі було реалізовано лише через 400 років після його смерті – раніше не було відповідних матеріальних умов (засобів праці, сировини) для цього. Реалізація наукових, політичних і інших ідей сприяє розвитку матеріального виробництва, Яке, в свою чергу, стимулює виробництво нових ідей, гіпотез, теорій тощо. Важливим аспектом духовного виробництва є спадковість – лише через освоєння наявної духовної спадщини нові покоління отримують поштовх до творчості.

Результатом духовного виробництва і духовних відносин є духовна культура.

Духовна культура - це з одного боку, процес виробництва, споживання, накопичення і розповсюдження .духовний цінностей, а з іншого - це результат, міра досягнутого суспільством у його духовному становленні. У цьому зв’язку виділяють духовну культуру певного історичного періоду (Античності, Середньовіччя, Відродження тощо), духовну культуру певного народу ( українська культура, німецька культура, культура народу майя тощо). Це різноякісні феномени. Їх не можна порівнювати за кількісними показниками. Наприклад, некоректно оцінювати культуру одного історичного періоду як нижчий чи вищий стосовно іншого періоду. І так само не можна говорити , що культура якогось народу більш чи менш розвинена, ніж культура іншого народу. Усі вони є елементами цілісної системи духовної культури суспільства, які взаємодіють, взаємозбагачуючись.

На сучасному етапі розвитку цивілізації як загальнопланетарного явища, відбувається зміщення акцентів у розумінні культури. Ще у XIX ст. виникли тенденції, які в комплексі породили явища антикультури. Зокрема, в сучасному суспільстві виробляються такі речі, які не служать прогресу суспільства. Хоча це речі, які виготовлені руками і розумом людей, їх не можна віднести до предметів культури (наприклад, зброя масового знищення, газові камери у таборах смерті і інші). Ці явища належать сучасній цивілізації ( в широкому значенні слова) але вони не є культурними.

Іншим феноменом сучасного суспільства є так звана „масова культура”. З одного боку, зростання рівня освіченості населення, демократизація сприяли доступу широких верств населення до надбань культури. З другого – засоби масової інформації не скільки забезпечують доступ до надбань світової культури, скільки уніфікують, стандартизують усереднюють, спрощують, замінюють її ерзац – культурою, яка задовольняє самі примітивні смаки, потреби, а, отже, знижують цінність духовної культури. Людям нав’язуються стереотипи мислення, поведінки, які перетворюють їх на політично пасивних споживачів продуктів „масової культури”; масу, яка прагне тільки „ хліба й видовищ”. Творці масової культури бачать свою місію в тому, щоб виробляти такі кінофільми, романи, музику тощо, які б відповідали спонтанним, інстинктивним, примітивним бажанням і потягам, імпульсам, виступали засобом розрядки, релаксу після виснажливої праці. Цьому явищу в наш час знайдено термін "шоу-бізнес", адже головна мета цього явища - робити швидкі й великі гроші. Тут немає турботи про розвиток духовного світу людини і суспільства, адже "масова культура" нівелює справжні .духовні цінності, усереднює .духовну культуру кожного народу.

Тому на противагу "масовій культурі" виникає явище " елітарної культури" споживачами якої стають багаті верстви населення. Для неї характерна підкреслена вишуканість, складна форма, звертання до .духовних цінностей культур минулого, Елітарна культура передбачає наявність у її споживачів високого рівня освіти і інтелектуального розвитку. ЇЇ елементами є : отримання освіти у престижних університетах, відвідування концертів симфонічних оркестрів, художніх салонів, де представлено класичні полотна, прослуховування видатних сучасних оперних співаків тощо. Для більшої частини населення земної кулі цінності елітарної культури недоступні. А в такому випадку правомірно говорити про те, що цивілізація шкодить культурі. Але разом з тим цивілізація створює засоби прогресу культури: з’являються нові види музичних інструментів (синтезатор), використовуються новітні комп’ютерні технології для створення кінофільмів, електронних книжок і т.д.

Продуктом духовної культури, духовного життя суспільства є суспільна свідомість, Це складне явище, яке має свою структуру і носить конкретно-історичний характер. У суспільній свідомості виділяють такі елементи, як: суспільна психологія та ідеологія; форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна, а також філософія і наука.) Люди судять про рівень духовної культури суспільства чи соціальної групи через прояви суспільної свідомості. В ній виділяються наступні рівні: побутовий та теоретичний.

Побутовий рівень - це нижчий рівень суспільної свідомості, який включає сукупність знань, уявлень суспільних почуттів, настроїв, емоцій, звичаїв, традицій, чуток, ілюзій і т.д., які стихійно виникають у процесі повсякденного життя тієї чи іншої соціальної групи. У цих проявах суспільної свідомості виявляються, схоплюються зовнішні сторони суспільного життя.

Теоретичний рівень - це теоретично узагальнене й обґрунтоване знання про суспільне життя. Воно включає в себе суспільні ідеї, теорії, концепції, гіпотези, програми, тощо, які розкривають сутність тих чи інших суспільних явищ, тобто виявляють внутрішні закономірності розвитку суспільства.

Суспільна психологія є частиною побутового рівня суспільної свідомості. Вона ґрунтується на психічному складі відповідної соціальної групи і включає в себе: соціальні почуття, настрої, звичаї, традиції і т.д., які формуються у тих або інших класів, націй та інших соціальних груп під впливом матеріальних умов Їх життя. Суспільна психологія має виражене етнонаціональне забарвлення, може швидко змінюватися під впливом певних подій. Це стосується почуттів, настроїв, переживань, але не традицій, звичаїв, обрядів, які є досить консервативними й стійкими. У суспільній психології в цілому переважають консервативні риси, які можуть стримувати прогрес суспільства.

Суспільна психологія - це стан масової свідомості, це погляд на суспільне життя мільйонів людей, а ідеологія вносить у масову свідомість теоретично обґрунтовані ідеї, концепції, програми, озброює людей теоретичними знаннями для усвідомлення стану справ у суспільстві і можливостей його подальшого розвитку ( через засоби масової інформації, комунікації та ін./ Отже, вони тісно зв’язані між собою. Але історично першою є суспільна психологія, яка виступає фундаментом для формування ідеології.

Ідеологія піднімається над почуттями, емоціями, віруваннями, заблудженнями, які народжуються у повсякденній практиці, формує ідеали суспільства, цілі та засоби їх досягнення. Тоді маси усвідомлюють інтереси свого класу, нації тощо і зі знанням справи беруть участь у суспільних рухах (екологічних, антиглобалистських, релігійних і т.д.)

Форми суспільної свідомості - це структурні елементи, що розрізняються за предметом, який вони відображають; за способом і характером цього відображення та за його результатами. Виділяють такі форми: політичну свідомість, правову, моральну, естетичну, релігійну, науку та філософію. Всі вони відображають різні сторони суспільного буття, а, отже, застосовують різні методи і засоби пізнання соціальної дійсності.

Наприклад, політична свідомість відображає відносини між класами, націями, державами, народами з приводу державної влади. Для цього використовуються засоби масової інформації, партії та інші політичні організації. Але треба розрізняти політику як діяльність і політичну свідомість як сукупність ідей, поглядів, програм і ідеалів тощо.

Правова свідомість відображає відносини між групами людей, між людиною і суспільством, людиною й державою з приводу законного та незаконного. Результатами виступають: юридичні норми, кодекси, закони, правові концепції, теорії, тощо.

Моральна свідомість відображає відносини між групами, всередині груп, між людиною та суспільством з приводу справедливості, гідності, честі, обов'язку /через моральні ідеали, норми, принципи, правила і т.д./

Релігійна свідомість – це уявлення про надприродне, в яке людина вірить, від якого відчуває себе залежною. Вона виражається у віруваннях, релігійних вченнях, образах, символах, релігійній філософії. Провідне поняття цієї форми суспільної свідомості – священне.

Естетична свідомість відображає відносини між людьми з приводу прекрасного і потворного, красивого і некрасивого, формує естетичні смаки, почуття, емоції, естетичні образи і т.д., які виражаються у творах мистецтва, літератури.

Наука – відображає внутрішні суттєві зв’язкі у суспільних явищах та між ними; виробляє наукові поняття, концепції, прогнози суспільного розвитку.

Філософія є узагальненим вченням про суспільне життя, його закони. Вона виробляє відповідні філософські категорії, принципи, теорії, концепції.

Усі форми суспільної свідомості тісно зв’язані між собою, не існують відокремлено одна від одної. Розділити їх можна лише умовно, як і взагалі суспільне життя. Вони доповнюють одна одну, даючи в єдності уявлення про суспільне життя і перспективи суспільного розвитку.

Основні терміни.

Виробничі відносини – суспільні відносини між людьми, що виникають в процесі виробництва, обміну, розподілу матеріальних та духовних благ. Зумовлюються продуктивними силами.

Духовні відносини – це відносини, в які вступають люди з приводу духовних цінностей (ідей, наукових теорій, традицій, звичаїв, релігійних вірувань, витворів мистецтва, моральних норм і т.д.).

Духовне виробництво – діяльність, яка породжує ідеї, які втілюються в життя матеріальним виробництвом. Це частина .духовного життя суспільства, зв’язана з виробництвом духовних цінностей, які задовольняють .духовні інтереси суспільства і окремих людей.

Культура - сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством протягом усієї історії, а також сам процес творення, розподілу і споживання матеріальних і духовних цінностей, що спрямований на повне виявлення і розвиток сутнісних сил людини.

Матеріальне виробництво - процес трудової діяльності людей, які з допомогою відповідних засобів здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, спрямованих на задоволення людських потреб.

Праця - доцільна діяльність людей з метою перетворення і освоєння природних і суспільних сил для задоволення людських потреб.

Продуктивні сили – знаряддя, засоби виробництва, самі люди, які приводять їх в рух і здійснюють виробництво.. Сукупність знарядь і предметів праці становить засоби виробництва. Головний елемент продуктивних сил - люди як суб’єкт праці, діяльність яких спрямована на предмет праці.

Символ (від грецкого simbolon – знак, ознака) – в самому загальному вигляді – поняття, що фіксує здатність матеріальних речей, подій, також життєвих образів виражати ідеальний зміст, відмінний від їх безпосереднього,

Питання і завдання для самоконтролю.

1. Як Ви розумієте вираз: „ культура є людським способом включення в універсум"?

2. Розкрийте діалектичний взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин.

3.. Чому продуктивні сили визначають форму суспільства?

” Що ж таке суспільство, яка б ні була його форма? Продукт взаємодії людей. Чи люди вільні у виборі тої чи іншої суспільної форми? Аж ніяк. Візьміть визначену ступінь розвитку продуктивних сил людей, і ви отримаєте визначену форму обміну і споживання. Візьміть певну ступінь розвитку виробництва і споживання, і ви отримаєте певний суспільний лад, певну організацію станів чи класів – словом, певне громадянське суспільство. Візьміть певне громадянське суспільство і ви отримаєте певний політичний лад, який є лише офіційним виразом громадянського суспільства.”

К.Маркс

.( Письмо П.Анненкову. 28 декабря 1846 г. //

Маркс К.. Енгельс Ф. Соч. Т.37 с, 402 ‑ 403.)

4. Що зараховують до елементів духовного життя суспільства?

5.Прочитайте уривок з твору А. Печчеї і поясніть, у чому він бачить суперечливість результатів науково-технічного прогресу.

„ Наукова революція, що прийшла за нею, повсюдно поширила наукові методи і підходи, надзвичайно поширила наші знання про самі різні процеси і явища фізичного світу, одначе і вона не додала людині мудрості. Що ж стосується технічної революції, то саме - то вона – при всіх матеріальних добродійствах, які вона обрушила на людину – як раз і стала головним джерелом її внутрішньої кризи.”

А. Печчеї.

( Мир философии.- Ч.2 – М.: Изд. полит. лит.,1991.- С.569.)

6. Прочитайте наведений нижче уривок і поясніть, в чому Е. Кассірер вбачає єдність духовної культури.

„ Немає сумніву, що людську культуру утворюють різні види діяльності, які розвиваються різними шляхами, переслідуючи різні цілі. Якщо ми самі задовольняємось спогляданням результатів цих видів діяльності – міфами, релігійними ритуалами чи віруваннями, творами мистецтва, науковими теоріями, то привести їх до одного знаменника виявляється неможливим. Філософський синтез, одначе, значить щось інше. Тут ми бачимо не єдність наслідків, а єдність дій, не єдність продуктів, а єдність творчого процесу.”

Е. Кассірер( Мир философии.- Ч.2

– М.: Изд. полит. лит.,1991.- С.307.)

7. Чи масова культура сприяє розвитку суспільства і особи ?.

Література:

Основна:

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. / Фролов И.Т., Араб-Оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др. – М.: Политиздат, 1989. – Ч. 2 – С. 416-431; 432-478.

ВВЕДЕНИЕ в философию: Учебное пособие для вузов. / авт кол. Фролов И.Т и др. – М.: Республика, 2004.– С.485-495; 514-537.

ГУРЕВИЧ П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – С. 346-412.

ЕНЦИКЛОПЕДИЯ постмодернізму.- К.:Основи,2003.- Статті: «Політика», «Життя суспільства»,

КАНКЕ В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2002. – С. 226-240.

ФІЛОСОФІЯ: Підручник /І.В. Бичко, І.В. Бойченко, ін. - К., 2001. – С. 193-228.

ФІЛОСОФІЯ. Підручник. За ред. Надольного І.Ф. -К.: Вікар, 2001. - С.

ФІЛОСОФІЯ: Посібник для студентів вищих навчальних закладів /Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А.-К.,Академія,2001-С.364-419,510-526.

Додаткова:

KPУTЬ И.Б., ЗAБEЛИН И.М. Очepки иcтopии пpeдcтaвлeний o взaимooтнoшeнии пpиpoды и oбщecтвa. - М.:Haукa, 1988. - C. 6-19.

КЕМПБЕЛЛ Дж. Свобода и сообщество.\\Вопр. филос.,1992,№12.

KPЫМCKИЙ C.Б. Koнтуpы дуxoвнocти: нoвыe кoнтeкcты идeнтификaции//Boпp. филoc., 1992, №12.

КРИСАЧЕНКО В.С. Стратегія виживання виду Homo sapiens// Філос. і соціол.думка,1992, №4

ХЕЙЗИНГА Й. Homo Ludens.\Человек играющий/ -М.: Прогресс-Академия, 1992.-464 с.

ШАПОВАЛОВ В.Ф. Основы философии. От классики к современности, изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – С. 457-488.

ЯЩEHKO Є.Г. Глoбaльнi мexaнiзми. Дocвiд пpo взaємoвiднoшeння пpиpoди тa людини//Фiлoc. i coцioл. думкa, 1992, №4.

Першоджерела:

МАРКС К. К критике политической экономии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 13.- С.6-9.

ПЛАТОН. Государство // Платон. Филеб, Государство, Тимей, Критий.- М.: Мысль, 1999.- С. 188-191.

СУМЕРКИ богов. М.: Изд. политич. литературы.- 1989.- С.95-97,104.

ХАЙЕК Ф.А. Дорога к рабству.\\Вопр. философии,1990,№11-12.

СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО

Гердер І.

Але, на щастя, природа речей не учить нас цій ілюзії; якщо ми розглядатимемо людство таким, яким ми його знаємо, по законах, які в ньому закладені, то ми не побачимо в людині нічого вищого, ніж гуманність: адже навіть ангелів або богів ми уявляємо собі тільки як ідеальних, вищих людей.

Наша природа, як ми бачили, явно організована для цієї мети; для неї дані нам наші загострені почуття і інстинкти, наш розум і свобода, наше крихке і, разом з тим, тривале здоров'я, наша мова, мистецтво і релігія. У всіх станах і суспільствах людина не могла мати на увазі створити і не створила нічого іншого, крім гуманності, як би вона її не розуміла. В ім'я цього природа так організувала нас залежно від статі і віку, щоб наше дитинство продовжувалося довше і щоб тільки за допомогою виховання ми могли вчитися гуманності в тому або іншому з її проявів. В ім'я цього існують на обширній земній кулі всілякі відмінності в образі життя людей, всі типи суспільства. Будь вона мисливцем або рибалкою, пастухом або землеробом, або городянином, в кожному суспільному стані людина вчилася розрізняти засоби прожитку, будувати житло для себе і своєї родини; вона вчилась перетворювати одяг на прикрасу для обох статей і вносити порядок в свій домашній побут. Вона винайшла різноманітні закони і форми правління, які всі ставили собі за мету, щоб кожен, не побоюючись нападу іншого, могла розвивати свої сили і досягати прекраснішої, вільнішої насолоди життям. В ім'я цього забезпечувалася власність і полегшувалися робота, мистецтво, торгівля, спілкування між людьми; були введені покарання для злочинців, нагороди для гідних, а також тисячі етичних правил для різних положень в суспільному і домашньому житті і навіть в релігії. Нарешті, в ім'я цього велися війни, укладались угоди, поступово утворилося щось на кшталт військового і міжнародного права, разом з численними узами гостинності і торгівлі, щоб і за межами вітчизни людину берегли і поважали. Отже, все те добре, що коли-небудь було зроблено в історії, робилося в ім'я гуманності, а все безрозсудне, порочне і огидне, таке, що здійснювалося в ній, було спрямоване проти гуманності. Таким чином, людина не може уявити собі іншої мети для своїх земних встановлень, окрім тієї, яка закладена в ній самій, тобто в слабкій і сильній, низькій і благородній природі, яку дав їй її бог. Якщо у всьому всесвіті ми пізнаємо кожну річ лише через те, що вона є і як вона діє, то мета людства на землі вказана нам через його природу і історію найяснішим і наочним чином.

Гердер.І. Ще один досвід філософії для виховання людства.

Маркс К.

Мої дослідження привели мене до того результату, що правові відносини, так же як і форми держави, не можуть бути зрозумілі ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, що, навпаки, вони криються в матеріальних життєвих відносинах, сукупність яких Гегель, по прикладу англійських і французьких письменників ХVІІІ століття, називає «громадянським суспільством», і що анатомію громадянського суспільства слід шукати в політичній економії. Розпочате мною в Парижі вивчення цієї останньої я продовжив в Брюсселі, куди я переселився внаслідок наказу пана Гізо про моє вислання з Парижу. Загальний результат, до якого я прийшов і який служив потім керівною ниткою в моїх подальших дослідженнях, може бути коротко сформульований наступним чином. В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому піднімається юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, суспільне буття визначає їх свідомість. На відомому ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства вступають у протиріччя з існуючими виробничими відносинами, чи – що є лише юридичним вираженням останніх – з відносинами власності, всередині яких вони до цих пір розвивались. З форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються в їх окови. Тоді настає епоха соціальної революції. Зі зміною економічної основи більш чи менш швидко відбувається переворот у всій величезній надбудові. При розгляді таких переворотів необхідно завжди відрізняти матеріальний, з природничо-науковою точністю констатуємий переворот в економічних умовах виробництва від юридичних, політичних, релігійних, художніх чи філософських, коротше – від ідеологічних форм, в яких люди усвідомлюють цей конфлікт і борються за його розв’язання. Як про окрему людину не можна судити на основі того, що сама вона про себе думає, точно так не можна судити про подібну епоху перевороту по її свідомості. Навпаки, цю свідомість потрібно пояснити з протиріч матеріального життя, з існуючого конфлікту між суспільними продуктивними силами і виробничими відносинами. Жодна суспільна формація не загине раніше, чим розвинуться всі продуктивні сили, для яких вона дає достатньо простору, і нові більш високі виробничі відносини ніколи не з’являться раніше, чим дозріють матеріальні умови їх існування в надрах самого суспільства. Тому людство ставить собі завжди лише такі задачі, які воно може розв’язати, так як при найближчому розгляді завжди виявляється, що сама задача виникає лише тоді, коли матеріальні умови її розв’язку вже є в наявності, чи в крайньому разі, знаходяться в процесі становлення. В загальних рисах, азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний, способи виробництва можна визначити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації. Буржуазні виробничі відносини є останньою антагоністичною формою суспільного процесу виробництва, антагоністичною не в смислі індивідуального антагонізму, а в смислі антагонізму, що виростає з суспільних умов життя індивідуумів; але продуктивні сили, що розвиваються в надрах буржуазного суспільства створюють разом с тим матеріальні умови для розв’язку цього антагонізму. Тому буржуазною суспільною формацією закінчується передісторія людського суспільства.

Маркс К. До критики політичної економії.

Дьюї Дж.

…Тепер ми знаємо, що стосунки між людьми поза політичними установами в промисловості, у галузі засобів комунікації, в науці, в мистецтві, в релігії впливають на повсякденне спілкування, а через нього па погляди та звички, які втілюються в уряді та в законодавчих нормах. Якщо є правда у тому, нібито політичні і правові явища, відгукуючись на все це, формують інші феномени, то ще більше правди у тому, що політичні установи е наслідком, а не причиною.

Розуміння цього визначає тему нашої дискусії. Цей комплекс умов ускладнює засади, на яких спілкуються і співіснують люди і які підсумовуються словом культура. Проблема у тому, щоб встановити культура якого різновиду настільки вільна сама в собі, що започатковує і породжує політичну свободу як свого супутника і послідовника. А що сказати про стан науки та пізнання; про мистецтва витончені та прикладні; про дружбу та сімейне життя; про комерцію та фінанси; про стосунки та нахили, які склалися в результаті щоденних, заснованих на компромісі, відносин? Яким би не був первісний склад природи людини, її оперативні дії та вчинки, ті, що відгукуються на установлення та правила, але які в остаточному підсумку є умовами цих установлень та правил, зазначені сфери діяльності, обумовлюються цілою низкою професій, інтересів, умінь та переконань. А це загалом і складає дану культуру... Тепер ми змушені визнати, що для формування наявної культури потрібні позитивні умови. Звільнення від гніту та репресій, які існували раніше, означає лише необхідну перехідну стадію. Але перехідні стадії є лише мостами до чогось іншого... <-

Ранні республіканці були змушені ще в ті часи зазначити, що загальні умови, які входять у поняття культури, багато в чому пов'язуються з політичними установленнями... Переконливими є (також) докази того, що економічні фактори не можуть не бути частиною культури, яка визначає фактичний напрямок політичних заходів і норм, незважаючи на будь-які запевнення людей стосовно їх особистих переконань... Знання природи, тобто природничі науки, є аспект культури, від якого безпосередньо залежить промисловість і торгівля, виробництво та розподіл товарів, регулювання в галузі обслуговування... Навіть після того, як визнали вплив промисловості та природничих наук, ми все ще схильні відмовитись від думки, що література, музика, живопис, театр, архітектура мають якісь зв'язки з засадами демократії. Події в тоталітарних країнах змушують нас переглянути цю думку. Справа в тому, що, незважаючи на сили, які спонукають митця до творчості, твори мистецтва, з'являючись у світі, стають могутніми засобами спілкування, зачіпають емоції і формують думки. Ми починаємо розуміти, що почуття та уява більш дійові засоби формування емоцій і поглядів, ніж факти та теоретичні доводи... Нарешті, моральний фактор є невід'ємною частиною комплексу соціальних сил, що зветься культурою. Незалежно від того, поділяємо чи не поділяємо ми погляд, за яким стверджується неможливість обгрунтування моральних переконань та оцінок, незаперечним є той факт, що люди цінують одні речі більше інших. Люди борються за ті цінності, які є для них дійсно дорогими... Але справа не тільки у цьому. Для того щоб група людей могла сформувати якесь суспільство в найбільш творчому розумінні слова, в наявності повинна бути спільність цінностей. Без цього будь-яка суспільна група, клас, народ, нація піддаються молекулярному розпаду, маючи лише механічні контакти з іншими...

Дьюї Дж. Свобода і культура.

Фрейд З.

Людська культура – я маю на увазі все те, у чому людське життя піднялось над своїми біологічними обставинами і чим воно відрізняється від життя тварин, причому я нехтую різницею між культурою і цивілізацією, – відкриває перед спостерігачем, як відомо дві сторони. Вона охоплює, по-перше, всі накопичені людьми знання і вміння, дозволяючи їм володіти силами природи і взяти у неї блага для задоволення людських потреб, а по-друге, всі інститути, необхідні для впорядкування людських взаємовідносин і особливо – для поділу здобутих благ. Обидва ці напрямки культури пов’язані між собою, по-перше, оскільки на взаємовідносини людей здійснює глибокий вплив міра задоволення захоплень, дозволена наявними благами, по-друге, оскільки окрема людина сама може вступати в відносини з іншою з приводу того чи іншого блага, коли інша використовує його робочу силу чи робить його сексуальним об’єктом, а по-третє, оскільки кожен окремий індивід віртуально є ворогом культури, яка тим паче повинна залишатися справою всього людського колективу. Відмітимо, що якби мало не були здатні люди до ізольованого існування, вони, тим паче відчувають жертви, які вимагає від них культура заради можливості спільного життя, як гнітюча важкість. Тому культура повинна захищати себе від одинаків, і її інститути, заклади і заповіді ставлять себе на службу цій задачі; вони мають на меті не лише забезпечити відомий розподіл благ, а і постійно підтримувати його, словом, захищати від ворожих потягів людини все те, що служить підкоренню природи і виробництву благ. Творіння людини легко зруйнувати, а наука і техніка, побудовані нею, можуть бути застосовані і для її знищення.

Так створюється враження, що культура є дещо нав’язане більшості, яка опирається, меншістю, яка примудрилась заволодіти засобами влади і насилля. Природно, що виникає здогад, що всі проблеми криються не в самій істоті культури, а викликані недосконалістю її форм, як вони складалися до цього дня. Неважко виявити ці її недоліки. Якщо в справі підкорення природи людство йшло шляхом постійного прогресу і має право чекати ще більшого в майбутньому, то важко констатувати аналогічний прогрес в справі впорядкування людських взаємовідносин, і мабуть, в усі епохи, як знову ж і тепер, багато людей задавалось питанням, чи заслуговує взагалі захисту ця частина досягнень культури. Хочеться думати, що повинно ж бути можливим якесь впорядкування людського суспільства, після якого вичерпаються джерела невдоволеності культурою, культура відмовиться від примусу і придушення потягів, так що люди без тягаря душевного розладу зможуть віддатися здобуванню благ і насолоді ними. Це був би золотий вік , запитується лише, чи можливо досягти подібного стану.

Фрейд З.. Майбутнє однієї ілюзії.

Лосєв О.Ф.

Символ / від грецького знак, прикмета/ ідейна, образно-ідейна чи ідейно-образна структура, що заключає в собі вказівку на ті або інші, відмінні від неї предмети, для котрих вона є узагальненням і нерозгорненим знаком. Як ідеальна конструкція речі, символ в прихованій формі містить в собі всі можливі прояви речі і створює перспективи для її безкінечного розгортання в думці, переходу від узагальнено-змістовної характеристики предмету до його окремих конкретних одиничностей. Символ є не просто знаком тих або інших предметів, але він містить в собі узагальнений принцип дальшого розгортання згорненого в ньому значеневого змісту. Зразком логічно точно розробленого символу може служити кожна математична функція, що включає в себе закон свого розкладання в безкінечний ряд то більш, то менш близьких одне одному значень. В мистецтві, наприклад, в назвах творів “Дим” Тургенєва, “Гроза” Островського, “Вишневий сад” Чехова, “На дні” Горького, “Піднята цілина” Шолохова безпосередньо визначений чуттєвий образ одночасно містить в собі узагальнений принцип дійсності, що розкривається в цих творах.

Термін “символ” етимологічно пов’язаний з грецьким дієсловом “поєдную, зіштовхую, порівнюю”. Вже ця етимологія вказує на поєднання двох планів дійсності, на те, що символ являє собою арену зустрічі відомих конструкцій свідомості з тим чи іншим предметом цієї свідомості.

Лосєв О.Ф. Символ.

Ортега-і-Гассет Х.

З соціологічної точки зору для нового мистецтва є характерним власне те, що воно ділить публіку на два класи людей: тих, хто його розуміє, і тих, хто його зрозуміти не здатен. Як нібито існують два різновиди людського роду, з котрих одна має деякий орган сприйняття, а друга його позбавлена. Нове мистецтво, очевидно, не є мистецтвом для усіх, як, наприклад, мистецтво романтичне: нове мистецтво звертається до особливо обдарованої особистості. Звідси – роздратування маси. Коли будь-кому не подобається твір мистецтва, власне оскільки він є зрозумілим, ця людина відчуває свою “зверхність” над ним і тоді роздратуванню немає місця. Але коли річ не подобається тому, що не все є зрозумілим , людина відчуває себе приниженою, починає невиразно підозрювати свою неспроможність, неповноцінність, які прагне компенсувати обуренням, запеклим самоствердженням перед обличчям мистецтва. Ледве з’явившись на світ молоде мистецтво примушує доброго буржуа відчувати себе власне так: добрий буржуа, істота, нездатна до сприйняття таємниці мистецтва, сліпа і глуха до будь-якої безкорисливої краси. І це не може обійтись без наслідків після сотень років запобігання перед масою і звеличення “народу”. Звикнувши у всьому панувати, тепер маса відчуває себе зневаженою цим новим мистецтвом в своїх людських “правах”, бо це є мистецтво привілейованих, мистецтво витонченої нервової організації, мистецтво аристократичного інстинкту. Всюди, де з являються юні музи, маса переслідує їх.

Ортега-і-Гассет Х. Естетика.

Хайєк Ф.

Щоб усі служили єдиній системі цілей, передбачених соціальним планом, краще за все примусити кожного повірити в цю ціль. Для успішної роботи тоталітарної машини одного примусу недостатньо. Важливо ще, щоб люди прийняли спільні цілі як свої власні. І хоч відповідні переконання нав’язують їм ззовні, вони повинні стати внутрішніми переконаннями, спільною вірою, завдяки якій, кожен індивід сам діє в «запланованому» напрямку. І якщо суб’єктивне відчуття гніту не є в тоталітарних країнах таким гострим, як уявляють багато людей, які живуть в умовах лібералізму, то тільки тому, що тут вдається примусити громадян думати в значному степені так, як це потрібно властям.

Це, звичайно, досягається різними видами пропаганди, прийоми якої сьогодні настільки добре всім відомі, що навряд чи варто про це багато говорити. Правда, слід підкреслити, що ні сама пропаганда, ні її техніка не є специфічними атрибутами тоталітаризму. Єдине, що характерно для пропаганди в тоталітарній державі, – це те, що вона вся підлегла одній цілі і всі її інструменти ретельно скоординовані для розв’язку єдиних ідеологічних задач. Тому і справлений нею ефект відрізняється не лише кількісно, але і якісно від ефекту пропаганди, здійснюваної множиною незалежних суб’єктів, переслідуючих різні цілі. Коли всі засоби інформації знаходяться в одних руках, мова йде вже не просто про те, щоб намагатися посіяти в людях ті чи інші переконання. В такій ситуації умілий пропагандист володіє майже необмеженою владою над свідомістю людей і навіть найрозумніші з них і незалежні в судженнях не можуть уникнути повністю пропагандистського впливу, якщо вони відрізані від інших джерел інформації. Таким чином, в тоталітарних країнах пропаганда дійсно володіє розумом людей, але особливості її обумовлені тут не методами, а лише метою і розмахом. І якщо б її дія обмежувалась нав’язуванням системи цінностей, схвалених владою, вона була б просто провідником колективіської моралі, про яку ми вже говорили. Проблема тоді звелась би просто до того, гарний чи поганий етичний кодекс, якому вона вчить. Як ми мали можливість переконатися, етичні принципи тоталітаризму навряд чи прийшлись би вам до душі. Навіть прагнення до рівності шляхом керування економікою могло б привести лише до офіційно санкціонованої нерівності, тобто до примусового визначення статусу кожного індивіда в новій ієрархічній структурі, а більшість елементів гуманістичної моралі, таких, як повага до людського життя, до слабких і до особистості взагалі, при цьому просто зникли. Взагалі, як би не відразливо це для більшості людей, який не образливий для їх морального почуття колективіський етичний кодекс, його все ж не завжди можна назвати прямо аморальним. Для строгих моралістів консервативного типу він, мабуть, навіть більш привабливий в якихось своїх рисах, чим м’які і поблажливі норми ліберального суспільства.

Хайєк Ф.А.Шлях до рабства.

Фромм Е.

В нашу епоху, тобто після закінчення першої світової війни, відбулось повернення до теорії і практики радикального гедонізму. Прагнення до необмежених насолод вступає в протиріччя з ідеалом дисциплінованої праці, аналогічно протиріччю між прийняттям етики одержимості працею і ідеалом повного неробства в час, вільний від роботи, і під час відпустки. Безкінечний конвеєр і бюрократична рутина, з одного боку, телебачення, автомобіль і секс – з іншого, роблять це протирічиве поєднання можливим. Одна лише одержимість працею допровадила б людей до божевілля, як і повне неробство. Поєднання ж їх одне з одним цілком дозволяє жити. Крім того, ці обидві протирічиві установки відповідають економічній необхідності: капіталізм ХХ ст. грунтується як на максимальному споживанні вироблених товарів ї запропонованих послуг, так і на доведеній до автоматизму колективній праці.

Теоретичний аналіз показує, що радикальний гедонізм не може привести до щастя, а також, чому він не може це зробити, приймаючи до уваги людську природу. Але і без теоретичного аналізу спостережувані факти з повною очевидністю свідчать про те, що наш спосіб “пошуків щастя” не приводить до благоденства. Ми уявляємо собою суспільство явно нещасних людей, одиноких, самотніх, охоплених тривогою і нудьгою, здатних тільки до руйнування, людей, що постійно відчувають свою залежність, які радіють, якщо їм вдалось якось вбити час, який вони так посилено прагнуть зекономити.

Наш час час найбільшого соціального експерименту, який коли-небудь був здійснений, щоб вирішити питання, чи може насолода(як пасивний афект на протилежність активному – благоденства і радості) бути задовільною відповіддю на проблему людського існування. Вперше в історії задоволення потреби в насолоді не тільки не є привілеєм меншості, але стало доступним для більш ніж половини населення. В індустріальних країнах цей експеримент вже дав негативну відповідь на поставлене питання.

Фромм Е. Мати чи бути?

Козловський П.

…Культура є те, що людина робить із собою та зі своїм світом, а також те, що вона при цьому думає та говорить. Техніка також віддзеркалює нас та наш світ, а також те, що ми про себе думаємо і говоримо. Вона належить до людської культури у широкому її розумінні. Науково-технічний розвиток – це одночасно і культурний розвиток, оскільки він є результатом репрезентації мови і соціальної дії.

…Культура – це те, що стосується дій людини, її взаємовідносин з іншими людьми та з природою. Весь навколишній світ зумовлений культурою. Таким чином, широке поняття культури охоплює увесь, за винятком природи, мовно- та символічно відтворений і «репрезентований» світ. Культура – це спосіб життя народу, включаючи його історію та життєвий простір. Культура в її широкому розумінні – це організація порядку життя суспільства та його самотлумачення щодо інших суспільств та культур. Культура суспільства охоплює такі форми його організації, як лад, інституції, звичаї та звички, а також мовні та символічні форми пояснення світу людиною – від усних переказів до письмових правових статусів та вільного мистецтва.

Козловський П.. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку