Етика. Естетика PDF Друк

ЕТИКА. ЕСТЕТИКА.

Методичні рекомендації
та плани семінарських занять
для студентів всіх спеціальностей


Укладачі: Мокляк
Л.І., Сухова Н.М., Козаков В.М., Каднікова Л.В.

Містять методичні вказівки з вивчення курсу "Етика і естетика", тематику контрольних робіт, плани семінарських занять, список літератури, глосарій етичних і естетичних термінів.

Призначені для студентів ІЗДН всіх спеціальностей.



МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

У формуванні цілісної, гармонічно розвиненої особистості майбутніх авіаційних фахівців, найважливіше місце відводиться всім філософським дисциплінам, найскладнішими з яких є етика й естетика.

Етика – це така частина практичної філософії, яка вивчає феномен моралі і моральності, їх структуру і природу, особливості походження і розвитку, закони морального становлення суспільства і особистості. Пояснюючи духовно–моральний світ особистості і впливаючи на його формування, етика виступає складовою частина світогляду. Так, етичне значення обґрунтовує мету практичної діяльності, що формуються у вигляді ідей про те, що має бути, про добро і зло, у вигляді ідеалів, моральних принципів та норм поведінки, у вченні про призначення людини і сенс його життя.

Етика займає одне з основних місць в системі факторів виховання людини, створює необхідні передумови розвитку суспільно–корисних якостей, вимагає відповідальності і активної життєвої позиції. Вона сприяє становленню гуманістично орієнтованої свідомості, духовному збагаченню особистості, закріпленню культурно–моральних принципів поведінки. Етика допомагає людині зорієнтувати норми своєї поведінки відповідно найвищим взірцям моральності, знаходити правильні рішення в складних конфліктних ситуаціях, учить критично аналізувати свої наміри і вчинки, бути об'єктивним у самооцінці.

Вивчення етики дає студентам знання про найскладнішу частину практичної філософії у всіх її історичних формах і проявах, виступає інформаційним середовищем для формування моральної культури особистості, будить у майбутнього фахівця потребу у свідомому відповідальному продумуванні, виваженості й оцінці своїх і чужих вчинків, дає поштовх до моральної рефлексії, до вироблення навичок самодисципліни і контролю, сприяє становленню позитивних життєвих установок.

ЕТИКА

Тема 1. Предмет етики. Етапи її розвитку

Гуманізація сучасного суспільства й актуальність морально–ціннісної проблематики. Предмет етики і її місце в структурі людської свідомості і буття. Моральні аспекти розуміння людиною сенсу свого буття і її самовизначення в системі суспільних відносин. Історичні і філософські аспекти генезису етичних знань і формування моральної свідомості. Становлення етики як практичної філософії і вчення про життя. Етика як спосіб самовираження багатства досвіду людства в його результативно–орієнтованих аспектах. Зв’язок етики з гуманітарними, природничо–науковими й інженерно–технічними науками. Основні методологічні принципи підходів до моральності. Професійно–життєва орієнтація студента–авіатора в морально–етичному просторі.

Методичні рекомендації

Приступаючи до вивчення етики, необхідно спочатку коротко зупинитися на вживанні понять "мораль", "моральність", "етика". Із самого початку потрібно підкреслити, що слова "мораль" і "моральність" будуть застосовуватися як синоніми, оскільки вони відносяться до одного кола об'єктивних явищ соціального життя, людських вчинків, звичаїв і повсякденної моральної свідомості. І від них варто відрізняти "етику" як науку про мораль. Мораль, моральність – об'єктивні, соціальні явища, а етика – теорія цього явища, наука, предметом якої є моральність. Етика розглядає мораль як конкретно–історичне соціальне явище, виражаючи його в системі визначених законів, цінностей, ідеалів, норм, принципів і категорій. Етика осмислює моральність у світлі визначеної філолофсько–історичної концепції, дає їй світоглядну інтерпретацію. В етиці розрізняють два типа проблем: питання про те, як повинна чинити людина (нормативна етика) і теоретичні питання про походження і сутність моралі (філософська етика). Завдання етики полягає не тільки в тому, щоб описувати і пояснювати мораль, а насамперед у тому, щоб зорієнтувати особистість на найвищі взірці відносин між людьми і світом в цілому.

Тема 2. Етичні концепції древнього Сходу

Релігійно–філософська спрямованість етичного пошуку сенсу людського буття. Зороастризм як джерело етики древніх іранців. Специфіка відображення духовно–культурного життя в етиці Вавилона і Єгипту. Моральна культура індуїзму, джайнізму і буддизму.

Етичне вчення Конфуція і моральність Древнього Китаю. Даосизм: модернізація моральної культури Китаю. Ламаїзм і східна теософія.

Моральні заповіді іудаїзму. Морально–етичні настанови ісламу і вимоги Шаріату.

Древньосхідна морально–духовна культура і сучасність.

Тема 3. Етика античності

Антична етика як вчення про чесноти досконалої особи. Етичне вчення Сократа про знання як основу чеснот. Пошуки сенсу буття в етиці Платона. Етика доброчинностей Арістотеля.

Евдемонізм Демокрита і розумний гедонізм Епікура. Вплив епікуризму Лукреція Кара на духовно–культурне життя Древнього Риму. Криза рабовласницького Риму та етика стоїцизму (Сенека, Марк Аврелій). Гуманістична спрямованість етики любові до Бога в ранньому християнстві.

Тема 4. Етика середньовіччя і Нового часу

Теологічне обґрунтування моралі в християнській етиці середньовіччя. Етичний потенціал Старого і Нового завітів. Паулінізм та етика любові. Ідеал монашества. Лицарський ідеал моральності. Моральна концепція християнської етики у вченні Августина Блаженного. Модернізація християнської етики в неоарістотелізмі Фоми Аквінського. Проблема співвідношення об'єктивних норм і індивідуальних потреб, здібностей в етиці Нового часу. Гуманістично–утопічні вчення в етиці Томаса Мора, Кампанелли, Сен–Сімона, Фур’є, Оуена.

Тема 5. Етика французького Просвітництва і
представників класичної німецької філософії

Розвиток гуманістичних ідей Відродження в етичних вченнях Просвітництва. Моральний смисл "суспільного договору" Руссо. Принцип ненасильства і мирного вирішення спорів. Принцип виконання взятих обов'язків.

Специфіка спрямованості етики Вольтера. Поняття "істинна моральність" як основа буття людини і організації життя суспільства відповідно принципам розуму в етиці енциклопедистів: Дідро, Ламетрі, Гельвеція, Гольбаха.

Категоричний імператив І.Канта. Етика Г.–Ф. Гегеля. Специфіка етичної концепції любові Л.Фейєрбаха. Етичне осмислення проблем гуманізму в епоху становлення капіталізму.

Тема 6. Західноєвропейська етика ХІХ–ХХ століть

Антинормативний поворот в етиці. Марксизм про зв'язок економіки, політики і моралі. Концепція "комуністичної моралі". Етика волі до влади у "По той бік добра і зла" Ф.Ніцше. Антропологічне спрямування західноєвропейської етики: імморалізм філософії життя, воля і відповідальність екзистенціалізму, психоаналіз фрейдизму. Сучасна християнська етика: раціоналізм неотомізму і мораль католицизму, протестантська етика, пошук православ'ям загальнолюдських цінностей. Практицизм етики утилітаризму і прагматизму. Сцієнтизм позитивістської етики.

Методичні рекомендації до вивчення тем 2, 3, 4, 5, 6

Історія етики охоплює більш двох з половиною тисяч років і характеризується розмаїттям проблем і течій. Щоб розібратися в великому об'ємі матеріалів, необхідно зосередитися на основних якісних етапах етичної думки, скласти собі цілісне уявлення про етику античності, середньовіччя, Нового часу та наступних періодів аж до сучасності.

Слід особливо підкреслити, що у східній і західній античній думці етика існувала у межах філософії і носила характер переважно практичної моралі, що викладає тілесну і психічну гігієну життя. Основні положення етики виводилися безпосередньо з природи світобудови, конкретніше – з природи. Це було пов'язано з космологічним характером східної і західної античної філософії. Як особлива дисципліну етика була виділена Аристотелем, який помістив її між вченням про душ і вченням про державу: базуючись на першому, вона служить іншому, оскільки її метою є формування доброчесного громадянина держави.

У стоїків відбувається поділ філософії на логіку, фізику й етику. Воно проходить через середньовіччя і приймається філософією Відродження. Цей розподіл приймається і Кантом, який лише обґрунтовує його як розмежування вчень про метод, природу і волю (моральність). Однак аж до Нового часу етика часто сприймалася як наука про природу людини, причини і мету її дій взагалі, тобто збігалася з філософською антропологією, або навіть зливалася з натурфілософією. Таке розширення предмета етики випливало з трактування її завдань: етика була покликана навчити людину правильно жити, виходячи з її ж власної природи. І.Кант критикував поєднання в етиці натуралістичного і морального аспектів. За Кантом, етика – є наукою лише про належне, а не про те, що є і причинно обумовленим. Кант називав етику "практичною філософією". Таке переосмислення предмета етики швидко поширилось в західній філософії XX ст., причому, якщо позитивісти виключають нормативну етику зі сфери науково–філософського дослідження, то етика ірраціональності заперечує її можливості як загальної теорії, відтепер вирішення моральних проблем із прерогативою особистої моральної свідомості, що діє в межах неповторної життєвої ситуації. Марксистське розуміння етики базується на розумінні моралі як прояву економічних відносин між людьми. Принцип колективізмі стає вищим за індивідуалізм. Зверніть увагу на неправомірність економічної інтерпретації змісту філософської етики.

Зверніть увагу на те, як трансформуються категорії етики у ХІХ–ХХ століттях, як відбувається ціннісна переорієнтація суспільства.

Тема 7. Мораль як спосіб людського буття

Мораль і моральність. Відносна самостійність моралі як форми регулятивно–оцінювального ставлення людини до людини, до суспільства та світу. Мораль і право, моральність, обряди, традиції. Нормативність моралі як спосіб об'єднання сущого і належного.

Автономність і відповідальність людини, воля, моральний вибір і ціннісні орієнтації особистості.

Методичні рекомендації

Зверніть увагу на те, що мораль – це історичне явище і крихкий продукт цивілізації. Вона породжується необхідністю узгодження поведінки кожної людини з інтересами інших людей і суспільства в цілому. Соціальне призначення моралі полягає у сприянні формуванню гуманних відносин між людьми, врегулюванню не тільки норми громадського життя, але і за допомогою свідомості впливати на різні аспекти людського життя. У зв'язку з цим, вона виконує ряд соціальних функцій, найважливішими з який є: пізнавальна, регулятивна, ціннісно–орієнтуюча і виховна.

Тема 8. Сутність, специфіка і функції моральності

Реалізація сенсу життя: особистість у сучасному світі. Моральність як реалізація сенсу життя в повсякденній діяльності: бачення здорового глузду і науково–філософське вирішення ситуаційних проблем. "Я" та "Інші" – зміст життєвого імператива на засадах самостійної позиції і гуманістичного способу життя.

Що я можу знати? Що я повинен робити? На що мені сподіватися? "Золоте правило" моральності: традиції і новації.

Гуманізм: ідея особистості в етиці. Принципи етики прав людини. Смертна кара. Евтаназія.

Методичні рекомендації

Індивідуальний світ людини складний і різноманітний, оскільки складається з почуттів і вчинків людини, надії і розчарувань. Ці поняття тісно зв'язані між собою і створюють систему, на вищому рівні якої розташовуються поняття ідеалу і сенсу життя. За допомогою даних понять особистість ставить і вирішує свої життєві завдання, пізнає і впливає на навколишнє середовище. Моральний ідеал – це все краще, що вироблено мораллю людства на даному етапі її розвитку і з'єднано в тканині особистісного існування. Функції сакрального ідеалу у свідомості людини полягають у тому, що: а) він дозволяє оцінювати поведінку інших людей; б) встановлює орієнтир для самовдосконалення. Моральний ідеал особистості служить вищим орієнтиром її поведінки.

Іншим світоглядним поняттям, що має важливе значення для становлення морального світу особистості, є поняття сенсу життя, що додає їй цінність. Уміння визначити сенс життя – це здатність регулювати свою життєдіяльність у цілому.

З погляду сенсу вищого Блага виділяють наступні типи обґрунтування сенсу життя: гедонізм, прагматизм, корпоративізм, гуманізм і таке інше. Марксизм вбачає сенс життя людини в служінні суспільному прогресу, благу і щастю людей. Уявлення про сенс життя у кожної людини індивідуальне, згідно з його можливостями і здібностями, освітою і вихованням. Визначити особистісний сенс життя – це значить осмислити життя у всій його суті, пояснити, що в ньому справжнє і що є надуманим, визначити не тільки основні завдання і цілі життя, але і реальні засоби їхнього здійснення.

Вивчаючи цю тему, варто звернути увагу на "Золоте правило моральності". Моральне значення "золотого правила" визначається затвердженням норм й обов'язку особистості, відповідальністю і здатністю діяти у відповідності зі своїми уявленнями про найкраще.

Серед актуальних питань етики особливе місце займає проблема співвідношення загальнолюдського і класового в моралі. Поняття "загальнолюдські моральні норми " може розглядатися в декількох аспектах. Насамперед це сукупність норм і правил, іменованих звичайно "простими" чи "елементарними", що виражають найбільш істотні моменти моралі. До "елементарних" норм і правилам відносять досить широке коло вимог, що або забороняють якісь діяння, або спонукають до діянь у дусі загальної користі, взаємної згоди. Інший аспект поняття "загальнолюдські моральні норми" етика пов'язує з ідеєю рівності, об'єднання, взаємозалежності людей у суспільстві. Ще один аспект поняття простих норм моралі полягає в тому, що загальнолюдське в ній формувалося як те, що заслуговує загальної поваги і вдячності за всіх часів. Варто враховувати, що всі загальнолюдські норми, що мають вікову давнину, моралі в дійсності завжди так чи інакше наповнені конкретно–історичним і неминуче класовим змістом у кастовому чи класовому суспільстві. Ігнорування класового підходу до загальнолюдських норм призводить або до морального догматизму, або до морального релятивізму. У той же час, загальнолюдські цінності одержують пріоритетне значення перед класовими цінностями.

Тема 9. Етичні категорії і самовизначення особистості

Добро як системостворююча категорія етики. Добро і зло – вираження протиріч людського буття. Історичний генезис уявлень про добро і зло та проблема загальнолюдських цінностей. Моральний обов'язок: суспільні потреби крізь призму індивідуальної життєвої позиції. Совість як внутрішній регулятор сенсожиттєвих орієнтацій людського буття. Достоїнство як безумовна цінність особистості. Визначення суспільної цінності людини в понятті "честь". Моральний смисл людської волі (воля "від", воля "для"). Щастя як моральна насолода суспільно значимою діяльністю. Основні цінності життя – відповідальність, воля, свобода, справедливість, солідарність, толерантність.

Методичні рекомендації

Категорії етики – гранично узагальнюючі поняття моральної свідомості, у сукупності створюючи систему моральних орієнтацій, відносин і оцінок життєдіяльності людей, способів ціннісних регуляцій і саморегуляцій суспільних і особистісних відносин. До них відносяться: добро і зло, обов’язок, відповідальність, совість, достоїнство і честь, щастя і сенс життя та такі інші.

Загальна характеристика етичних категорій може бути надана лише на підставі конкретно–історичного аналізу і розкриття їхнього сенсу та функцій. Потрібно звернути увагу на соціально–історичну і класову природу змісту етичних понять, їх рухливість, мінливість, залежність від конкретних форм моральної регуляції людських відносин в ту чи іншу історичну епоху. При вивченні специфіки етичних категорій потрібно виділити нормативно–оціночний і аспекти, що ціннісно орієнтують, їхній зміст. Етичні категорії містять у собі елементи ідеально належного характеру, тлумачення того, якими повинні бути уявлення людини про добро і зло, обов’язки, відповідальність, совість, щастя, сенс життя і які способи їхнього досягнення в практичній моральній поведінці.

Тема 10. Моральна культура спілкування

Спілкування як форма соціальної активності людини і її вищий привілей. Морально–психологічні проблеми спілкування. Самітність, її соціально–психологічні передумови і шляхи подолання. Роль взаєморозуміння, співчуття і милосердя в спілкуванні. Спільність інтересів, моральних цінностей і ідеалів – основа гуманістичного спілкування. Значення спілкування у формуванні і розвитку особистості. Культура спілкування: традиції і новації. Місце простих знаків моральності в регулюванні людських стосунків. Етикет – естетика поведінки і правила хорошого тону.

Методичні рекомендації

Спілкування – одна з форм людської взаємодії, завдяки якій індивіди як фізично, так і духовно створюють один одного. Власне кажучи, спілкування являє собою одну з практичних, життєвих форм існування самої моралі. У спілкуванні людина як моральна особистість реалізує свою потребу творити добро, стверджувати людське в іншій людині. Люди не можуть нормально жити, обмінюватися досвідом, трудовими і побутовими навичками, не контактуючи один з одним і не впливаючи один на одного. У процесі спілкування люди не тільки формують свої уявлення про світ, виробляють взаєморозуміння, знаходять "спільну мову". Спілкування це одночасно обмін діями, вчинками, думками і почуттями, переживаннями з іншими людьми, а також звернення людини до самої себе (усвідомлення принципу дзеркальності). Для людини спілкування стає потребою, його відсутність сприймається як тяжка, непоправна втрата. Моральність пронизує майже всі сфери людського спілкування, впливає на вибір особистістю тієї чи іншої соціальної позиції, затверджує обов'язковість тієї чи іншої поведінки. Формування й удосконалювання потреби в спілкуванні з іншими людьми – важливе завдання морального виховання й одночасно гарантія правильної спрямованості в розвитку людяності, культури спілкування.

Тема 11. Цінності дружби і любові.
Моральність шлюбно–сімейних стосунків

Соціально–моральні характеристики товариства, дружби, любові і шлюбу. Спільність інтересів, взаємодопомога, доброзичливість, довіра і повага – моральна основа міжособистісних гуманістичних відносин. Історичні форми товариства, дружби і любові. Етапи становлення шлюбу і розвитку родини. Неподільність духовного і почуттєвого в любовних стосунках. Сексуальна культура як моральна цінність. Проблема вірності і цнотливості: зміна їхнього змісту в історії культури. Любов і шлюб. Роль родини в житті суспільства і людини. Моральність відносин між батьками і дітьми. Батьківський обов’язок.

Методичні рекомендації

У ряді різних форм спілкування товариству і дружбі належить особливе місце. Це такі відносини між людьми, що виникають на основі глибокої спільності інтересів, доброзичливості і взаємодопомозі. Дружба являє собою вище втілення вибірково–особистісних відносин. Вона немислима без прихильного ставлення, без інтересу, без взаємних контактів. Так само як і дружба любов відрізняється високим ступенем вибірковості, близькості, довірчості у відносинах між людьми. Своєрідність любові обумовлюється винятковою емоційністю, зацікавленістю, інтимністю відносин. Любов мов би сплетена з тілесно–почуттєвих органічних і ідеальних, духовних устремлінь особистості.

Природно, взаємна любов веде до створення родини, що відіграє виняткову роль у житті суспільства і особистості. Родина – первинний осередок суспільства, покликаний забезпечувати особисте щастя людині і виконуюча такі соціальні функції, як дітородіння, виховання дітей, господарсько–побутове забезпечення її членів, турбота про батьків, організація дозвілля. Характерними рисами сімейно–шлюбних відносин є: взаємна повага всіх членів родини; прагнення виховати дітей на принципах загальнолюдської моралі; ідейний зв'язок і наступність поколінь; дружба дітей і батьків; подальше підвищення моральних і естетичних потреб членів родини та ін.

Як шлюб, так і родина – явища історичні, їхня форма і суспільна роль визначається характером соціальних, у першу чергу виробничих, відносин.

Тема 12. Професійна етика інженера і
норми службово–ділових стосунків

Моральні основа професійних, ділових, виробничих стосунків. Інженерна етика як складова частина загальнолюдської моральної культури. Науково–технічний прогрес: вимоги до інженерних знань, умінню і навичкам. Ціннісні досягнення традицій інженерного професіоналізму і моральність інженерної творчості. Ринок, виробництво, підприємництво і ділова етика інженера. Помилковість дилеми "діловитість – моральність". Утилітарно–прагматична мораль і неприпустимість абсолютизму успіху і корисності за рахунок гуманістичних цінностей. Моральні позитиви і призначення керівництва. Бюрократизм як збиток суспільному інтересу і людській гідності.

Методичні рекомендації

Темі "Питання професійної етики" у курсі "Етика" приділяється велика увага. Підготовка майбутніх фахівців передбачає формування в них уміння практично застосовувати принципи і норми моралі в професійній діяльності. Вивчення теми варто почати зі співвідношення понять "мораль" і "професійна мораль". Під професійною мораллю прийнято розуміти специфічні моральні вимоги, що зв'язані з особливостями різних професій і виробляються у визначеній професійній діяльності. Саме на основі визначених трудових відносин виникають найважливіші моральні відносини. В основі моральних відносин представників тієї чи іншої професії лежать моральні вимоги певного суспільства, класу – вимоги честі, обов’язку, справедливості і т. ін. Ці вимоги застосовні до поведінки людини кожної професії. У той же час, моральні відносини, що складаються у певній професійній діяльності, можуть мати специфічні риси, конкретизуватися в професійному обов’язку інженера, лікаря, педагога, вченого, офіцера і т.п. Варто звернути увагу на етику інженера. Етика інженера як сукупність певних моральних принципів сформувалася і розвивається в інженерній діяльності. До числа найважливіших вимог інженерної етики відносяться чесність, забезпечення високої культури праці і виробництва, особиста відповідальність за прийняті рішення, професійна компетентність, соціальна, економічна, екологічна освіченість, діловитість, вимогливість до себе, уміння оцінювати віддалені наслідки прийнятих інженерних рішень, відмовлення від вчинків, що суперечать совісті і т. ін. Особливо важливе дотримання етики інженера авіаційними фахівцями, від діяльності яких багато в чому залежить життя і здоров'я людей, безпека польотів.

Тема 13. Мораль і екологічний імператив

Роль природного і соціально–культурного середовища у функціонуванні суспільства, у становленні і розвитку особистості. Природа як абсолютна цінність життя: моральний сенс ставлення до природи як до мети і способу людської діяльності. Сучасний стан цивілізації і загострення екологічної ситуації. Досвід ігнорування екологічних проблем людством. Концепції виходу з екологічної кризи. Актуалізація етики відповідальності і ненасильства в умовах глобальних проблем людства. Теорія етики комунікативної дії щодо проблем екології навколишнього середовища.

Методичні рекомендації

Поява і поглиблення напруженості у відносинах між людиною і природою – результат необачного заполітизованого сучасного суспільного розвитку. Теперішній стан оточуючого людину середовища загрожує перш за все подальшому існуванню людства взагалі. Проблеми екології оточуючого людину середовища вимагає вироблення нового типу світогляду, який би ґрунтувався на якісно нових цінностях. Екологічна загроза поставила етику перед багатьма проблемами, які потребують переосмислення місця людини у природі та космосі. Екологічна проблематика дає етиці можливість уточнити зміст багатьох її категорій, поглибити аналіз теми моральної активності людини будь–якої професії, ствердження нових ціннісних, світоглядних орієнтацій та установок у ставленні до природи і самої себе. Природоперетворювальна діяльність людини стала зараз предметом поглибленого дослідження, оскільки гуманність полягає не тільки у ставленні до людини як до мети, але й у дбайливому ставленні до природи як життєвого простору. Успішні вирішення завдань з поліпшення екологічної ситуації можливо тільки за умови розширення екологічної свідомості людства, підйому екологічної культури і знань у цій галузі.

Формування екологічної культури особистості виступає як найважливіша закономірність сучасного етапу розвитку суспільства. Екологічна культура особистості – це сукупність екологічних знань, філософські концепції етичних принципів, а також, певних навичок, почуттів і переконань, що відбивають проблеми взаємодії суспільства і природи, спрямованих на створення і організацію оптимальних умов для подальшого розвитку людини, збереження її здоров'я, на дбайливе ставлення до природи, як найважливішої морально–соціально цінності в житті сучасного суспільства.

ЕСТЕТИКА

В умовах гуманітаризації навчального процесу усе більш зростає роль естетичної освіти. Сьогодні естетика визначається як як філософська дисципліна про естетичне, про його природу і багатовимірність, про принципи естетичного освоєння світу в процесі будь–якої діяльності людини, але перш за все у мистецтві. Тому естетика є наукою, що вивчає мистецтво, його природу, існування і розвиток та його сприймання людьми. Естетика також є науковою дисципліною, що вивчає процеси і особливості художньої творчості, особистість майстра-творця та його художні здібності. Естетична освіта виступає світоглядним орієнтиром особистості, фундаментом її творчих установок на відображення і удосконалювання світу відповідно вищим гуманістичним ідеалам.

Процес пізнання і збагнення світу людини відповідно критеріям прекрасного – в ідеалі є процесом самопізнання людини, що сприяє виявленню її людської сутності.

Естетика дає не тільки теоретичні знання, але і формує емоційний ряд духовних ідеалів і ідей, що викликають почуттєво–гуманістичний відгук на всю предметно–діяльністну реальність.

Естетика відбиває прагнення людини до піднесеного, формує естетичний смак, почуття прекрасного, здатність розуміти і сприймати мистецтво і естетику повсякденного життя.

Поставлена мета може бути реалізована через вирішення низки завдань. Перша їхня група – розкриття сутності естетичного через історичний і логічний генезис його розвитку, що знайшли свої відбиток в естетиці. Друга група завдань пов’язана з розкриттям механізму зародження, розвитку і втілення естетичного в життєдіяльності людини і суспільства, специфіці його прояву в художній творчості.

Тема I. Предмет і завдання естетики

Естетика як філософська дисципліна. Розділи естетики. Естетика як наука про "вираження взагалі" (О.Ф.Лосєв). Функції естетики. Співвідношення естетики і філософії, естетики і психології, естетики й етики, естетики і мистецтвознавство.

Методичні рекомендації

Приступаючи до вивчення естетики важливо усвідомити, що її основні ідеї розвивалися в межах філософії і в конкретних мистецтвознавчих дослідженнях. взаємозв'язок естетики з філософією полягає в тому, що її теоретичні принципи і метод залежать від світоглядних позицій і конкретної методології філософської концепції конкретного мислителя певного філософського напряму.

Естетика постійно взаємодіє з мистецтвознавством, поповнюючи свій арсенал конкретним мистецтвознавчим матеріалом, збагачується аналізом сучасного стану мистецтва і, у свою чергу, виробляє систему теоретичного знання, що визначає сітку ціннісних орієнтацій для самого мистецтва. Формуючи загальні принципи аналізу художньої творчості, естетика створює методологічні основи для художньої критики.

Необхідно відзначити ще одну особливість естетики – як самостійна система теоретичного знання вона сформувалася до середини ХVІІІ століття і пов'язують цей процес з діяльністю німецького мислителя Баумгартена. Але вивчення історії естетики іде в глибини століть, у міфологію, до філософських вчень Платона і Аристотеля, Августина Блаженного та іншого мислителів. У цьому випадку можна говорити про естетичні уявлення і погляди, але існуючих не самостійно, а в межах філософських, теологічних чи художніх концепцій.

Тема 2. Основні естетичні концепції античного світу

Естетичні уявлення народів Древнього Сходу. Становлення античної естетики. Творчість Гомера. Антична естетика Класичного періоду. Естетика Платона й Аристотеля. Естетика еллінізму.

Тема 3. Естетика західноєвропейського і
східного середньовіччя

Світоглядні основи християнської естетики. Естетичні погляди раннього середньовіччя в Західній Європі. Естетика пізнього середньовіччя, феномен готики. Візантійська естетика. Естетичні уявлення Київської Русі і їхній розвиток у східноєвропейському культурному просторі.

Тема 4. Основні напрями в естетиці Нового часу,
періоду модерну і постмодерну

Естетика Ренесансу. Бароко, класицизм, романтизм. Філософська естетика ХVІІІ–ХІХ cтоліть: Кант, Шиллер, Шеллінг, Гегель. Посткласична естетика. Позитивізм, інтуїтивізм, психоаналіз. Основні напрями сучасної естетичної думки.

Методичні рекомендації до вивчення тем 2,3,4

Приступаючи до вивчення тем 2, 3, 4 необхідно усвідомити, що естетика є найскладнішою дисципліною серед наук філософського циклу. Сучасна естетична теорія ґрунтується на багатовіковій культурній спадщині людства.

Знання історії естетики дає можливість простежити внутрішню логіку руху естетичної думки, збагатитися досягненнями класичної естетичної думки минулих років.

Вивчення історії естетичної думки має загальнокультурне значення, яке полягає в тому, що естетика кожної епохи не тільки виявляє її "художній інваріант", але і допомагає зрозуміти єдність, цілісність, органічність усієї культури. Естетика пов'язує художню і філософську діяльність епохи з науковою думкою, з ідеологією, з моральними принципами, політичною і релігійною свідомістю.

Вивчення історії естетики в темах 2, 3, 4 допоможе сформувати той необхідний теоретичний і методологічний рівень, що необхідний для розуміння і вивчення наступних тем.

Тема 5. Феномен естетичного, його інтерпретації і структура

Історичні уявлення про естетичне. Естетичне як суб’єктивізація світу і як об'єктивна реальність. Людська діяльність як джерело естетичного. Аксіологічний зміст естетичного ставлення.

Естетичний досвід, естетичний смак, естетичний ідеал.

Методичні рекомендації

Вивчення даної теми має особливе значення. Тут необхідно відзначити, що естетична практика суспільства створює не тільки світ естетичних цінностей, багатство естетичних потреб людини, але і систему понять, естетичних категорій, у яких закріплений досвід естетичного освоєння світу.

Категорія "естетичне" – найбільш загальна і системостворююча категорія естетики, що характеризує специфіку усіх форм естетичної діяльності, як однієї з форм людської діяльності.

Естетичне – це специфічно духовне, почуттєве ставлення людини до навколишнього світу.

Для з'ясування сутності естетичного необхідно зрозуміти, що народжуючись разом із практичною, утилітарною потребою, естетична потреба зростає і розвивається лише в міру того, як розвивається воля людини, незалежність його від природної необхідності. Світ естетичного – це світ, де людина вільна від миттєвої практичної потреби, що дозволяє їй діяти вільно, розвивати і реалізувати багатоаспектність людської природи.

Тема 6. Основні категорії естетики

Поняття "естетична категорія" та його специфіка. Естетичні категорії як вузлові моменти естетичного пізнання. Прекрасне. Піднесене. Трагічне. Комічне. Драматичне.

Методичні рекомендації

Вивчаючи матеріал по даній темі важливо відзначити, що естетичні категорії – прекрасне –потворне, піднесене – низинне, трагічне – комічне і такі інші, – це духовна модель естетичної практики, де форми діяльності закріплюються у формах думки. От чому в змісті категорії міститься закономірність існування естетичного явища. При цьому необхідно вичленувати категорії, що характеризують усі сфери людської життєдіяльності. Це – прекрасне і потворне, піднесене, – категорії, що відбивають явища громадського життя – трагічне, комічне.

Такі категорії як: художнє, високохудожнє, художній образ, художня форма, зміст і інші, – характеризують сферу мистецтва і відбивають досягнення людської діяльності в сфері художньої творчості.

Тема 7. Мистецтво як форма творчості і феномен культури

Мистецтво займає особливе місце в естетиці. Воно визначається тим, що мистецтво – вища форма естетичного освоєння дійсності. Це положення заслуговує на особливу увагу, оскільки в мистецтві естетичне – самоціль. Художник не ставить перед собою іншої мети, крім створення естетичної цінності, у той час як в інших видах людської діяльності естетичне похідне від цих видів діяльності. Феномен естетичного як стан внутрішнього переживання цілком можна назвати надлишковим переживанням суб'єкта стосовно самих об'єктів, предметам, обставинам, явищам, процесам, видам діяльності. Почуття, споглядання, колективні уявлення збагачені переживанням. Цей стан внутрішнього переживання існує тільки в суб'єкті, а тому виразити його об'єктивно, предметно не можна нічим, крім як знову викликавши його шляхом відтворення життєвої реальності, який він був спочатку породжений. Таку функцію "повтореного як би знову створеного світу" (В. Бєлінський) і виконує мистецтво.

Це основний принцип у збагненні природи і функції мистецтва. Естетичне в мистецтві стає і засобом і метою, беручи на себе системостворюючу функцію. Естетичне, як своєрідна інтегративна цінність здатна об'єднати в деякий моноліт усі функції мистецтва, даючи йому позачасове і неминуще життя.

Не менш важливою, поряд з естетичною функцією мистецтва, є соціальна і пізнавально–перетворювальна.

Особливо можна виділити загальнокультурну функцію мистецтва. У ній поєднується історія і сучасність, загальнолюдські і художні цінності і надбання особистісного прилучення до них. Мистецтво виражає естетичну сферу культури, будучи її ціннісною самосвідомістю.

Розглядаючи мистецтво як феномен культури, важливо виділити головну тріаду – мистецтво, вид мистецтва, твір мистецтва, де вид мистецтва можна визначити як духовно–практичну діяльність, мета і зміст якої – у переживанні, відображенні і розвитку специфічно художніми засобами, пов'язаними з однією з типологічних форм людської чуттєвості, соціального буття, із властивими йому культурно–історичними типами спілкування, різними уявленнями про світ, ідеологічними установками.

Тема 8. Художні та естетичні засади сучасного культурного розвитку

Специфіка художньої творчості в сучасній культурі. Мистецтво, масова культура. Естетичне ставлення до природи і сучасна екологічна свідомість. Роль національних цінностей у мистецтві і естетичній культурі кінця ХХ сторіччя. Мистецтво і проблеми національно–культурного відродження.

Методичні рекомендації

Звертаючись до проблем сучасної культури, специфіці художньої творчості важливо зрозуміти, що поняття "художня творчість" охоплює весь процес роботи художника, незалежно від конкретного виду мистецтва, незалежно від творчості як створення чи здобутку творчості як інтерпретації створеного.

Звідси випливає два види творчого процесу: прямий і опосередкований. Їх введення дає можливість говорити про літературу, живопис, музику, скульптурі як про види мистецтва, у яких творчість носить прямий характер, а творчість у театрі, кіно у всіх жанрах виконавчого мистецтва – опосередкований характер.

Найбільше активно питання художньої творчості почали аналізуватися з другої половини XIX століття. Бажано в цьому плані звернутися до творчої спадщини таких мислителів як Ч.Ламброзо, З.Фройд, К.Юнг, А.Адлер і О.Ранк.

Для більш глибокого з'ясування природи художньої творчості необхідно розкрити для себе зміст таких понять як "художня здатність", "талант", "геніальність", "уява", "інтуїція", "фантазія" тощо.

Загальні вимоги до проведення семінару

Однією з найбільш діючих і ефективних форм самостійної роботи студентів є семінар. Семінарське заняття дозволяє перевіряти правильність отриманих знань, вичленувати найбільш важливе, істотне в них, сприяє перетворенню знань у власні переконання, розсіює неясності, що могли виникнути в ході лекції або при читанні літератури, прищеплює навички самостійного мислення й усного виступу. Семінари допомагають студентам опанувати термінологією, вільно оперувати нею.

Виступ студента на семінарі повинне задовольняти ряду вимог:

– у ньому повинна бути теорія розглянутого питання, аналіз проблеми;

– висунуті теоретичні положення повинні бути підкріплені фактами, узятими з досягнень науки і техніки, мистецтва;

– студент показати знання сучасної літератури і першоджерел;

На семінарському занятті знання студентів, отримані на лекції та в результаті самостійної роботи, здобувають більш осмислений і міцний зміст, відбувається розширення свідомості студента взагалі.

Семінарські заняття за курсом "Етика. Естетика"

Тема 1. Предмет і завдання етики.
Етичні проблеми сучасності.

1. Поняття моральності, моралі, етики.

2. Етика як філософська наука. Проблема походження моралі.

3. Добро як системостворююча категорія етики.

4. Мораль і насильство як головна проблема сучасної етики.

Методичні рекомендації

При вивченні даної теми варто розкрити поняття "мораль", "моральність", "етика", їхнє співвідношення.

Розкриваючи друге питання плану, варто акцентувати увагу на те, що етика – філософська наука про мораль, її структуру і природу особливостях походження і розвитку, про закони морального прогресу суспільства і особистості. Вона вивчає закономірності морального ставлення людини до дійсності, структуру моральної свідомості суспільства, моральну практику людей, з'ясовує відмінність моральних судження від естетичних, правових та інших наукових суджень.

Третє питання стосується основного імперативно–оцінювального поняття моральної свідомості і категорії етики – добро. Розкрийте, в чому полягає системостворювальна функція цієї категорії. Для цього пропонується пов'язати поняття Добро з платонівським розумінням Блага. Ціннісно–нормативний зміст добра і зла визначається змістом ідеалу – уявлення про моральнісну досконалість. Об’єктивним підґрунтям добра є потреба людей в один одному, у взаємному спілкуванні і узгодженні своєї діяльності.

В останньому питанні пропонується розглянути поняття насильства, що розкриваються через філософські і моральні оцінки війни, тероризм, смертну кару, евтаназію і таке інше. В результаті чого необхідно дійти імперативу ненасилля (рос. "непротивление злу") як особливої моральнісної програми.

Контрольні питання

1. Як співвідносяться між собою поняття: етика, мораль і моральність?

2. Що являють собою моральні принципи?

З. Назвіть функції етики.

5. Наведіть приклади як добро переходить у зло і навпаки.

6. Назвіть існуючі етичні аргументи проти і на захист смертної кари?

7. Що таке евтаназія і які є позиції її виправдання і заборони.

Література: [19]; [34]; [42]; [69]; [70].

Тема 2. Предмет і завдання естетики. Основні категорії естетики

1. Естетика як філософська дисципліна.

2. Естетика і мистецтво.

3. Місце і роль естетики в сучасній культурі.

4. Основні категорії естетики.

Методичні рекомендації

При розкритті питань семінарського заняття, особливу увагу необхідно звернути на перше і друге питання заняття, що ставлять ряд дискусійних проблем: що таке естетика – наука чи особливий, специфічний рід знання? Звідси випливає складність визначення естетики.

Студенти мають самостійно, спираючись на джерела, запропонувати варіанти вирішення проблеми. При цьому важливо усвідомити, що естетика народилася і розвивалася в лоні філософії і сьогодні є прямою спадкоємицею і виразницею філософського осмислення відносин людини і світу людини, теоретичною формою усвідомлення почуттєвого як способу ствердження людини у світі.

При висвітленні другого питання заняття необхідно виходити з того, що мистецтво є вищою формою естетичного освоєння дійсності. У мистецтві естетичне є самоціллю і, будучи вищою формою прояву естетичного, мистецтво займає особливе місце в цій науці. Яке це місце, як відбувається взаємовплив естетики і мистецтва – все це має бути з'ясовано на занятті.

При розкритті третього питання слід визначити специфіку естетичної діяльності у порівняння з іншими видами людської діяльності. Навести власні приклади і обґрунтувати своє розуміння естетичної діяльності. При цьому слід зосередити свою увагу на те, що естетична діяльність породжена трудовою діяльністю і існує як її невід'ємна частина. В той же час охарактеризуйте естетичну діяльність як самостійний вид діяльності. Назвіть види естетичної діяльності. Однією з самих складних і дискусійних проблем сучасної естетики є проблема співвідношення естетичної і художньої діяльності. Висвітліть різні існуючі точки зору з цього приводу.

Слід найбільш повно розкрити поняття "дизайн", як одну з сучасних галузей людської діяльності за законами краси поза мистецтвом. Висловіть свою думку щодо ролі естетики в сучасній культурі.

Вихідним принципом у розкритті останнього питання теми семінарського заняття є принцип історизму. Як свідчить процес розвитку естетичного знання, його категорії в їх загальнолюдському значенні сформувалися в ході історичного розвитку, збагнення і розуміння естетичної практики і художньої творчості. Система категорій естетики дозволяє більш глибоко осягнути й описати особливості художньої практики на філософському рівні, осмислити сутність художнього процесу, його закономірності і тенденції подальшого розвитку.

Категорії естетики несуть особливі для людини і людства ціннісні значення. Вони охоплюють явища, досягнення, блага творчої діяльності людини. У змісті категорій закріплюється конкретно–історичний обсяг інформації, акумулюється естетичний досвід людства, досвід художньої, моральної свідомості, світогляду взагалі.

Контрольні питання

1. Які проблеми вивчає естетика?

2. Коли і чому естетика виділилася в самостійну галузь теоретичного знання?

3. На якій людській потребі виростає мистецтво?

4. Яке місце займає мистецтво серед форм естетичної діяльності?

5. В чому полягає мета і особливості естетичної діяльності?

6. В чому полягає специфіка дизайну як виду естетичної діяльності?

7. Назвіть основні естетичні категорії.

8. Від чого залежать уявлення про красу і яка її вимір?

9. Яку колізію в мистецтві можна назвати трагічною, комічною?

10. Чи взаємозалежні категорії естетики? Якщо так, то в чому специфіка цього зв'язку?

11. Визначте фактори, що впливають на зміну змісту категорій естетики в історії культури.

Література: [7]; [42]; [66]; [71].

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Аболина Т.Г. Исторические судьбы нравственности. – К.: Либідь, 1992. –194с.

2. Азаров Ю.П. Семейная подготовка. – М.: Просвещение, 1985. –448с.

3. Анисимов С.Ф. Мораль и поведение. – М.: Мысль, 1985. – 158с.

4. Блюмкин В.А Этика и жизнь. – М.: Политиздат, 1987. – 111с.

5. Бойко В.В. Счастье, семья, дети. – М.: Знание, 1980. – 64 с.

6. Волченко Л.Б. Гуманость, деликатность, вежливость и этикет. –М.: МГУ, 1992. – 115с.

7. Борев Ю. Эстетика. – М.: Политиздат, 1988. – 364с.

8. Гусейнов А.А., Ирлитц Г. Краткая история этики.– М.: Мысль, 1987. –589с.

9. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М.: Мысль, 1986. –334с.

10. Добрынина В.И., Смоленцев Ю.И. Беседы по марксистско–ленинской этике. – М.: Просвещение, 1980. – 240 с.

11. Дробницкий О.Г. Понятие морали: историко–критический очерк. – М.: Наука, 1974. – З68 с .

12. Дубко Е.А. Идеал, справедливость, счастье. – М.: МГУ, 1989. –188с.

13. Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. – К.: Наукова думка, 1984. – 198 с.

14. Злобина Е.Г. Общение как фактор личности. – К.: Наукова думка, 1982. – 115с.

15. Иванов В.Г. История этики древнего мира.– Л.: ЛГУ, 1980. – 224с.

16. История философии в кратком изложении. – М.: Мысль, 1991. –591с.

17. Історія філософії України. /Підручник. – К,: Либідь, 1993. – 480с.

18. Каган М.С. Лекции по марксистско–ленинской эстетике. – Л.: ЛГУ, 1971. – 766с.

19. Канке В.А. Этика ответственности. Теория морали будущего. –М.: Логос, 2003. –352 с.

20. Коган М.С. Мир общения. – М.: Политиздат, 1988. – 315с.

21. Кон И. С. Дружба. – М.: Политиздат, 1987. – 350с.

22. Котов Д.М. Профессиональный долг. – М.: Знание, 1979. – 64с.

23. Краткий очерк истории философии. – М.: Мысль, 1981.– 927с.

24. Кропоткин П.А. Этика, – М.: Политиздат, 1991.– 436 с.

25. Левчук Л.Т. Західноєвропейська естетика ХХ століття. – К.: Либідь, 1997. – 224 с.

26. Лекции по истории эстетики. – Л.: ЛГУ, 1973. – Кн.1. – 206с.

27. Лекции по истории эстетики. – Л.: ЛГУ, 1974.– Кн.2. –200с.

28. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Аристотель и поздняя классика. – М.: Искусство, 1975. – 460с.

29. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Высокая классика. – М.: Искусство, 1974. – 420с.

30. Лосев А.Ф. Эстетика //Философская энциклопедия. В 5–ти т. – М.: Наука, 1964. –Т.5. – С.605.

31. Липский В.Н. Эстетическая культура личности. – М.: Знание, 1987. –128с.

32. Малахов В.А. Искусство и человеческое мироотношение. – К.: Наукова думка, 1988. – 215с.

33. Майоров Г.Г. Этика в средние века. – М.: Мысль, 1986.– 431с.

34. Малахов ВА. Етика: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 302с.

35. Малахов В.А. Смысл жизни и нравственное отношение личности к миру.– М.: Знание, 1986.– 64с.

36. Марксистская этика /Под ред. А.И. Титаренко. – М.: Политиздат, 1986.– 366с.

37. Матвеев В., Панов А. В мире вежливости. – М.: Искусство и люди, 1991. – 132с.

38. Мур Дж. Принципы этики. – М.: Прогресс, 1984. – 396с.

39. Мы живем среди людей: Кодекс поведения. – М.: Политиздат, 1989. –382 с.

40. Наливайко Д.С. Искусство: направления, течения, стили. – К.: Мистецтво, 1981. –288с.

41. Немировскнй В.Г. Смысл жизни: проблемы и поиски. – К.:Политиздат Украины, 1990. –223с.

42. Никитич Л.А. Эстетика. – М.:ЮНИТИ– ДАНА, 2003. –439 с.

43. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. –М.–Л.:Итало–советское издательство "Сирин", 1990. Кн. 2. –С.1449–327.

44. Ночевник М.Н. Человеческое общение. М.: Политиздат, 1988. –126с.

45. Нравственная культура личности. – К.: Вища школа, 1986. – 192с.

46. Нестеров В.Г. Инженерная этика. – М.: Знание, 1982. – 64с.

47. Овсянников М.Ф. История эстетической мысли. – М.: Высшая шк., 1984. –336с.

48. Поліщук Ф.М. Григорій Сковорода, – К,: Дніпро, 1978. – 262с.

49. Половинкин А.И. Основы инженерного творчества. – К.: Машиностроение, 1988. –360 с.

50. Рюриков Ю. Мед и яд любви. – М.: Молодая гвардия, 1990. – 447с.

51. Романов К.В. Об этике супружества. – М.: Знание, 1987. – 641с.

52. Словарь по этике. – М.: Политиздат, 1989. – 447с.

53. Современная западная философия: Словарь. – М.: Политиздат, 1991.–414 с.

54. Соколов В.В. Европейская философия ХУ–ХУШ вв. – М.: Высшая школа, 1984. –448с.

55. Соколов В.В. Средневековая философия. – М.: Высш. шк., 1987. – 448с.

56. Соловьев В.С. Оправдание добра. Нравственная философия. – Соч. в 2–х т. – М.: Мысль, 1990. –Т.1. – 892с.

57. Соловьев В.С. Смысл любви. – Соч. в 2–х т. – М.: Мысль, 1990. – Т.2. –882с.

58. Спиркин А.Г. Основы философии. – М.: Политиздат, 1988. – 592с.

59. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М.: Политиздат, 1980.– 573с.

60. Татаркевич В. О счастье и совершенстве человека. – М.: Прогресс, 1981. – 367с

61. Трофименко В., Волгин А. Поговорим об этике. – М.: Московская правда, 1991. С.92–96.

62. Философская культура Украины и отечественная мысль ХІХ–ХХ вв.– К.: Наукова думка, 1990. – 265с.

63. Фромм Э. Душа человека. – М.: Республика, 1992. – 430с.

64. Чанишев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М.: Высшая школа, 1991. – 512с.

65. Шеломенцсв В.Н. Этика и культура общения. – К.: Оберіг, 1995. – 352с.

66. Швейцер А. Культура и этика. – М.: Прогресс, 1973. – 344с.

67. Эстетика: Учебное пособие /Под ред. В.А.Лозового. –Сумы, Издательство "Университетская книга", 1999. –302 с.

68. Этика и психология семейной жизни /Под ред. И.В. Гребенникова. – М.: Просвещение, 1984. – 256с.

69. Этическая мысль /Отв.ред. А.А.Гусейнов. – М.: Политиздат, 1988. –384с.

70. Этика: Энциклопедический словарь /Под ред. Р.А.Апресяна и А.А. Гусейнова –М.: Гардарики, 2001. –671 с.

71. Этика: Учебник /Под общей редакцией А.А.Гусейнова и Е.Л.Дубко. –М.: Гардарики, 2003. – 496.

64. Эстетика. Учебное пособие. – К.: Вища школа, 1991. – 320с.

72. Шестаков В.П. Эстетические категории: опыт систематического и исторического исследования. – М.: Искусство, 1983. – 358с.

Методичні вказівки щодо оформлення контрольної роботи

У процесі вивчення курсів “Етика” і "Естетика" кожен студент ІЗДН написати одну контрольну роботу, в якій поєднані питання з етики і естетики. Номер теми контрольної роботи визначається сумою трьох останніх цифр номера власної залікової книжки студента.

Контрольна робота повинна бути виконана грамотно й акуратно, чітким розбірливим почерком, або текст набраний на комп’ютері 14 кеглем. Обсяг роботи – 18–24 сторінки учнівського зошита, або 11–15 комп’ютерного тексту.

На обкладинці контрольної роботи повинні бути зазначені: номер роботи, курс, спеціальність, шифр, прізвище, ім'я, по батькові, на першій сторінці — тема і план роботи.

Послідовність викладу матеріалу повинна відповідати плану. Контрольна робота повинна включати передмову, теоретичний виклад питань, висновки. У цитатах, що наводяться, таблицях, цифрових даних повинні бути посилання на джерела. Остання сторінка повинна містити список використовуваної літератури за абеткою.

Контрольна робота повинна бути підписана студентом, що виконав її, із указівкою дати підпису і пронумерована по–порядку від титульної до останньої сторінки.

Якість письмової роботи оцінюється, насамперед, за тим наскільки самостійно і правильно розкритий зміст і основні питання теми. Виклад матеріалу повинен бути творчим, а не компілятивним.

У випадку, якщо контрольна робота не буде зарахована, студент повинен написати нову контрольну роботу з урахуванням зроблених рецензентом зауважень і подати її знову.

Тематика контрольних робіт з "Етики та естетики"

Тема 1.

1. Поняття моралі, моральності, етики.

2. Моральна концепція християнської етики у Августина Блаженного.

3. Специфіка творчого художнього процесу.

Література: [7];[8]; [11]; [33]; [34]; [42]; [46]; [54]; [63]; [69].

Тема 2.

1. Предмет етики і її місце в структурі людської свідомості, буття.

2. Етика Платона й Аристотеля.

3. Естетичне і його основні форми.

Література; [8]; [11]; [15]; [19]; [23]; [42]; [66]; [69]; [70].

Тема 3.

1. Етика і філософія.

2. Гуманістично–утопічні вчення в етиці /Мор, Кампанелла, Сен–Симон, Фур'є, Оуен.

3. Естетичні ідеї в Росії та в Україні у ХVІІІ ст.

Література: [1]; [16]; [38]; [46]; [55]; [37]; [49]; [55]; [66].

Тема 4.

1. Релігійно–філософська спрямованість етичного пошуку сенсу людського буття.

2. Етика Дідро, Ламетрі, Гельвеція, Гольбаха.

3. Поняття художнього образу

Література: [8]; [16]; [23]; [34]; [36]; [42]; [46]; [66]; [70].

Тема 5.

1. Специфіка відображення духовно–культурного життя в етиці Вавилона і Єгипту.

2. Архаїчна моральність.

3. Сучасні естетичні теорії.

Література: [1]; [8]; [11]; [15]; [16]; [42]; [58]; [66]; [70].

Тема 6.

1. Моральні установки джайнізму і буддизму.

2. Практицизм етики прагматизму.

3. Загальна характеристика основних видів мистецтва.

Література; [1]; [7]; [8]; [11]; [16]; [42]; [63]; [66]; [70].

Тема 7.

1. Етичне вчення Конфуція і моральність Древнього Китаю. Даосизм.

2. Соціальні функції моралі.

3. Естетика Аристотеля.

Література: [8]; [28]; [29]; [34]; [42]; [46]; [52]; [63]; [69].

Тема 8.

1. Антична етика як вчення про чесноту досконалої особистості.

2. Атеїстична спрямованість етики Вольтера.

3. Соціальна утопія Платона і грецьке мистецтво

Література: [8]; [18]; [23]; [30]; [42]; [63]; [69]; [70].

Тема 9.

1. Етичні вчення Сократа про знання як основу чесноти.

2. Специфіка історичного становлення моральної свідомості українського народу.

3. Трагічне і комічне в мистецтві.

Література: [7]; [17]; [18]; [26]; [27]; [30]; [34]; [42]; [47]; [66]; [71];

[72].

Тема 10.

1. Евдемонізм Демокрита і розумний гедонізм Епікура.

2. Напрям антропологічно спрямованої етики Заходу: імморалізм, філософії життя, воля і відповідальність екзистенціалізму психоаналіз фрейдизму.

3. Становлення категорій прекрасного і потворного в історії естетичної думки.

Література; [7]; [8]; [19]; [24]; [26]; [27]; [30]; [42]; [68]; [69]; [70].

Тема 11.

1. Теологічні обґрунтування моралі в середньовічно–християнській етиці.

2. Етика любові Фейєрбаха.

3. Прекрасне і потворне в житті і мистецтві.

Література: [9]; [19]; [23]; [33]; [36]; [42]; [46]; [54]; [63]; [66]; [68]; [69]; [70].

Тема 12.

1. Модернізація християнської етики в неоарістолелізмі Фоми Аквінського.

2. Категоричний імператив Канта. Моральний обов’язок.

3. Естетичне освоєння дійсності.

Література: [8], [11]; [16]; [19]; [33]; [34]; [42]; [51]; [53]; [54]; [63]; [66]; [68]; [69]; [70].

Тема 13.

1. Розвиток гуманістичних ідей Відродження в етичних вченнях Просвітництва.

2. Реалізація сенсу життя: особистість у сучасній моральній ситуації.

3. Естетичний досвід, естетичний смак, естетичний ідеал.

Література: [1]; [3]; [8]; [11]; [16]; [19]; [53]; [65]; [66]; [68]; [70].

Тема 14.

1. Моральний зміст "суспільного договору" Руссо.

2. Воля і моральна відповідальність за поведінку.

3. Естетичний досвід, естетичний смак, естетичний ідеал.

Література: [1]; [3]; [8] [11] [23] [34] [36] [42] [53] [66].

Тема 15.

1. Етика Гегеля.

2. Загальнолюдське в моралі.

3. Функції мистецтва в культурі.

Література: [1]; [3]; [4]; [7]; [11]; [13]; [18]; [20]; [24]; [42]; [43]; [44]; [55];[60]; [65]; [70].

Тема 16.

1. Етичне осмислення проблем гуманізму в епоху становлення капіталізму.

2. Мораль як форма суспільної свідомості. Соціально–історична обумовленість моралі.

3. Мистецтво як форма суспільної свідомості і його місце в культурі.

Література: [7]; [18]; [19]; [26]; [27]; [34]; [42]; [66]; [69]; [70].

Тема 17.

1. Специфіка моральної регуляції поведінки людини: мораль і право, мораль і політика, мораль і наука, мораль і релігія.

2. Моральні мотиви і ціннісні орієнтації.

3. Основні художні стилі.

Література: [19]; [26]; [27]; [34]; [35]; [42]; [68]; [69]; [70].

Тема 18.

1. Місце моральної свідомості в системі моралі.

2. Совість – основний фактор моральної самосвідомості людини.

3. Предмет і метод естетики як самостійної дисципліни.

Література: [7]; [8]; [19]; [26]; [27]; [34]; [42]; [70].

Тема 19

1. Поняття моральної самосвідомості.

2. Спілкування як найважливіший фактор розвитку особистості.

3. Характеристика мистецтва в естетиці Канта.

Література: [19]; [46]; [66]; [68]; [69]; [70].

Тема 20

1. Етична спрямованість філософії Г. Сковороди.

2. Честь і гідність.

3. Арістотель про природу художньої творчості.

Література: [17]; [28]; [29]; [32]; [34]; [35]; [42]; [46]; [47]; [61]; [65]; [68]; [70].

Тема 21

1. Щастя як категорія моральної свідомості.

2. Етика відповідальності.

3. Внесок Вінкельмана і Лессінга в розвиток естетики.

Література: [12]; [13]; [19]; [26]; [27]; [34]; [53]; [59]; [65]; [68]; [70]; [72].

Тема 22

1. Загальнолюдське і класове в моралі.

2. Культура спілкування й етикет.

3. Проблема прекрасного в естетиці Відродження.

Література: [1]; [3]; [10]; [14]; [18]; [20]; [26]; [27]; [32]; [36]; [42]; [43]; [46]; [64]; [66].

Тема 23

1. Добро і зло як вихідні поняття моралі.

2. Моральна цінність діяльності у розбудові незалежної України на засадах загальнолюдської культури.

3. Загальна характеристика естетики Ренесансу.

Література: [17]; [19]; [26]; [27]; [46]; [61]; [70].

Тема 24

1. Структура моральної свідомості. Моральні норми і принципи.

2. Сенс життя і феномен смерті.

3. Ранньосередньовічна естетична свідомість і теорії.

Література: [4]; [29]; [34]; [36]; [38]; [41]; [42]; [66]; [70];

Тема 25

1. Паулинізм. Етика любові.

2. Соціальні функції моралі.

3. Напрями і типи художньої творчості. Бароко. Класицизм. Романтизм

Література: [7]; [8]; [19]; [24]; [34]; [42]; [66]; [69]; [70].

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ
З ЕТИКИ ТА ЕСТЕТИКИ

1. Специфіка естетики як філософської дисципліни.

2. Специфіка етики як філософської дисципліни.

3. Мораль і її місце в духовному світі людини.

4. Визначте поняття мораль і моральність /рос. – мораль и нравственность/. Розкрийте їх зміст.

5. Мистецтво як явище духовної культури, його смисл і цінність.

6. Дефініція мистецтва. Дефініція мистецтва в античності, новому часі, ХХ сторіччі.

7. Взаємозв’язок етики і естетики в осягненні відносин “людина і світ людини”.

8. Добро і зло як категорії етики.

9. Прекрасне і потворне як категорії естетики.

10. Категорія “вид мистецтва”. Система видів мистецтва в дзеркалі сучасної естетичної теорії.

11. Людина як суб’єкт етичного вибору.

12. Любов як шлях творення особистості.

13. Проблема сенсу життя в історії етичної думки.

14. Визначте і розкрийте характерні риси етичної думки античності.

15. Визначте і розкрийте характерні риси естетичної думки античності.

16. Естетичні та моральні засади мистецтва античності.

17. Визначте і розкрийте характерні особливості етичної думки європейського середньовіччя.

18. Визначте і розкрийте характерні особливості естетичної думки європейського середньовіччя.

19. Київська Русь – спадкоємиця Візантійської етико–естетичної традиції.

20. Архітектурність як естетичний принцип мистецтва середніх віків.

21. Естетичні і художні особливості романського і готичного стилів.

22. Скульптурність як естетичний принцип мистецтва античності.

23. Визначте і розкрийте характерні особливості естетичної думки епохи Відродження.

24. Визначте і розкрийте характерні особливості етичної думки епохи Відродження.

25. Зробіть порівняльний аналіз світоглядних засад етичної і естетичної думки античності і Відродження.

26. Живописність як естетичний принцип мистецтва Відродження.

27. Людина і світ людини в мистецтві епохи Відродження.

28. Новий час і встановлення нового світогляду, його етико–естетичні виміри.

29. Просвітництво в Англії: етичні і естетичні теорії і погляди.

30. Французький просвітницький рух і його вплив на етичну і естетичну теорію.

31. Особливості етичної думки в культурі німецького Просвітництва.

32. Особливості естетичної думки в культурі німецького Просвітництва.

33. Німецька класична філософія і її внесок в розвиток етичної і естетичної думки /І.Кант і Г.Гегель/.

34. Моральні і естетичні пошуки німецького марксизму XIX ст. /К.Маркс і Ф.Енгельс/.

35. Категоричний імператив І.Канта.

36. Ф.Ніцше і його пошуки Надлюдини.

37. Моральні і естетичні пошуки в російській культурі XIX ст.

38. Психоаналіз і його вплив на розвиток етики і естетики ХХ ст.

39. Етичні і естетичні виміри екзистенціалізму.

40. Г.Сковорода і його етичні погляди.

41. П.Юркевич і його “філософія серця”.

42. Бароко: походження, сутність і основні риси.

43. Класицизм: походження, сутність і основні риси.

44. Романтизм: походження, сутність і основні риси.

45. Позитивізм і художня система критичного реалізму.

46. Реалізм: походження, сутність і форми прояву.

47. Людина і світ людини в мистецтві соціалістичного реалізму.

48. Російський марксизм /Г.Плеханов, В.Ленін/ і шляхи розвитку естетики.

49. Митець і час. Художні пошуки і естетичні засади мистецтва ХХ ст.

50. Абстракціонізм: походження, сутність і основні риси.

51. Сюрреалізм: походження, сутність і основні риси.

52. Експресіонізм: походження, сутність і основні риси.

53. Естетичні засади інженерної діяльності.

54. Дизайн як естетична діяльність.

55. Моральна свідомість і її структура.

56. Естетична свідомість і її структура.

57. Естетичні відносини: специфіка і форми прояву.

58. Моральні відносини: специфіка і форми прояву.

59. Проблема життя і смерті в історії етичної думки.

60. Смисл і цінність етики і естетики як філософських дисциплін.

61. Паулинізм.

62. Евтаназія.

63. Проблема смертної кари.

ГЛОСАРІЙ

Абстракціонізм – худ. напрямок в мистецтві ХХ ст., оснований на абстрагуванні зображальних образів від конкретних об’єктів, характеризується крайньою формалізацією композиції. Твори абстракціоністів представляють собою поєднання геометричних форм, кольорових плям і ліній. Абстракціонізм включає в себе дві головні течії : супрематизм і абстрактний експресіонізм.

Абсурд (від лат. Absurdus – безглуздий) – безглуздий, нерозумний, суперечливий. Термін використовується з 40–х р. ХІХ ст. в філософії і естетиці. В філософії екзистенціалізму термін використовується для характеристики положення людини в суспільстві.

Авангардизм (з фр. avant – gardisme) – назв. течій в мистецтві ХХ ст.; їх головна тенденція – заперечення традицій, експериментальний пошук нових форм – проявляється в мистецтві різних напрямків, шкіл, в творчості окремих митців. Є крайнім виразником більш широкого напрямку модернізму, авангардизм шукає різні, часто поза естетичні засоби прямого впливу на читачів, слухачів, глядачів. Серед цих засобів: підкреслена емоційність, безпосереднє звертання до почуттів, культ машини, яка протистоїть недосконалості людини.

Аксіологія – (від грецьк. axia – цінність + logos – вчення) – філософське вчення про цінності, які є значущими для людини, є предметом його бажань, прагнень, інтересів.

Алегорія (від грецьк. – allegoria) – іносказання, в мистецтві – втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття, прямий смисл доповнюється можливістю його переносного тлумачення. Набула особливого розповсюдження в культурі середньовіччя і Відродження.

Аморалізм – заперечення в той чи інший мірі вимог моралі, загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві.

Ампір (від фран. empirе – імперія) – стиль пізнього класицизму в архітектурі та прикладному мистецтві Західної Європи (перша чверть ХІХ ст.). Виник у Франції в період імперії Наполеона. Ампіру характерні суворі архітектурні форми (доричний та тосканський ордери) і звернення до староєгипетських форм (напр. воєнні трофеї, крилаті сфінкси і т. п.).

Андеграунд (від англ. undeground – підпільний, метрополітен) – нелегальна політична чи культурна організація, рух, а також напрямок в мистецтві, який переслідується, осуджується офіційною владою, який відрізняється неортодоксальністю, незаангажованістю.

Антропоцентризм – світогляд, згідно якому людина є центр Всесвіту і кінцева мета всієї світобудови.

Апатія (від грецьк. apathesa – нечутливість) – в етиці стоїків – повне вивільнення від пристрастей і бажань, ідеальний моральний стан, до якого повинна прагнути людина. В теперішній час апатія означає повну байдужість до навколишнього, нечутливість.

Атараксія (від грецьк. – ataraxia – спокій) – поняття давньогрецької етики, душевний спокій, незворушності як вищої цінності; розвинуте Демокритом, Епікуром, представниками стоїцизму, скептицизму.

Бароко – головний стильовий напрямок в мистецтві ХVI – сер. ХVII ст. – характерні риси – динаміка, емоційна експресія, драматизм, містичне відчуття простору. Виникло в Італії, розповсюдилось в інших країнах Європи після епохи Відродження.

Благо – головне поняття філософії і богословських концепцій. В філософії пов’язується з позитивними цінностями. Воно лежить в основі світу і моральності. В богословський культурі Благо – одно із імен Бога.

Вид мистецтва – це спосіб художньої діяльності, основою якого є особливе образне бачення світу, яке в свою чергу визначається характером конкретно–історичного естетичного ідеалу, який втілюється в творі мистецтва за допомогою специфічних зображально–виражальних засобів.

Гармонія (від грецьк. harmonia – згода, ) – естетична категорія, яка означає цільність, злитість, взаємодію всіх частин і елементів форми. Термін широко використовується в мистецтвознавстві, історії культури, культурології.

Гедонізм (від грецьк. hedone – насолода) – філософсько–етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя. В античній філософії це вчення розвивали Арістіп, Кіренська школа, Епікур; в новий час Гельвецій, Гольбах.

Готика – художній стиль середньовічного мистецтва в країнах Західної і Центральної Європи ХІІ – ХV ст. Найяскравіше виявився в будівництві храмових споруд.

Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток, утвердження блага людини як критерію оцінки суспільних відносин. В епоху Відродження – світський рух, який протистояв схоластиці і духовному пануванню церкви, прагнув до відродження античного ідеалу краси, добра, істини та людяності.

Дегуманізація – втрата, відмова від гуманістичних, моральних і духовних цінностей в суспільному житті, неповага до людини, зневага особистими якостями і властивостями.

Декаденство (від лат. dеcandentia – занепад) – поняття, яке зустрічається в культурології при розгляданні підйому чи занепаду культур і народів; 2) загальна назва кризових явищ європейської культури другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст., для яких притаманні настрої безнадії в житті, індивідуалізм. Постійними темами Д. є мотиви небуття і смерті, туга за духовними цінностями, відмова від громадянських ідеалів, віри в розум.

Дискурс – в перекладі з латини (discursus) – міркування. Спочатку цей термін використовувався в лінгвістиці, де ним позначали органічну частину тексту або промови, що існує за законами цього тексту. Зараз це поняття набуло іншого значення і стало досить розмитим – це система дискусій, діалогів, які ведуться в суспільстві з приводу певної проблеми.

Жанр – (від фр. genre – рід, вид) – внутрішній підрозділ в більшості видів мистецтва. Принципи поділу на Ж. специфічні для кожної з областей художньої творчості. В живописі головні жанри визначаються перш за все по предмету зображення: пейзаж, портрет, побутовий Ж., історичний тощо. В літературі – поема, роман, повість, оповідання, трагедія, комедія. Кожному Ж. притаманні тільки його специфічні засоби художньої виразності. Це, насамперед, єдність таких його властивостей як зміст і форма.

Імпресіонізм (фр. impressionnisme – враження) – напрямок в мистецтві останньої чверті ХІХ ст. – поч. ХХ ст. Назва І. виникла після виставки 1874 р., на якій експонувалась полотно художника К. Моне “Враження. Схід сонця.” І. стверджує красу повсякденного життя, досягає життєво достовірного зображення. Твори І. відрізняються чуттєвою красою світу, концентрують увагу на немов би випадковому моменті на якому зупинились очі маляра, які побачили щось неповторне, світле, чудове.

Евдемонізм (від грецьк. eudaimonia – щастя) – в давньогрецькій культурі етичний напрямок, який вважає щастя, блаженство найвищою метою людського життя; тісно пов’язаний з сократівською ідеєю внутрішньої свободи особистості, її незалежності від зовнішнього світу.

Екзистенціалізм (від лат. existentia – існування) – ірраціоналістичний напрямок в філософії і літературі, орієнтований на осмислення існування людини в граничних ситуаціях, на визначенні достоменності індивідуального вибору в таких ситуаціях. Люди, за думкою представників Е., є єдино можливими суддями своїх вчинків. Засновником Е. вважають датського філософа–містика К’єркегора, а серед ведучих представників цього напрямку М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра.

Еклектизм – механічне поєднання різнорідних, часто протилежних принципів, поглядів, теорій, художніх елементів і т.п.; в архітектурі і образотворчому мистецтві – сполучення різнорідних стильових елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель чи художніх виробів.

Експресіонізм – напрямок в європейському мистецтві 10–20–х років XX ст., який проголосив не зображувати сучасну дійсність, а “виражати” її суть. Характерні риси – відмова від гармонійної прозорості форми, тяжіння до абстрактного узагальнення, експресія, деформація картини дійсності в творах мистецтва.

Емпатія (від грецьк. empatheia – співпереживання) – засіб розуміння емоційного стану інших людей, в т.ч. при сприйнятті об’єктів і явищ природного світу і творів мистецтва засобом відчуття і співпереживання.

Епікуреїзм – етичне вчення. Засновник – давньогрецький філософ Епікур (341 – 270 рр. до н.е.). Головна ідея – розумне прагнення людини до щастя.

Естетика (від грецьк. aisthetikos – здатний відчувати) – філософська дисципліна, яка в теоретичній формі осягає чуттєве як момент цілісного утвердження людини в світі за критеріями прекрасного і потворного.

Естетичний смак – естетична категорія, яка означає здібність людини через почуття задоволення чи невдоволення (“подобається” – “не подобається”) диференційовано сприймати і оцінювати різні естетичні об’єкти, відрізняти прекрасне від потворного в дійсності і в мистецтві, відрізняти естетичне і не естетичне, виявляти в явищах риси трагічного і комічного. По відношенню до оцінки творів мистецтва Е.с. конкретизується як художній смак.

Естетика технічна – галузь знання; вивчає соц.–культурні, технічні і естетичні проблеми формування гармонійного предметного середовища, яке твориться засобами промислового виробництва для забезпечення найкращих умов праці, побуту і відпочинку людей. Е.т. є теоретичною основою дизайну.

Естетичне (від грецьк. aisthetihos – чуттєвий) – категорія естетики, яка фіксує емоційні, насамперед, духовні відносини людини до світу його життя. Сюди відносяться: об’єктивно–естетичне в природі, суспільстві, в продуктах матеріального і духовного виробництва; естетична діяльність як творчість за критеріями прекрасного, естетична свідомість, естетичні почуття, сприйняття, потреби, оцінки, ідеали тощо. Поняття Е. охоплює і художню культуру. Естетичне – важлива складова людської культури.

Етика – 1) філософська дисципліна, об’єкту вивчення якої є мораль, моральність; 2) система моральних норм і цінностей, що є характерною для певної культурної або релігійної спільноти, соціальної чи професійної групи людей. Е. як філософська наука зосереджує увагу на проблемах сутності й функціонування моралі, досліджує специфіку моральних норм і цінностей та шляхи їх обґрунтування, з’ясовує моральні аспекти людської свідомості, діяльності, спілкування і світоставлення, аналізує мову моралі, значення і функції моральних висловлювань.

Калокагатія (від гр. klokagathia – kalos – прекрасний і agathos – добрий) – термін культури античності; визначає гармонію зовнішнього і внутрішнього в людині. К. – головний принцип і умова краси людини. В античні часи калокагатія була ідеалом виховання, поєднанням благородства, багатства і краси фізичних і духовних здібностей.

Канон (з гр. kanon – правило, норма) – нормативний взірець; в образотворчому мистецтві –сукупність художніх засобів чи вимог, які вважалися обов’язковими в ту чи іншу епоху (норми композиції і колориту, система пропорцій, іконографії даного типу зображення). К. називають також твори, які є нормативним взірцем. К. виконував важливу роль в мистецтві європейського середньовіччя, в стародавніх культурах Сходу. Епоха Відродження робить спробу раціональним шляхом віднайти ідеальну закономірність в різних зображуваних предметах (пропорції людського тіла, правило “золотого перетину”).

Катарсис (від грецького “catarsis” – очищення) термін використовується в естетиці для позначення спроможності людини через сприйняття творів мистецтва досягти очищення душі, своїх емоцій, сутнісний момент естетичного переживання. Цей термін вживали в своїх теоріях Піфагор, Платон, Арістотель, Лессінг, Б. Брехт, З. Фрейд та інші.

Категоричний імператив – термін, який вводить І. Кант для позначення основного закону його етики. Має два формулювання: 1). чини тільки відповідно до такої максими (настанови волі ), керуючись якою, ти будь коли можеш побажати, щоб вона стала загальним законом; 2) чини так, щоб ти завжди ставився до людства як у своїй особі так і в особі будь–кого іншого також як до мети й ніколи не ставився б до нього тільки як до засобу.

Класицизм (від латинського “classicus” – взірцевий) – один з основних напрямків у європейському мистецтві XVII – XIX ст., зразком для якого було класичне (давньогрецьке і давньоримське) мистецтво. Для класицизму притаманні раціоналізм, нормативність в творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, монументальності, врівноваженості композиції. Принципи класицизму утверджуються у всіх видах мистецтва.

Конструктивізм (від латинського “constructio” – побудова) – естетичний напрямок, що виник на початку 20 ст. Тісно пов’язаний з кубізмом і футуризмом, породжує свій художній стиль, який виявився більш яскраво в архітектурі, живопису, прикладному мистецтві та поезії. Головна установа конструктивізму – зближення мистецтва з практикою індустріального побуту по лінії форми, геометризація контурів і відкриття технічної основи будівництва і архітектури, стилізація документів і відтворення виробничих ритмів в поезії.

Кубізм ( від фр. сube – куб) – авангардистський напрямок в образотворчому мистецтві. Для зображення реального світу використовували комбінації геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо). Геометризм повинен був підкреслити усталеність, предметність світу. Кубізм зародився у Франції. Його теоретики – поет Аполлінер, маляри Ж.. Метценже та А. Глез. Представники – П. Пікассо, Ж. Брак, Х. Гріс, М. Дюшан, К Малевич та інші.

Культура почуттів – термін вживається в етиці і естетиці. Вказує на ступінь суспільної розвиненості, “олюдненості” почуттів, соціальну одухотвореність людини.

Манкурт (від імені власного) – термін, який набув широкого розповсюдження у вітчизняній культурі. Людина, яка втратила історичну пам’ять, моральні, духовні цінності та орієнтири, а також зв’язок з своїм власним народом. Термін ввів Ч. Айтматов в романі “И дольше века длится день” .

Маньєризм – (від італійського maniersmo – примхливість, химерність, штучність) – течія в образотворчому мистецтві Західної Європи 16 ст. Відображала наростання кризових явищ в пізньому Відродженні. Характерні риси – гострі колористичні дисонанси, ускладненість поз і композицій, деформація пропорцій.

Мімезис (від грецького mimesis – наслідування) – естетична категорія, запропонована Арістотелем, яка визначає відношення між творцем і світом, який для нього є зовнішнім, який мистецтво не копіює, а наслідує.

Мистецтва пластичні – поняття, яке об’єднує види мистецтва, твори яких існують в просторі, не змінюються в часі і сприймаються зором (іноді їх називають просторовими). Мистецтва пластичні поділяються на образотворчі (живопис, скульптура, графіка, фотомистецтво) і необразотворчі (архітектура, декоративно–споживне мистецтво і художнє конструювання). Не дивлячись на такий поділ, межі між м.п. не абсолютні.

Модернізм – (від французького modernisme – новітній, сучасний) – загальна назва художньо–естетичної системи, яка склалася в 20–х роках ХХ ст. Відображала кризові явища в культурі того часу, відчуження особистості, зневіру в моральних цінностях, гуманізмі. Модернізм об’єднує багато відносно самостійних ідейно–художніх напрямків і течій, різних по соціальному масштабу і культурно–історичному значенню (експресіонізм, кубізм, конструктивізм, сюрреалізм, абстракціонізм).

Мораль – це форма свідомості – сукупність усвідомлених людьми принципів, правил, норм поведінки. Мораль постає як такий імперативно–оціночний засіб відношення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла.

Моральність – (рос. нравственность) – втілення принципів, правил і норм моралі в реальну поведінку людей, стосунки між ними.

Непротивлення злу – принцип, закріплений у різних культурних парадигмах, ідеал особистісного і суспільного життя, заснований на переконанні в тому, що активне протистояння злу веде до його підсилення. Найбільш впливове вчення про непротивлення злу належить Л. М. Толстому, М. Ганді, М.Л. Кінгу.

Образотворчі мистецтва – розділ пластичних мистецтв, які об’єднують живопис, скульптуру, графіку.

Образ художній – категорія естетики; узагальнююче художнє відображення дійсності, втілене в форму конкретного індивідуального явища.

Примітивізм (від лат. primitivus – початковий, первісний) – напрямок у мистецтві, що характеризується наслідуванням художніх образів і прийомів первісного мистецтва, форм ранніх і ще не розвинутих стилів.

Пуритани (від англ. puritans чистота) – люди надзвичайно суворого аскетичного укладу життя.

Реалізм (від лат. realis – суттєвий, дійсний) – напрямок в мистецтві, що полягає в правдивому історично– конкретному і об’єктивному відтворенні дійсності; 2. критичний реалізм – правдиве відображення дійсності в літературі і мистецтві ХІХ ст.. Характерні риси – демократизм, народність, глибокий інтерес до соціальних проблем; 3. Соціалістичний реалізм – напрямок офіційного мистецтва в СРСР 1934 –1991 рр. Головний принцип мистецтва –поєднання партійності і народності.

Рококо (від фр. rococo) – стилістичний напрямок у західноєвропейському мистецтві ХVIII ст., пов’язаний з придворно–аристократичною культурою. Виник у Франції. Відзначається примхливо–вишуканим оздобленням інтер’єрів, приміщень, декоративністю, камерністю, граціозністю – в музиці, манірністю образів в образотворчому мистецтві.

Романський стиль (від лат. romanum – римський ) – художній стиль, пов’язаний з античною культурою Риму, який одержав розповсюдження в період раннього середньовіччя (Х – ХШ ст.). Романський стиль використовувався для вибудови лицарських замків, храмів, монастирів. Його особливості – чіткі форми, сувора мужня краса та урочистість.

Романтизм (від фр. romantisme) – художній напрямок у літературі і мистецтві в Європі в кінці XVIII – на початку – XIX ст. Основа романтичного мистецтва – розлад між ідеалом і реальним життям. Героям притаманні мрійливість, героїчні настрої в світовідчуванні, ідеалізація дійсності.

Сентименталізм – (від фр. Sentiment – почуття) – художній напрямок в мистецтві другої половини XVIII – початку – XIX ст. Сентименталізм об’являє домінантою “людської природи” не розум, а почуття. Шлях до ідеальної особистості С. шукав у звільненні і удосконаленні “природних” почуттів. С. вирізняється демократизмом і увагою до духовного світу простої людини.

Символ – (від грецького symbolon) – об’єкт, стереотип поведінки, слово, яке вказує на якусь значущу для людини область реальності, на певний порядок–природній, створений людьми, пов’язаний з психічнім станом чи переживаннями, які мають предметне вираження. С.– знак, який умовно позначає будь–який предмет, поняття або явище.

Символізм (від фр. simbolisme) – напрямок в європейському мистецтві кінця ХІХ – початку – ХХ ст. Характерні риси – містицизм, таємничість, прагнення осягнути найвищі цінності з допомогою символів, узагальнень, особливої асоціативності. Основи естетики символізму склалися в 70 – і роки ХІХ ст. в творчості французьких поетів П. Верлена, А. Рембо, С. Маларме.

Синкретизм (від гр. synkretismos – об’єднання) – не розчленованість, змінність, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь–якого явища. Наприклад, мистецтво на первісних стадіях людської культури, коли музика, спів, поезія, танок не були відокремленні один від одного. В мистецтвознавстві цим терміном називають органічне поєднання елементів різних видів мистецтва.

Синтез мистецтв – органічне поєднання різних мистецтв чи видів мистецтва в художнє ціле, яке естетично організує матеріальне та духовне середовище людини. Це складний процес і в різні історичні етапи він проходив по-різному. В історії світового мистецтва відомі три світові форми синтезу мистецтва: синтез пластичних мистецтв, театральний синтез мистецтв, кінематографічний синтез мистецтв.

Стиль – в літературі та мистецтві – єдність змісту, образної системи і художньої форми, що склалася за конкретних суспільно–історичних умов і властива різним історичним періодам і епохам у розвитку літератури і мистецтва; сукупність головних художніх особливостей в творчості митця, які проявляються як в темі, ідеях, характерах, так і в образотворчо–виразних засобах, в технічній обробці матеріалу, у виконані тощо.

Стоїцизм (від „стої” – портик в Афінах, де збиралися стоїки) – одна з головних течій елліністичної філософії. Заснована в 4 ст. до н.е. Найважливіше місце в стоїцизмі посідала розробка міцної та розумної основи морального життя, яку стоїки вбачали у подоланні пристрастей, “силі духу”, що виявляються в наслідуванні своїй долі. Вища норма поведінки – стійкість, твердість у життєвих негодах, апатія життя згідно розуму.

Супрематизм – (від лат. supermus – найвищий) – одна з основних течій абстракціонізму, геометричний конструктивізм як метод вираження “вищої реальності” (від цього назва) – структури світобудови в найпростіших геометричних формах: пряма лінія, квадрат, коло, прямокутник, серед яких квадрат вважається найбільш чистим, тобто очищеним від змістовних асоціацій. Засновник художник К. Малевич – полотно “Чорний квадрат на білому фоні” 1915р.

Сюрреалізм (фр. Surrealisme – над реалізм) – напрямок в світовому мистецтві, який сформувався у Франції в 20 – і роки ХХ ст., головним чином в поезії та живопису. Головна вимога – митець не повинен спиратись на розум, його царина це несвідоме, пов’язане з сновидіннями, галюцинаціями, спогадами дитинства. Завдання художника –за допомогою ліній, площин, різних форм і кольорів проникнути по ту сторону людського, досягти безкінечного та вільного. Представники– С. Далі, М. Ернст, Х. Міро, А. Массон, І. Тангі.

Умовність – властивість мистецтва, яка підкреслює відмінність художнього твору від відтворюваної їм реальності.

Цинізм (грецьк. hyhismos) – нігілістичне відношення до людської культури і загальноприйнятих правил моральності.

Щастя – категорія моральної свідомості, що позначає стан повного і тривалого вдоволення від життя загалом. Філософська рефлексія Щ. починається з узагальнення моральної практики. Сучасна етика загальнозначущими умовами досягнення Щ. вважає: а) задоволення основних матеріальних потреб; б) повноту і осмисленість існування людини; в) спроможність останньої реалізувати власне уявлення про життя в ситуаціях морального вибору; г) гармонію внутрішнього світу людини і її зовнішніх стосунків.